справа №   2-2804/   2010 рік  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

19 жовтня 2010 року   м. Сімферополь  

  Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим в складі   :  

головуючого, судді   Онищенко Т.С.,  

при секретарі   Ревенко-Котовської Н.Г.,  

розглянувши   у відкритому  судовому засіданні   цивільну справу    

за позовом     ОСОБА_3   до ОСОБА_4   про визнання особи  такою, що втратило право користування житловим приміщенням зі зняттям з реєстраційного обліку,   за участю третьої особи - Сімферопольського РВ ГУ МВС України в АР Крим в особі відділу по справах громадянства, іміграції та реєстрації фізічних осіб,  

за зустрічним позовом       ОСОБА_4   до ОСОБА_3   про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення   за участю третіх осіб - Сімферопольського РВ ГУ МВС України в АР Крим в особі відділу по справах громадянства, іміграції та реєстрації фізічних осіб, Управління у справах дітей Сімферопольської районної державної адміністрації,   -  

  встановив:  

  ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання особи  такою, що втратило право користування житловим приміщенням зі зняттям з реєстраційного обліку, обґрунтовуючи  свої вимоги тим, що відповідач з серпня 2008 року не проживає без поважних причин у належному йому на праві власності будинку АДРЕСА_1 /арк. с. 3-4/.  

В попередньому судовому засіданні відповідач за первісним позовом – ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3  про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення /арк. с. 21/.  

Ухвалою від 25.08.2010 зустрічна позовна заява ОСОБА_4 прийнято судом та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_3 /арк. с. 30/.  

В судовому засіданні позивач за первісним позовом – ОСОБА_3 (відповідач за зустрічним позовом) заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, зустрічний позов не визнав та пояснив, що йому на праві власності належить будинок АДРЕСА_1.  Відповідач після реєстрації шлюбу з його сином була зареєстрована за цією адресою. Однак, з серпня 2008 року відповідач не проживає без поважних причин у належному йому на праві власності будинку та не сплачує комунальні послуги. Виїхала відповідач з будинку в серпні 2008 року, забравши усі свої речі, самостійно, без будь-якого примусу, оскільки її ніхто не виганяв і це було її особисте рішення. Жодних перешкод у проживанні в цьому будинку відповідачеві ані він ані члени його сім’ї ніколи не чинили. Упродовж цього часу (більше двох років) відповідач жодного разу не намагалася повернуться в будинок для постійного проживання в ньому. Просив первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.  

Представник відповідача за первісним позовом – ОСОБА_4 (позивач за первісним позовом) в судовому засіданні заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, а зустрічні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та пояснив, що ОСОБА_4 проживала у належному ОСОБА_3 на праві власності будинку АДРЕСА_1 зі своїм чоловіком (син позивача за первісним позовом). Чоловік створював нестерпну для проживання обстановку - постійні скандали і вживання спиртного, внаслідок чого ОСОБА_4  була вимушена виїхати з будинку разом з малолітньою дитиною. Зняття ОСОБА_4  з реєстраційного обліку може негативно вплинути не лише на неї, але і на дитину, оскільки вони будуть позбавлені житла і можливості отримувати державну допомогу, відвідувати дитячий сад і поліклініку. Просив зустрічний  позов задовольнити, а у задоволенні первісного позову відмовити.  

Представник третьої особи за зустрічним позовом – Управління у справах дітей Сімферопольського районної державної адміністрації (орган опіки та піклування) в судовому засіданні зустрічний позов підтримала, проти задоволення первісного позову заперечувала та пояснила, що якщо ОСОБА_4  знімуть з реєстраційного обліку, то дитина залишиться бездомною.  

Представник третьої особи за первісним та зустрічним позовами – Сімферопольського РВ ГУ МВС України в АР Крим в особі відділу по справах громадянства, іміграції та реєстрації фізічних осіб в судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності /арк. с. 17/, заперечень проти позовів до суду не надходило.  

Матеріалами справи і дослідженими в судовому засіданні доказами встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.  

Позивач за первісним позовом – ОСОБА_3 (відповідач за зустрічним позовом) є власником жилого будинку АДРЕСА_1 Автономної Республіки Крим.  

Право власності ОСОБА_3  на згадане нерухоме майно зареєстровано у встановленому законом порядку /арк. с. 8-9, 36/.  

