Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-2741/2010р. Головуючий у першій
інстанції Балюкова К.Г.
Категорія 46 Доповідач у апеляційній
інстанції Сундуков В.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2010 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого: Клочка В.П.,
суддів: Сундукова В.М., Алєєвої Н.Г.,
при секретарі: Селезньової Л.М.,
за участю: представника позивача – ОСОБА_4, відповідача - ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_6 – ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 02 листопада 2009р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання угоди недійсною, поділ спільного майна подружжя ,-
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2006 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя та вточнивши і змінивши позовні вимоги просила: визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 16.11.2001 року між відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та в порядку поділу спільно нажитого подружнього майна із ОСОБА_5 визнати за нею право власності на ? частку у вказаній квартирі (а.с.44).
Позовні вимоги мотивувала тим, що спірна квартира є спільним майном подружжя, оскільки притбана у 1998 році під час їх шлюбу із ОСОБА_5, та яка без її згоди, в порушення вимог ст.23 Кодексу про шлюб та сім’ю України, 16.11.2001 року була подарована від імені ОСОБА_5 за його дорученням відповідачу ОСОБА_6 Про укладення цього договору вона дізналася лише при розгляді даної справи, просила визнати угоду недійсною з підстав ст.48 ЦК України (в ред.1963 року).
Рішенням суду першої інстанції від 02 листопада 2009 року позов ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання угоди недійсною, поділ сумісного подружнього майна задоволено у повному обсязі.
Не погодившись з рішенням, 02.12.2009 року, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати, як ухвалене с порушенням норм матеріального та процесуального права, та відмовити позивачу в задоволенні позову.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір дарування спірної квартири, як не відповідаючий вимогам закону, є недійсним, а спірна квартира, як набута подружжям в період шлюбу, підлягає поділу.
З такими висновками суду слід погодитись, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_8 та відповідач ОСОБА_5 знаходилися у шлюбі з 16.08.1986 року, рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 03.07.2002 року шлюб сторін був розірваний, свідоцтво про розірвання шлюбу було отримано лише ОСОБА_5 у лютому 2009 року.
В період шлюбу із позивачкою – 11.03.1998 року ОСОБА_5 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу у ОСОБА_6, посвідченим нотаріально, реєстровий номер 480. Вказаний договір купівлі-продажу недійсним визначений не був, відповідний позов з підстав недійсності вказаного правочину як удаваного, ухвалою Ленінського районного суду м.Севастополя від 30.09.2008 року по справі №2-367/2008 року був залишений без розгляду у зв’язку із повторним нез’явленням до судового засідання позивача ОСОБА_9
Судом також встановлено, що 13.08.2001 року відповідачем ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_9 було видано доручення, згідно якого ОСОБА_5 довірив ОСОБА_9 подарувати ОСОБА_6 належну йому квартиру № АДРЕСА_1. Вказане доручення посвідчено приватним нотаріусом Тулуповою В.В., реєстровий номер 1721.
На підставі цього доручення 16.11.2001 року ОСОБА_9, що діяв на його підставі від імені ОСОБА_5, уклав з ОСОБА_6 договір дарування, зареєстрований нотаріально приватним нотаріусом, реєстровий № 2966 в результаті чого квартира № АДРЕСА_1 перейшла у власність ОСОБА_6
Відповідно до ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджуються майном, що є об’єктом права іх спільної сумісної власності, за взаємною згодою. Дружина, чоловік мають право на звернення до суду з позовом про визнання договору щодо спільного сумісного майна недійсним як такого, що укладений одним із подружжя без згоди другого.
Пленум Верховного Суду України в п.2 своєї постанови №9 від 6.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” (далі Постанова Пленуму) роз’яснив,що відповідність чи не відповідність правочину вимогам законодавства має здійснюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Тому суд правильно до досліджуваних правовідносин застосував законодавство, що діяло на момент їх виникнення.
Відповідно до ст.23 Кодексу про шлюб та сім'ю України при укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
На підставі отриманих від приватного нотаріуса матеріалів, що слугували підставою для укладання та посвідчення спірного договору дарування, де письмова згода позивачки на укладання договору відсутня, а також на підставі пояснень відповідача ОСОБА_5 про те, що при видачі ним доручення 13.08.2001 р. на ім'я ОСОБА_9 про те, що згоди від позивачки ним отримано не було, про укладання договору йому самому не було відомо до часу їх розлучення, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність письмової згоди ОСОБА_8 на відчуження належної їй на праві сумісної подружньої власності квартири № АДРЕСА_1.
