КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.09.2010 № 54/230
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів: Чорної Л.В.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не з’явився.
від відповідача -не з’явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" ВАТ "КиївЗНДІЕП"
на рішення Господарського суду м.Києва від 25.06.2010
у справі № 54/230 ( .....)
за позовом ТОВ "Ейч Ел Бі Юкрейн"
до ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" ВАТ "КиївЗНДІЕП"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 407856,78 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ейч ел бі юкрейн" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Київ ЗНДІЕП" про стягнення 300 000,00 грн. основного боргу та 64 362,60 грн. пені, 24735,48 грн. інфляційних витрат та 3% річних в розмірі 8758,70 грн. (позовні вимоги з урахування заяви про збільшення).
13.10.2009 року ВАТ "КиївЗДНІЕП" подало зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейч ел бі юкрейн" про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 20.02.2009 року до договору про надання аудиторських послуг № 348 від 20.11.2009 року та актів виконаних робіт (наданих послуг) за цим договором та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейч ел бі юкрейн" судові витрати (позовні вимоги з урахування заяви про збільшення).
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.06.2010 року первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інституту по цивільному будівництву" –ВАТ "КиївЗНДІЕП" (01133, м. Київ, б-р. Лесі Українки, буд. 26, ідентифікаційний код 01422826) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейч ел бі юкрейн" (02156, м. Київ, вул. Братиславська, буд. 14-Б, офіс 301, ідентифікаційний код 23731031) 300 000 (триста тисяч) гривень 00 коп. основного боргу, 38469 (тридцять вісім тисяч чотириста шістдесят дев’ять) гривень 05 коп. пені, 8418 (вісім тисяч чотириста вісімнадцять) гривень 08 коп. процентів річних, 24735 (двадцять чотири тисячі сімсот тридцять п’ять) гривень 48 коп. інфляційних втрат, 3716 (три тисячі сімсот шістнадцять) гривень 22 коп. державного мита та 284 (двісті вісімдесят чотири) гривні 73 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у первісному позові відмовлено.
У зустрічному позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 25.06.2010 року ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" – ВАТ "Київ ЗНДІЕП" подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні первісних позовних вимог та повністю задовольнити зустрічний позов.
Апелянт як сторона договору, ставить під сумнів належність і відповідність підпису, проставленого на Додатковій угоді № 1 від 20.02.2009 року, дійсному підпису Генерального директора Позивача ОСОБА_3 та вважає, що Додаткова угода № 1 від 20.02.2009 року підписана (укладена) від імені Позивача іншою, не уповноваженою на те особою, тобто особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення даного правочину, а за таких обставин, Додаткова угода № 1 від 20.02.2009 року, укладена між Відповідачем та Позивачем є недійсною.
Зі сторони Відповідача на момент укладення договору керівництво Відповідача було обмежене Наказом № 509 від 13.11.2008 року Міністерства регіонального розвитку та будівництва України приймати рішення та вчиняти правочини щодо використання коштів на оплату консалтингових та аудиторських послуг, представницьких заходів і реклами та для надання благодійної, спонсорської та іншої допомоги, а також судами встановлено не легітимність колишнього Голови правління Апелянта ОСОБА_1 в період з 03.07.08 року по 30.01.09 року. Також, зі сторони Позивача договір та Додаткова угода № 1 до Договору були укладені за підробленим підписом Генерального директора, а акти виконаних робіт, наданих послуг за №№ ОУ-0000026 від 04.02.2009 року, ОУ-0000045 від 10.03.2009 року та ОУ-0000069 від 01.04.2009 року на підтвердження виконання умов договору підписані не уповноваженою на це особою
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2010 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду.
На адресу Київського апеляційного господарського суду 03.09.2010 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
В судове засідання представники позивача та відповідача не з’явилися та не повідомили суд про причини неявки.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника позивача та відповідача за наявними в справі матеріалами враховуючи, що останні належним чином повідомлені про дату та місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ейч ел бі юкрейн" та Відкритим акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" –ВАТ "Київ ЗНДІЕП" 20.11.2008 року було укладено договір № 348 про надання аудиторських послуг, за умовами якого позивач за первісним позовом за дорученням відповідача прийняв на себе зобов’язання по наданню узгоджених аудиторських послуг у формі відновлення бухгалтерського та податкового обліку на програмному забезпеченні відповідача за період з 01.01.2006 року по 30.09.2008 року та відповідно до додатку № 1 до договору.
