КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.09.2010 № 5/27
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від Генеральної прокуратури України: Хейлик Н.М. – прокурор відділу,
від Кабінету Міністрів України: Панюхова Л.Р. – представник за довіреністю,
від Фонду державного майна України: Кирпичова Т.Б. – представник за довіреністю,
від Регіонального відділення ФДМУ по Одеській області: Семенюк Н.М. – представник за довіреністю,
від Іллічівський судноремонтний завод у формі Товариства з обмежений відповідальністю: Вичівська О.Ю., Черкес В.О. – представники за довіреностями,
від Товариства з обмежений відповідальністю „Іллічівська контейнерна компанія”: представник не з’явився,
від Міністерства транспорту та зв’язку України: представник не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Заступника Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
на рішення Господарського суду м.Києва від 19.05.2010
у справі № 5/27 ( .....)
за позовом Заступника Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
до 1.Фонду державного майна України
2.Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області
3.Іллічівського судноремонтного заводу у формі Товариства з обмеженою відповідальністю
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю „Іллічівська контейнерна компанія”
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство транспорту та зв’язку України
про визнання незаконним та скасування наказу ФДМ України № 1869 від 28.11.2007р., визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.12.2007р. та зобов"язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ :
В червні 2010р. Заступник Генеральної прокуратури України звернувся з позовом про визнання незаконним та скасування наказу ФДМ України № 1869 від 28.11.2007р., визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.12.2007р. та зобов’язання ТОВ „Іллічівський судноремонтний завод” повернути за актом приймання-передачі державі в особі Фонду державного майна України придбані за договором купівлі-продажу від 26.12.2007р. об’єкти цехів №1 та №2 вартістю 24 982 450 грн., що розташовані по вул..Космонавтів, 59, с.Малодолинське, м.Іллічівськ, Одеської області, на підставі ст.121 Конституції України, ст.361 Закону України „Про прокуратуру”, ст.ст.15, 21, 203, 215, 216 ЦК України, ст.ст.207, 208 ГК України, ст.ст.27, 29 Закону України „Про приватизацію державного майна” та ст.ст. 2, 29, 54-58, 66, 67 ГПК України.
Рішенням господарського суду м. Києва від 19.05.2010 повністю відмовлено в позові.
Рішення суду мотивовано тим, що при прийнятті Фондом державного майна України наказу від 28.11.2007р. №1869 не виявлено порушень норм чинного законодавства України, в тому числі, порушень ч.2 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного майна”, на яку посилається прокурор у позовній заяві, оскільки зазначена норма закону регулює договірні зобов’язання, і не розповсюджує свою дію на видачу наказів.
Суд також зазначив, що твердження прокуратури про те, що виданням Наказу № 1869 та укладанням договору купівлі-продажу були порушені „технологічна єдність виробництва” та розірвані „технологічні цикли” не підтверджені будь-якими доказами. Чинне законодавство не містить визначення терміну „єдиний цикл виробництва”, порушення якого зазначається позивачем як підстава для задоволення позову.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, скаржник просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити вимоги Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.
Апеляційне подання обґрунтоване тим, що рішення прийнято при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, та за неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.
Апелянт посилається, зокрема, на те, що висновки суду щодо наявності у ФДМ України компетенції на прийняття рішення про приватизацію 300 інвентарних об’єктів; щодо залишення цілісного майнового комплексу ДП „Іллічівський судноремонтний завод” у державній власності і продовження перебування останнього в оренді ТОВ „Іллічівський судноремонтний завод”; щодо відсутності визначення у законодавстві поняття „єдиного циклу виробництва” та відсутності доказів підтвердження розірвання технологічного циклу відчуженням спірних об’єктів не ґрунтуються на законі, оскільки в порушення вимог ст.ст. 32-34, 43 ГПК України зроблені без належного з’ясування дійсних обставин справи.