03.10.2005 відповідач за первісним позовом – ОСОБА_4 (позивач за первісним позовом) зареєструвала законний шлюб з ОСОБА_5 (син позивача за первісним позовом).  

В даному шлюбі народилась дитина – ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 /арк. с. 23/.  

Рішенням Сімферопольського району Автономної Республіки Крим від 02.04.2010 розірвано шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 /арк. с. 6/.  

Місце проживання відповідача за первісним позовом – ОСОБА_4 (позивач за первісним позовом) з 23.02.2006 зареєстровано у встановленому законом порядку  за адресою: АДРЕСА_1 /арк. с . 13, 35/.  

Відповідач за первісним позовом – ОСОБА_4 (позивач за первісним позовом)  в  2008 році виїхала з будинку АДРЕСА_1 Автономної Республіки Крим, забравши усі свої речі, і до цього часу за даною адресою не проживає, не сплачує комунальні послуги та не приймає участі у витратах, пов’язаних з утриманням житла.  

Згідно з актом від 12.07.2010, відповідач за первісним позовом – ОСОБА_4 (позивач за первісним позовом) з серпня 2008 року не проживає за адресою: АДРЕСА_1 /арк. с . 7/.  

Допитані в судовому засіданні свідки (в т.ч. зі сторони ОСОБА_4) показали суду, що ОСОБА_4  в серпні 2008 року виїхала з будинку, забравши усі свої речі, і до цього часу не намагалася повернуться в будинок для постійного проживання в ньому.  

Статтею 405 Цивільного кодексу України передбачено, що член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.  

Згідно зі статтею 163 глави 6 «Користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду» розділу ІІІ Житлового кодексу Української РСР, у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу.  Тимчасова відсутність наймача та членів його сім’ї не звільняє їх від виконання обов’язків за договором найму жилого приміщення.  

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.  

На підставі вищевикладеного, заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази,  суд дійшов до висновку, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а зустріний позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.  

Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  

Позивачем за первісним позовом надано суду належні докази (письмовий акт, показання свідків), що підтверджують факт не проживання ОСОБА_4  протягом тривалого часу (більш двох років) без поважних причин за адресою: АДРЕСА_1.  

Так, допитані судом свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (зі сторони позивача за первісним позовом) показали, що ОСОБА_4 виїхала з будинку в серпні 2008 року, забравши усі свої речі, самостійно, без будь-якого примусу, оскільки її ніхто не виганяв. Жодних перешкод у проживанні в цьому будинку відповідачеві ані ОСОБА_3 ані члени його сім’ї ніколи ОСОБА_4 не чинили. Упродовж цього часу (більше двох років) ОСОБА_4 жодного разу не намагалася повернуться в будинок для постійного проживання в ньому.  

При цьому, допитані судом свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (зі сторони відповідача за первісним позовом) показали, що ОСОБА_4 виїхала з будинку в серпні 2008 року, забравши усі свої речі, самостійно, у результаті власного рішення більш не проживати разом зі своїм чоловіком. Також, свідки підтвердили, що ОСОБА_4 протягом цього часу жодного разу не намагалася повернуться в будинок для постійного проживання в ньому (підтвердили   відсутність факту   того, що ОСОБА_4 приїжджала в будинок для проживання, а ОСОБА_3 або члени його сім’ї не пускали її до житла або чинили інші перешкоди).  

У свою чергу, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 (відповідач за первісним позовом) та її представник не надали суду жодних доказів у підтвердження своїх вимог і заперечень.  

Так, суду не надано і в матеріалах справи відсутні жодні докази у підтвердження обставин, що викладені у зустрічному позову.  

Зокрема, суду не надано доказів у підтвердження такої обставини, як те, що чоловік ОСОБА_4 створював нестерпну для проживання обстановку - постійні скандали і вживання спиртного, внаслідок чого ОСОБА_4  була вимушена виїхати з будинку разом з малолітньою дитиною (матеріали з приводу звернень ОСОБА_4 до міліції  або до органів опіки та піклування за фактом зловживання її чоловіком алкогольних напоїв або вчинення ним насильства в сім’ї - погрози, образи чи позбавлення житла тощо).  