Згідно п. 5.1. договору строк для надання послуг за договором встановлювався з 01.12.2008 року по 28.02.2009 року.
Як вбачається з матеріалів даної справи, 20.02.2009 року між сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору, якою змінено п. 5.1. договору і встановлено нові строки надання послуг: з 01.12.2008 року по 31.03.2009 року.
Відповідно до п. 6.1. договору за надані аудиторські послуги відповідач зобов’язався щомісяця сплачувати винагороду у розмірі 120 000,00 грн.
Згідно з п. 6.2. договору авансовий платіж складає 100% від загальної вартості послуг та сплачується протягом 3 днів з моменту підписання договору; в наступному винагорода щомісячно сплачується не пізніше п’ятого числа кожного поточного місяця.
Порядок прийому-передачі послуг визначений статтею 4 договору, положеннями якої передбачено, що після надання послуг, передбачених договором, виконавець (позивач) надає замовнику (відповідачу) акт виконаних робіт, наданих послуг, щомісячний звіт про виконані роботи. У триденний строк з моменту одержання документів замовник (відповідач) зобов’язаний прийняти надані послуги і надати виконавцю (позивачу) підписаний акт виконаних робіт, наданих послуг. Якщо надані послуги не відповідають умовам цього договору, замовник зобов’язаний у триденний строк після одержання вищевказаних документів надати виконавцю мотивовану відмову від прийняття послуг (п. 4.3. договору).
П. 4.4. договору, зазначається, що у разі відсутності мотивованих зауважень з боку замовника послуги вважаються прийнятими замовником і такими, що відповідають умовам договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.02.2009 року сторонами був підписаний акт виконаних робіт № ОУ-0000026 на суму 120 000,00 грн., яким підтверджується надання аудиторських послуг за січень 2009 року. Послуги за вказаним актом прийняті відповідачем без будь-яких зауважень.
Згідно з актами прийому-передачі документів від 11.03.2009 року, 24.04.2009 року та 28.04.2009 року позивач передав відповідачу акт виконаних робіт № УО-0000045 від 10.03.2009 року (про надання послуг за лютий 2009 року), № УО-0000069 від 01.04.2009 року (про надання послуг за березень 2009 року) та звіт про результати відновлення бухгалтерського та податкового обліку, а також анотовані звіти за лютий-березень 2009 року Проте, зазначені акти виконаних робіт не були підписані відповідачем.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач частково оплатив аудиторські послуги за договором в загальній сумі 180000,00 грн., а саме: повністю сплатив авансовий платіж у сумі 120000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1788 від 28.11.2008 року, та частково оплатив акт № ОУ-0000026 у сумі 60000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 344 від 01.04.2009 року, отже неоплаченими залишилися послуги на суму 300000,00 грн.
Згідно зі ст.ст. 901, 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення основного боргу підлягає задоволенню є обґрунтованою та цілком підтримується колегією суддів.
Відповідно до п. 4.4. договору у випадку, якщо в зазначені у п. 4.2 –4.3. строки замовник не надасть виконавцю передбачені ними документи, надані послуги вважаються прийнятими і такими, що відповідають умовам договору.
Як передбачено п. 4.3. договору, у випадку невідповідності наданих послуг умовам договору, відповідач зобов’язаний у триденний строк після одержання вищевказаних документів надати виконавцю мотивовану відмову від прийняття послуг.
З урахуванням положень п. 4.4. договору підставою для відмови від прийняття наданих послуг та підтвердженням їх неналежної якості є документ, що містить мотивовану відмову від їх прийняття.
Згідно з п.п. 2, 68 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року, підтвердженням надання послуг поштового зв’язку є розрахунковий документ, яким є документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), який видається, зокрема, при прийняття для пересилання згрупованих поштових відправлень на один список. Один примірник списку видається відправникові.