Апелянт вказує, що майно, відчужене за оскаржуваним наказом Фонду та укладеним на його виконання договором купівлі-продажу, є об’єктами, що віднесені до основних виробничих фондів підприємства, які задіяні у єдиному технологічному циклі виробництва – наданні судноремонтних послуг при тому зазначає, що наведене твердження обґрунтоване посиланнями на конкретні докази та правові норми, які містяться у позові. Апелянт вважає, що продаж спірного нерухомого майна після закінчення терміну дії договору оренди цілісного майнового комплексу товариством призведе до неможливості повноцінного самостійного здійснення державним підприємством статутної діяльності – здійснення судноремонтних робіт. При цьому прокурор посилається на ст. 191 ЦК України та абз.2 ч.1 ст.4 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, у яких міститься визначення поняття „цілісний майновий комплекс”. За таких обставин апелянт наголошує на безпідставності доводів суду першої інстанції про відсутність законодавчого визначення поняття „єдиного циклу виробництва” та недоведеності прокурором розірвання технологічного циклу виробництва судноремонтних послуг шляхом відчуження спірних об’єктів. З огляду на наведене, прокурор вважає неправильним висновок суду про те, що відчуження 300 інвентарних об’єктів не впливає на подальший технологічний процес виробництва ДП „Іллічівський судноремонтний завод”, оскільки цілісний майновий комплекс підприємства залишився у державній власності.
Розглянувши доводи апеляційного подання, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Встановлено, що цілісний майновий комплекс „Іллічівський судноремонтний завод” з 05.09.2003р. перебував в орендному користуванні у товариства з обмеженою відповідальністю „Верф” на підставі договору оренди №687, укладеного з Фондом державного майна України.
Згідно п. 1.2. нової редакції статуту «Іллічівський судноремонтний завод» у формі товариства з обмеженою відповідальністю від 11.06.2008р., Товариство створено шляхом реорганізації: приєднання до Товариства з обмеженою відповідальністю „ВЕРФ” (код ЄДРПОУ: 32333962) Державного підприємства „Ілічівський судоремонтний завод” (код ЄДРПОУ 32146341). Товариство є правонаступником Державного підприємства „Іллічівський судноремонтний завод” по всіх його зобов’язаннях перед третіми особами.
Після проведення реорганізації, до договору оренди № 687 від 05.09.2003р. були внесені зміни договором №701, відповідно до якого орендарем по договору було визначено – „Іллічівський судноремонтний завод” у формі товариства з обмеженою відповідальністю. В подальшому до договору оренди неодноразово вносились зміни та доповнення.
23.07.2007 р. Міністерством транспорту та зв’язку України була погоджена «Інвестиційна програма реконструкції судноремонтного заводу та спорудження контейнерного терміналу перепускною потужністю 650 тис. TEU на рік» (далі – «Інвестиційна Програма»). Вказана Інвестиційна Програма була затверджена Міністерством транспорту та зв’язку України та Фондом державного майна України.
Відповідно до Положення про Міністерство транспорту та з’язку України, затвердженого Постановою КМ України від 06.06.2006 № 789, Мінтрансзв'язку є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України.
Пунктом 4 Положення встановлено, що Мінтрансзв'язку відповідно до покладених на нього завдань: здійснює відповідно до законодавства заходи щодо реалізації єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової, соціальної політики та політики державних закупівель в галузі транспорту, у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України (п.п.4); забезпечує в межах своєї компетенції формування і реалізацію інноваційної та інвестиційної політики (п.п. 14).
Відповідно до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, інвестиція – господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.
Інвестиційна програма має шість розділів. Розділ другий містить відомості про історію і сучасний стан підприємства. В пунктах 216-233 розділу ІІ описується сучасна виробнича база підприємства.
Згідно п. 216 Інвестиційної програми, виробничі потужності підприємства забезпечуються комплексом гідротехнічних споруд, виробничих, адміністративних і допоміжних будівель, виробничого устаткування та обладнання.
Відповідно до п.217 Інвестиційної програми блоки цехів №1 та №2 віднесено до переліку виробничих підрозділів підприємства. Пункт 218 Інвестиційної програми містить інформацію про те, що у блоках цехів №1 та №2 знаходяться основні виробничі та допоміжні цехи і дільниці, а також загальнозаводські складські приміщення. Деякі підрозділи розташовані також на їх тилових майданчиках.
Наведені положення Інвестиційної програми Заступник Генерального прокурора вважає доказом порушення „єдиного циклу виробництва”. Однак, колегія суддів не може погодитись із зазначеним твердженням, виходячи нанаступне.