Відповідно до ст.48 ЦК України в ред.1963 р. недійсна угода, яка не відповідає вимогам закону. При недійсній угоді кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все отримане по угоді.
Виходячи з того, що порушення вимог ст.23 КпШС України при укладенні між відповідачем по справі договору дарування від 16.11.2001 року є порушенням ст.48 ЦК України в редакції 1963 року, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання вказаної угоди недійсною, як укладеної з порушенням вимог закону.
Відповідно до ст.236 ЦК України нікчемна угода, або угода яка визнана судом недійсною, являється недійсною з моменту її укладення.
В якості наслідків визнання угоди недійсною суд обґрунтовано застосував повернення спірної квартири у сумісну власність ОСОБА_8 та ОСОБА_5
Відповідно до ст.28 КпШтС України, ст.70 СК України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Враховуючи це, задовольняючи позов в частині поділу сумісного подружнього майна, суд обґрунтовано визнав за позивачем право власності на ? частку спірної квартири, залишивши ? її частку за відповідачем ОСОБА_5
Довід відповідача ОСОБА_6 в апеляційній скарзі про те, що в процесі розгляду справи судом не було досліджене питання виникнення права власності на спірну квартиру являється необґрунтованим.
З мотивувальної частини рішення видно, що судом встановлений факт придбання у власність ОСОБА_5 спірної квартири в період шлюбу із позивачкою – 11.03.1998 року (а.с.120).
Ці обставини встановлені судом правильно і підтверджуються письмовими доказами: нотаріально посвідченим договором купівлі продажу квартири (а.с.46); довідкою – характеристикою, виданою ДКП БТІ (а.с.102) з якої видно, що спірна квартира зареєстрована в ДКП БТІ і ДРОНМ в реєстровій книзі за №1260 за ОСОБА_5
Необґрунтованими також являються доводи ОСОБА_6 про те, що передача спірної квартири ОСОБА_5 була здійснена з метою забезпечення застави в виді майна договору позики грошей, здійсненного між ОСОБА_5 і нею 11.03.1998 року.
Відповідач ОСОБА_5 ці обставини не визнає і стверджує, що гроші за квартиру ОСОБА_6 були одержані до підписання договору купівлі-продажу квартири, що відповідає п.2 зазначеного договору (а.с.19), який ОСОБА_6 підписаний.
Доказів того, що між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 був укладений договір застави спірної квартири не надано.
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В даному випадку оспорюванний правочин купівлі – продажу квартири визнаний судом недійсним не був.
За таких обставин зазначені доводи ОСОБА_6 не спростовують висновків суду про те, що ОСОБА_5 придбав квартиру у ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу.
Доводи ОСОБА_6 про те, що обставини передачі квартири з метою забезпечення заставою договору позики грошей встановлені рішенням Балаклавського районного суду м.Севастополя від 19.02.2007 року і, відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, не доказуються при розгляді інших справ, також не обґрунтовані.
Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарський або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При розгляді справи №8-07/2006 року позивач ОСОБА_8 участі у справі не брала, предметом розгляду у цій справі було стягнення боргу за договором позики від 10.07.2002 року, а не від 11.03.1998 року.
Крім того, як видно з копії рішення від 19.02.2007 року постановленого у справі №8-07/2006 року обставини, на які вказує ОСОБА_6, зазначені в мотивувальній частині рішення, де суд давав оцінку наданим сторонами доказам і доводам ОСОБА_5, тобто приводив мотиви, з яких вважав встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення, а не в тій його частині, де суд зазначив встановлені ним обставини і визначені відповідно до них правовідносини.
Тому назвати обставини, що зазначені в абзаці 2 листа 2 рішення по справі №8-07/2006 року преюдиціальними фактами, які відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, не можна.
За таких підстав слід визнати, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду – залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.303-315 ЦПК України колегія суддів ,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 02 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду України протягом двадцяти днів із дня набрання чинності.
Головуючий: підпис В.П.Клочко
Судді: підпис В.М.Сундуков
підпис Н.Г.Алєєва
з оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
М.Севастополя В.М.Сундуков