Як вбачається з матеріалів даної справи, на підтвердження надсилання позивачеві за первісним позовом мотивованої відмови від прийняття послуг відповідач надав листи за вих. № 21-381 від 13.03.2009 року та № 21-610 від 27.04.2009 року, а на підтвердження їх відправлення позивачу –списки простих листів від 13.03.2009 року та 27.04.2009 року. Отже, належним доказом відправлення позивачеві вказаних документів має бути документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо). Проте, позивачем не надано розрахункового документу на підтвердження відправлення позивачу листів з відмовою у прийнятті послуг, а також не надано оригіналів списків відправлень, на які посилається відповідач.
ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою відповідно до ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 8.2. договору за прострочення перерахування коштів відповідач має сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України, що діяла у період за який нараховувалась пеня, від загальної вартості договору за кожний день невиконання.
Як передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Збитками відповідно до ст. 22 ЦК України є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з частинами 1, 2 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.
За загальним правилом, підставами та необхідними умовами цивільно-правової відповідальності є протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов’язання, наявність збитків, причинний зв’язок між протиправною поведінкою та завданими збитками та вина боржника.
Витрати на оплату правової допомоги не мають для позивача обов’язкового характеру і не є необхідною умовою для реалізації права на звернення до суду за захистом своїх прав.
З огляду на викладене, колегія суддів, перевіривши розрахунок суду першої інстанції, щодо правильності та правомірності нарахування пені в розмірі 38469,05 грн., інфляційних витрат в розмірі 24735,48 грн. та 3 % річних в розмірі 8418,08 грн., вваж є останній законним та цілком обґрунтованим. Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню у загальній сумі 371 622,61 грн.
Витрати на оплату правової допомоги не мають для позивача обов’язкового характеру і не є необхідною умовою для реалізації права на звернення до суду за захистом своїх прав. Крім того, суд не вбачає прямого причинно-наслідкового зв’язку між порушенням відповідачем зобов’язання та понесеними позивачем витратами на оплату правової допомоги, у зв’язку з чим у задоволенні вимог про стягнення збитків належить відмовити.
Щодо позовних вимог за зустрічним позовом, слід зазначити наступне.
Пунктом 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Згідно з п.п. 3, 5 ст. 65 Господарського кодексу України для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Відповідно до п. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.11.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ейч ел бі юкрейн" та Відкритим акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інституту по цивільному будівництву" –ВАТ "Київ ЗНДІЕП" було укладено Договір № 348 про надання аудиторських послуг, за умовами якого позивач прийняв на себе зобов’язання по наданню узгоджених аудиторських послуг у формі відновлення бухгалтерського та податкового обліку на програмному забезпеченні відповідача за період з 01.01.2006 року по 30.09.2008 року.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ейч ел бі юкрейн" та Відкритим акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інституту по цивільному будівництву" –ВАТ "Київ ЗНДІЕП" 20.02.2009 року укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 348 від 20.11.2008 року, відповідно до якої змінено строки надання послуг на період з 01.12.2008 року по 31.03.2009 року.
Відповідно до протоколу № 4 загальних зборів ТОВ "Ейч ел бі юкрейн" від 23.01.2008 року, що міститься у матеріалах справи, на посаду Генерального директора позивача було призначено ОСОБА_3, який відповідно до п.п. 4.1., 4.4. Статуту ТОВ "Ейч ел бі юкрейн" може діяти від імені товариства без довіреності.
Договір № 348 про надання аудиторських послуг від 20.11.2008 року та Додаткову угоду № 1 від 20.02.2009 року до договору було підписано Генеральним директором ТОВ "Ейч ел бі юкрейн" Бондарем В.П. та скріплено печаткою товариства.
Згідно із наказом № 509 від 13.11.2008 року Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, керівникам підприємств, установ та організацій, віднесених до сфери управління Мінрегіонбуду з 14.11.2008 року заборонено використання коштів на оплату консалтингових та аудиторських послуг, представницьких заходів та для надання благодійної, спонсорської та іншої допомоги, а не на укладення договорів про надання аудиторських послуг. Заборона позивачу за зустрічними позовом використовувати кошти на оплату послуг не є тотожною з відсутністю у керівника підприємства повноважень на підписання відповідного договору.