Пунктом 306 (зміст проекту) розділу ІІІ „Інвестиційна програма” передбачено підготовку території для будівництва блоку основних цехів, для чого буде ліквідоване технічне озеро в південно-західній частині земельної ділянки і проведено його засипку або/і намив; знесення споруд і будівель, що або повністю втратили своє функціональне значення і не мають перспективи бути задіяними в бізнесі чи використані для соціальних потреб тощо, або лише частково використовуються і приносять збитки; будівництво на території колишнього технічного озера та суміжних ділянках, відповідно до розробленого проекту реконструкції блоку корпусів основного та допоміжного виробництва і монтаж в них як нового технологічного обладнання, так і певної частини технологічного обладнання цехів №1 та №2 та інших виробничих підрозділів, яке підлягає перенесенню з головного майданчика після знесення старих будівель.
Згідно п. 325 (до проектні рішення) розділу ІІІ Інвестиційної програми передбачено виділити з цілісного майнового комплексу, що нині є предметом оренди ТОВ „Іллічівський судноремонтний завод” за згодою Орендаря, будівлі, споруди та інше майно (перелік якого надано в додатку №1), з метою, що зазначене індивідуально визначене майно стане предметом окремого договору оренди між Орендарем ТОВ „Іллічівський судноремонтний завод” та регіональним відділенням Фонду державного майна України в Одеській області. У подальшому, відповідно до Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”. Орендар здійсить викуп нерухомого майна, яке увійшло до окремого договору оренди. У перспективі майно, що буде викуплено орендарем ТОВ „Іллічівський судноремонтний завод”, а це переважно будівлі та споруди, може бути ліквідоване, тобто знесено, відповідно до існуючих процедур та проектно-кошторисної документації будівництва контейнерного терміналу.
Отже, в якості доказу позивач використовує окремі положення Інвестиційної програми і не враховує положення цього документу в цілому.
Відповідно до вимог ст.4, пп. 31, 32, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», з метою збереження та ефективного використання державного майна, здійснення технічної політики галузі, органом управління – Міністерством транспорту та зв’язку України (лист від 23.07.2007 р. №4968/27/10-07 ) були прийняті рішення про: виведення частини інвентарних об’єктів зі складу цілісного майнового комплексу ТОВ «ІСРЗ» в окремий договір оренди з наступним викупом їх орендарем згідно чинного законодавства; внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу ДП «ІСРЗ» щодо переліку орендованого майна з урахуванням вищезазначеного.
28.03.2007р. між Регіональним відділенням ФДМ України по Одеській області, що діяло на підставі „Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України”, затвердженого Постановою КМУ від 15.06.1994р. №412, та ТОВ «ІСРЗ» було укладено договір про внесення змін до договору оренди №687 від 05.09.2003 р., згідно з яким орендодавцем цілісного майнового комплексу стало Регіональне відділення та внесені відповідні зміни пов’язаних з виконанням Інвестиційної програми.
Наказом Фонду державного майна України від 28.11.2007 р. №1869 із цілісного майнового комплексу була виділена група інвентарних об’єктів (300 одиниць), яка була включена до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, шляхом викупу орендарем – ТОВ «ІСРЗ».
При винесенні вказаного наказу Фонд державного майна України керувався листом-погодженням Міністерства транспорту та зв'язку України від 23.07.2007 N 4968/27/10-7; Одеської ОДА - від 01.11.2007 N 23/02-19-7353/6677; ст. ст. 3, 11 ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств"; ст. 2 ЗУ "Про приватизацію державного майна"; ст. 5 Державної програми приватизації України; Інвестиційною програмою, погодженою Міністерством транспорту та зв'язку України від 23.07.2007.
Таким чином, з метою виконання інвестиційної програми приватизація блоків цехів №1 і №2 у складі 300 інвентарних об’єктів була визнана доцільною та погоджена Фондом державного майна України та Міністерством транспорту та зв’язку.
Стаття 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» передбачає, що одним із способів малої приватизації є викуп.
Статтею 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» встановлено, що викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які включені до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу. При цьому порядок викупу об'єкта приватизації визначається Фондом державного майна України.
Частина 1 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачає, що основними пріоритетами приватизації є підвищення ефективності виробництва та мотивації до праці, прискорення структурної перебудови і розвитку економіки України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного майна» вказують, що приватизація, поміж іншого, здійснюється на основі таких принципів продажу об'єктів приватизації з урахуванням їх індивідуальних особливостей виключно за кошти та створення сприятливих умов для залучення інвестицій.