Також, суду не надано жодних доказів у підтвердження факту сплати ОСОБА_4 комунальних послуг та прийняття нею участі у витратах, пов’язаних з утриманням житла за адресою: АДРЕСА_1.  

Крім цього, суду не надано жодних доказів у підтвердження факту, що ОСОБА_4 протягом двох років намагалася вселитися до будинку, а ОСОБА_3 або члени його сім’ї не пускали її до житла або чинили інші перешкоди для її проживання в будинку.  

Підстав, передбачених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 Житлового кодексу Української РСР, для збереження за ОСОБА_4 права користування житлом судом не встановлено.  

За таких обставин, суд задовольняє первісні позовні вимоги частково і визнає ОСОБА_4     такою особою, що втратила право користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1, внаслідок її відсутності без поважних причин понад один рік за цією адресою, оскільки інше не встановлено домовленістю між нею і власником житла або законом.  

Відповідно до статей 3,  7 Закону України     «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382 від 11.12.2003,  реєстрація – внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.  

Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі остаточного рішення суду ( в т.ч. про позбавлення особи права користування житловим приміщенням).  

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні первісного позову в частині усунення перешкод ОСОБА_3 шляхом зняття ОСОБА_4 з реєстрації, оскільки по-перше такий спосіб захисту порушенного права Цивільним кодексом України не передбачений,  по-друге зняття з реєстрації не входить до компетенції суду тому, що здійснюється зовсім іншим органом (відповідний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації), а по-третє зняття з реєстрації, як вже зазначалося, здійснюється на підставі рішення суду про позбавлення особи права користування житловим приміщенням і додаткового вирішення в судовому порядку не потребує (якщо відповідний орган відмовить у знятті ОСОБА_4 з реєстрації на підставі цього рішення, яким вона визнається такою особою, що вратила право користування спірним житлом, то ОСОБА_3 має право оскаржити такі дії або рішення цього органу в судовому порядку у передбачений законом спосіб).  

Суд відмовляє ОСОБА_4 у задоволенні зустрічного позову, оскільки захисту в судовому порядку підлягає порушене право, а факт того, що ОСОБА_4 чинили або чинять зараз хто-небудь перешкоди у проживанні на спірній житловій площі не знайшов свого підтвердження при розгляді даної справи (навпаки  судом встановлено і підтверджується дослідженими доказами, що ОСОБА_4 самостійно за власним рішенням без жодного примусу виїхала в серпні 2008 року із спірного будинку та протягом двох років жодного разу не намагалася повернуться в будинок для постійного проживання в ньому).  

Суд не приймає до уваги заперечення представника третьої особи за зустрічним позовом – Управління у справах дітей Сімферопольського районної державної адміністрації (орган опіки та піклування), оскільки по-перше факт наявності малолітньої дитини не може бути законною підставою для відмови у задоволені первісних позовних вимог в частині визнання ОСОБА_4     такою особою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, внаслідок її відсутності без поважних причин понад один рік за цією адресою, а по-друге при розгляді даної справи не встановлено жодних перешкод для визначення місця проживання дитини за місцем проживання батька або за новим місцем проживання матері.  

Суд стягує з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, сплачені останнім судові витрати по справі, у зв’язку з задоволенням первісних позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.  

Суд не відшкодовує ОСОБА_4 судові витрати по справі, внаслідок відмови у задоволенні зустрічного позову.  

К   еруючись статтями  10, 60, 88, 212, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -  

  ВИРІШИВ:  

  1.   Позов   ОСОБА_3     задовольнити  частково.  

2.   Визнати   ОСОБА_4   ,   ІНФОРМАЦІЯ_2,   такою особою, що втратила право користування жилим приміщенням   будинку №1-а по вулиці Першотравневій у селі Костянтинівка Сімферопольського району Автономної Республіки Крим.  

3.   Відмовити   ОСОБА_3     у задоволені решті частини позовних вимог.  

4.   Відмовити   ОСОБА_4     у задоволенні зустрічного позову   до ОСОБА_3  про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення   в повному обсязі.  

5.   Стягнути з   ОСОБА_4   на користь ОСОБА_3  судові витрати по справі в сумі   45,50 грн.  

  Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим  через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим  шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення  апеляційної скарги.  

  Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

  Суддя                   Онищенко Т.С.