Як передбачено ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, твердження апелянта про те, що Договір №348 від 20.11.2008 року про надання аудиторський послуг (надалі - Договір №348), а також Додаткову угоду №1 до нього, було укладено всупереч нормам чинного законодавства, а тому його слід визнати недійсним, оскільки на підставі Наказу №509 від 13.11.2008 року Міністерства регіонального розвитку та будівництва Відповідач був позбавлений права на укладення Договору № 348 є безпідставним та необґрунтованим, оскільки, згідно положень Наказу, Відповідачеві було заборонено використовувати грошові кошти на оплату консалтингових та аудиторських послуг, представницьких заходів та для надання благодійної, спонсорської та іншої допомоги, однак наказ не містив вимогу про заборону в укладенні правочинів про надання аудиторських послуг. Отже, заборона у спрямуванні грошових коштів на оплату послуг, заходів не є аналогічним за змістом поняттям з відсутністю чи наявністю повноважень у керівника Відповідача на підписання правочинів з надання послуг.
Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, позивач за зустрічним позовом не надав доказів того, що зміст вищезазначеного наказу був доведений ним до відома відповідача за зустрічним позовом, або доказів того, що відповідач був обізнаний із зазначеним наказом, як це передбачено вимогами ст. 92 Цивільного кодексу України.
Необґрунтованими також є посилання позивача за зустрічним позовом на те, що договір та додаткова угода до нього підписані Головою правління ОСОБА_1. та в.о. Голови правління ОСОБА_2, які не мали відповідних повноважень на їх підписання, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи наказами Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 417 "ОС" від 03.07.2008 року про поновлення на посаді Голови правління ВАТ "КиївЗНДІЕП" ОСОБА_1 та № 30 "ОС" від 02.02.2009 року про призначення Стецьківа Р.В. виконуючим обов’язки Голови правління ВАТ "КиївЗНДІЕП".
Частина 1 статті 16 ЦК України передбачає право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Оспорювані позивачем за зустрічним позовом акти виконаних робіт, наданих послуг є окремим документом певної форми, складеним сторонами спору, які не породжують виникнення, зміну або припинення цивільних прав чи обов’язків, а є тільки технічною фіксацією виконання відповідного договору.
Як зазначено в Узагальненні Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними", за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, акти приймання-передачі.
Твердження відповідача про відсутність повноважень у Позивача на підписання Акту №ОУ - 0000026 від 04.02.2009 виконаних робіт, наданих послуг за договором № 348, а також Акту №ОУ - 0000045 від 10.03.2009 виконаних робіт, наданих послуг, Акту №ОУ -0000069 від 01.04.2009 виконаних робіт, наданих послуг є також безпідставним, оскільки Вардзінська Т.А. була призначена на посаду Заступника Генерального директора згідно Наказу №11-К від 20.02.2008 року та уповноважена Позивачем на підписання будь-яких документів щодо фінансово-господарської діяльності Позивача на підставі Довіреності від 20.02.2008 року Таким чином, заступник Генерального директора Вардзінська Т.А., якою було підписано Акт виконаних робіт №ОУ - 0000026 діяла від імені та в інтересах Позивача в межах належним чином наданих їй повноважень та у відповідності до ст.ст. 246,247 ЦК України.
На предмет юридичної можливості визнання актів виконаних робіт, наданих послуг недійсними судова практика дійшла єдиного висновку щодо вирішення зазначеного спору. Згідно Постанови Вищого господарського суду України від 06.04.2006 у справі № 29/363-05, Постанови Вищого господарського суду України від 09.02.2006 у справі № 19/20, Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховного суду України вбачається, що «за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами; до таких документів слід відносити, зокрема, акт приймання-передачі».
Оскільки акт прийому - передачі робіт (послуг) не є дією у розумінні ч. 1 ст.202 ЦК України, спрямованою на виникнення, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, а лише засвідчує факт виконання зобов'язань.
За таких обставин, відсутні підстави для визнання недійсними актів виконаних робіт, наданих послуг за №№ ОУ-0000026 від 04.02.2009 року, ОУ-0000045 від 10.03.2009 року та ОУ-0000069 від 01.04.2009 року. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно відмовив в задоволені зустрічних позовних вимог.
Виходячи з викладеного, колегія суддів на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.
Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2010 року у справі № 54/230 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" –ВАТ "Київ ЗНДІЕП" без задоволення.
2. Справу № 54/230 повернути до господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя
Судді Чорна Л.В.
08.09.10 (відправлено)