Пункт 51 Закону України «Про державну програму приватизації» передбачає, що у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об'єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки. Таке ж право одержує орендар у разі прийняття рішення про приватизацію відповідно до законодавства України.
Таким чином, п. 51 Закону України «Про державну програму приватизації» вказує на те, що окремою підставою для приватизації може бути прийняття рішення про приватизацію цього майна відповідно до законодавства України.
Стаття 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», визначає, що Фонд державного майна України затверджує за поданням органів приватизації переліки об’єктів державної власності, які підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу.
Відповідно до пунктів 1, 4, 5 та 6 Постанови Верховної Ради України «Про Фонд державного майна України» № 2558-XII від 07.07.1992 р. та ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» саме до компетенції Фонду державного майна України віднесено прийняття таких рішень та реалізація державної політики в сфері приватизації.
Виходячи з наведених вище норм законодавства, з урахуванням положень погодженої Міністерством транспорту та зв’язку України Інвестиційної програми, та з огляду на листи-погодження Міністерства транспорту та зв’язку України та Одеської обласної державної адміністрації, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до цілком обґрунтованого висновку, про те, що Фонд державного майна України правомірно прийняв рішення про приватизацію 300 інвентарних об’єктів зазначених в наказі №1869 від 28.11.2007р. та в межах своїх повноважень прийняв вказаний наказ.
Правова позиція щодо компетенції органів приватизації по визначенню способу приватизації висловлена в Рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2000 р. по справі №14-рп/2000, справа №1-16-2000, в якому визначено, що спосіб приватизації визначається шляхом прийняття Фондом державного майна України (органом приватизації) рішень про затвердження конкретних переліків об’єктів приватизації. Тобто, вирішення питання про той чи інший спосіб приватизації відноситься саме до компетенції Фонду державного майна України, яким в межах наданих законом повноважень і був прийнятий Наказ №1869 від 28.11.2007р.
Відсутність порушень законодавства при здійсненні приватизації суд першої інстанції також обґрунтовує ч.2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», якою встановлюється склад майна, приватизація якого заборонена і той факт, що приватизовані об’єкти не входять до складу такого майна.
26.12.2007 року між ТОВ „Іллічівський судноремонтний завод” та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу об’єкту малої приватизації шляхом викупу.
Згідно п.1.1 цього договору Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області продало, а ТОВ „Іллічівський судноремонтний завод” купило об’єкт малої приватизації – групу інвентарних об’єктів (300 одиниць), які розташовані за адресами: Одеська область м. Іллічівськ, с. Малодолинське; Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Набережна, 20; Одеська область, м. Іллічівськ, селище Олександрівна, в тому числі будівлі блоку цехів №1, №2.
Згідно п. 1.3 цього договору все майно було продано згідно висновку про незалежну оцінку вартості об’єкту приватизації, який затверджено наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 26.12.2007р. № 1132. Вартість зазначеного об’єкта малої приватизації державної власності визначена з урахуванням ПДВ – 119 040 000,00 грн.
Відповідно до п.5 Договору, ТОВ „Іллічівський судноремонтний завод” (покупець) зобов’язаний забезпечити виконання Інвестиційної програми реконструкції Іллічівського судноремонтного заводу та спорудження терміналу перепускною потужністю 650 тисяч TEU на рік, погодженої Міністерством транспорту та зв’язку України 23 липня 2007 року, Департаментом морського та річкового транспорту Міністерства транспорту та зв’язку України 23 липня 2007 року, Фондом державного майна України, лист від 20.06.2007р. № 10-16-9769.
З огляду на положення п.5.5 Договору, які містять в тому числі і визначений комплекс заходів щодо збереження технологічної єдності виробництва та технологічних циклів колегія суддів не знаходить підтвердження твердження скаржника щодо порушень ч.2 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного майна”.
В той же час, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказана норма закону регулює договірні зобов’язання, і не розповсюджує свою дію на видання наказів. Тому, положення ч.2 ст.27 ЗУ „Про приватизацію державного майна” не могли бути порушені Фондом державного майна України при виданні наказу № 1869 від 28.11.2007р.
Передача придбаного майна у власність ТОВ „Іллічівський судноремонтний завод” підтверджена актом №844 передачі державного майна від 25.01.2008р.
Отже, матеріалами справи підтверджується той факт, що предметом договору купівлі-продажу була частина інвентарних об’єктів (300 одиниць), а цілісний майновий комплекс ДП „Іллічівський судноремонтний завод” залишився у власності держави і продовжує перебувати в оренді ТОВ „Іллічівський судноремонтний завод”.
08.02.2008 року ТОВ „Іллічівський судноремонтний завод” за погодженням з Регіональним відділенням ФДМУ по Одеській області було продано ТОВ „Іллічівська контейнерна компанія” частина рухомого та нерухомого майна, яке розташоване за адресами: Одеська обл., м. Іллічівськ, с. Малодолинське, вул. Лимнська, №2, 5, 7; Одеська обл., м. Іллічівськ, с. Малодолинське, вул. Паромна №18, 20; Одеська обл., м. Іллічівськ, с. Малодолинське, вул. Космонавтів №59; Одеська обл., м. Іллічівськ, селище Олександрівна, вул. Перемоги №72.
24.12.2008р. сторонами договору у вищевказаний договір були внесені зміни, відповідно до яких ТОВ „Ілічівський судноремонтний завод” зобов’язувалось у термін до 31.12.2017 року забезпечити будівництво та введення в експлуатацію на території колишнього технічного озера та суміжних ділянках, відповідно до розробленого проекту реконструкції Ілічівського судноремонтного заводу, блоку корпусів основного і допоміжного виробництва і монтаж в них, як нового технологічного обладнання, так і певної частини технологічного обладнання блоку цехів №1 і №2 та інших виробничих підрозділів, яке підлягає перенесенню з головного майданчика після знесення старих будівель, включаючи будівництво об’єктів тепло-водо-енергозабезпечення судноремонтного заводу (знесення будівель блоку цехів №1 і №2 та інших виробничих підрозділів здійснити після введення в експлуатацію нових потужностей, які зазначені у цьому пункті); забезпечити безперервну роботу судноремонтного виробництва Заводу протягом терміну реалізації проекту будівництва контейнерного терміналу; а ТОВ „Іллічівська контейнерна компанія” зобов’язалось у термін до 31.112.2017 року у взаємодії з продавцем (ТОВ ІСРЗ) забезпечити фінансування, будівництво та введення в експлуатацію на території колишнього технічного озера та суміжних ділянках, відповідно до розробленого проекту реконструкції Ілічівського судноремонтного заводу, блоку корпусів основного і допоміжного виробництва і монтаж в них, як нового технологічного обладнання, так і певної частини технологічного обладнання блоку цехів №1 і №2 та інших виробничих підрозділів, яке підлягає перенесенню з головного майданчика після знесення старих будівель, включаючи будівництво об’єктів тепло-водо-енергозабезпечення судноремонтного заводу (знесення будівель блоку цехів №1 і №2 та інших виробничих підрозділів здійснити після введення в експлуатацію нових потужностей, які зазначені у цьому пункті); спільно з Продавцем (ТОВ ІСРЗ) забезпечити безперервну роботу судноремонтного виробництва Заводу протягом терміну реалізації проекту будівництва контейнерного терміналу.
Таким чином, положення договору від 26.12.2007р. відповідає вимогам ст. 23 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.
Отже, твердження скаржника про те, що внаслідок винесення оскаржуваного наказу і укладання договору купівлі-продажу на підприємстві був розірваний єдиний цикл виробництва, матеріалами справи не підтверджується.
Частина 1 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає цілісний майновий комплекс як господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання». Однак чинне законодавство не містить визначення терміну «єдиний цикл виробництва», порушення якого зазначається, як підстава для задоволення позову.
Наведені в позові твердження про те, що через видання Наказу №1869 та укладення Договору Приватизації були порушені «технологічна єдність виробництва» та розірвані «технологічні цикли» не підтверджені будь-якими доказами.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на залучене до матеріалів справи „Заключение о технологической целостности судоремонтного производства ООО „Ильичевский Судоремонтный Завод” и анализ инвестиционной программы реконструкции судоремонтного производства” яке затверджене ОСОБА_7 проректором по навчальній праці – директор „НИИ фундаментальных и прикладних исследований”, відповідно до якого встановлено, що технологічна схема роботи підприємства не порушена, а передбачені Інвестиційною програмою проектні рішення не приводять до порушення яких-небудь виробничих процесів на ТОВ „Іллічівський судноремонтний завод”.
Тобто, з викладеного випливає, що порушення щодо єдиного циклу виробництва відсутні.
З наданих ТОВ «ІСРЗ» документів та довідки вбачається, що після викупу 300 інвентарних об’єктів, в складі ЦМК залишилися всі об’єкти та споруди, що необхідні для профільної діяльності ТОВ «ІСРЗ» - судноремонту (пірси, доки, судноремонтне обладнання та ін.).
З наявної в матеріалах справи довідки ТОВ «ІСРЗ» вбачається, що незважаючи на приватизацію 300 інвентарних одиниць, про які йдеться в Договорі Приватизації, здійснення профільного виду діяльності підприємства – судноремонту зберігається. Згідно з економічними показниками судноремонту в 2006 р. було надано послуг на 80.751,2 тис. грн., в 2007 р. – на 83.852,0 тис. грн., в 2008 р. – 137.866,0 тис. грн.
Таким чином, скаржник не надав доказів про припинення виробничого процесу – судноремонту після укладання договору купівлі-продажу.
З матеріалів справи не вбачається наявність порушень з боку ФДМ України при винесенні наказу положень, встановлених в ст. 191 ЦК України. Крім того, вказана норма закону не містить положень щодо „особливого принципу єдиного технологічного виробництва”, а частина 4 цієї статті визначає, що підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.
З огляду на положення п.5.5 Договору, які містять в тому числі і визначений комплекс заходів щодо збереження технологічної єдності виробництва та технологічних циклів, колегія суддів не знаходить підтвердження твердження скаржника щодо порушень ч.2 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного майна”.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що положення ст. 27 ЗУ „Про приватизацію державного майна” не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки регулює приватизацію майна державного підприємства як єдиного майнового комплексу, а предметом спірного договору є група інвентарних об’єктів (п.1.1. договору).
Крім того, колегією суддів встановлено, що жодне з положень договору купівлі-прожажу не пов’язано з відносинами оренди цілісного майнового комплексу „Іллічівський судноремонтний завод”, тому колегія суддів не вважає обґрунтованим твердження скаржника про те, що закінчення терміну дії договору оренди цілісного майнового комплексу призведе до неможливості повноцінного самостійного здійснення державним підприємством статутної діяльності – здійснення судноремонтних робіт.
За змістом ст. ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 604 Інвестиційної програми результатом цієї програми має бути проведена реконструкція бази судноремонту та побудовано контейнерний термінал. В той же час положення спірного договору відповідають основній меті приватизації.
Крім того, як вбачається зі змісту позовної заяви Заступника Генеральної прокуратури України, Держава погодивши Інвестиційну програму і умови договору про відчуження майна фактично вимагає повернення майна за яке було отримано кошти.
Проводячи аналіз судової практики щодо розгляду подібних справ колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2," 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не можу бути позбавлений своєї власності інакше як в Інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Виходячи із пунктів 32-35 рішення Європейського суду з права людини від 24.06.2003 року «Stгеtch проти Об'єднаного Королівства Великобританії і північної Ірландії», майном у значенні статті 1 Протоколу І до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон є неприпустимим.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України в постанові від 14 березня 2007 року у справі №21-8во07, а також Вищий господарський суд України в постанові від 23.01.2007 року у справі №47/83.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та матеріалах справи, прийняте у відповідності до норм чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду м. Києва від 19.05.2010р. у справі № 5/27 залишити без змін, а апеляційне подання Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України – без задоволення.
2. Справу № 5/27 повернути до Господарського суду м. Києва.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя
Судді
16.09.10 (відправлено)
- Номер:
- Опис: заява про заміну сторони виконавчого провадження
- Тип справи: Про заміну сторони виконавчого провадження (ст.334 ГПК)
- Номер справи: 5/27
- Суд: Господарський суд Кіровоградської області
- Суддя: Авдєєв П.В.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 17.06.2022
- Дата етапу: 27.06.2022
- Номер:
- Опис: 1978
- Тип справи: Позовна заява(звичайна)
- Номер справи: 5/27
- Суд: Господарський суд Сумської області
- Суддя: Авдєєв П.В.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 26.01.2004
- Дата етапу: 01.04.2004