СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
15 листопада 2010 року Справа № 2-27/10460-2008
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
представник позивача: Подставнев Олексій Володимирович, довіреність № 2481 від 21.10.10, фізична особа-підприємєць ОСОБА_1;
представник відповідача: не з'явився, Феодосійська міська рада;
прокурор: Шульга Антон Миколайович, посвідчення № 574 від 18.11.10, прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;
розглянувши апеляційну скаргу прокурора Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В. ) від 02 грудня 2008 року у справі №2-27/10460-2008
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 98100)
до Феодосійської міської ради (вул. Земська, 4, місто Феодосія,98100)
за участю прокурора Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 21, місто Сімферополь, 95000) ( вул. Павличенко, 1, місто Севастополь, 99011)
про визнання дійсним договору та визнання права власності на земельну ділянку,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Автономної республіки Крим з позовом до Феодосійської міської ради про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,0132 га, розташованої в АДРЕСА_2, цільове призначення якої - обслуговування торгівельної точки, укладеного 23 травня 2008 року, зареєстрованим в журналі реєстрації договорів за №02-29-1252 від 23 травня 2008 року та визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0132 га, розташованої в АДРЕСА_2, цільове призначення якої - обслуговування торгівельної точки.
Позов мотивовано посиланням на положення статей 220, 386, 392 Цивільного кодексу України, статті 147 Господарського кодексу України та обставини виконання сторонами спірного договору та фактичне ухилення відповідача від його нотаріального посвідчення.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 грудня 2008 року у справі №2-27/10460-2008 позов задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0132 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, укладений 23 травня 2008 року між Феодосійською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1. Визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0132 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.
Суд першої інстанції, приймаючи вказане рішення, дійшов висновку щодо достатності правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 220 Цивільного кодексу України, визнання спірної угоди дійсною та визнання права власності за позивачем на куплену земельну ділянку.
Не погодившись з рішенням суду, прокурор звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Правова позиція прокурора полягає у тому, що оскаржувана угода у відповідності з вимогами статей 657, 210 Цивільного кодексу України підлягає державній реєстрації та є вчиненою, відповідно, після її державної реєстрації, а тому, на думку заявника, за спірною угодою у сторін ще не виникло прав і обов’язків за спірним договором і суд не мав достатніх правових підстав визнавати такий правочин дійсним.
Розгляд справи відкладався.
Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, в якій вказує на безпідставність її доводів і законність рішення суду першої інстанції.
У судове засідання, призначене на 15 листопада 2010 року, представник відповідача не з’явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними документами в матеріалах справи.
Переглянувши матеріали справи відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
25 жовтня 2001 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1 (а. с. 7).
На підставі рішення Виконавчого комітету Феодосійської міської ради від 03 листопада 2000 року за ОСОБА_1 оформлено право приватної власності на нежитлове приміщення у літері «Р» загальною площею 106,2 кв. м, яке розташоване за адресою: Автономна Республіка Крим, АДРЕСА_2 та видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ №711571 (а. с. 15).
23 травня 2008 року на підставі рішення 31-ої сесії 5-ого скликання Феодосійської міської ради від 25 квітня 2008 року №1524 (а. с. 13) між Феодосійською міською радою в особі виконуючого обов’язки міського голови Гришиної Тетяни Василівни (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (а. с. 9), за умовами якого продавець передає за плату, а покупець приймає у власність земельну ділянку площею 0,0132 га кадастровий номер 01116000000005036, розташовану за адресою: АР Крим, АДРЕСА_2 для обслуговування торгівельної точки.
За умовами пункту 2.1 договору ціна продажу земельної ділянки становить 46 650,00 грн.
17 листопада 2008 року позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23 травня 2008 року та визнання права власності на земельну ділянку, яка є предметом цього договору.
Дослідивши всі обставини справи, встановивши предмет доказування у даній справі, колегія суддів дійшла висновку щодо необґрунтованості позовних вимог та наявності достатніх правових підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора з огляду на наступне.
Предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України та визнання права власності за позивачем на земельну ділянку площею 0,0132 га кадастровий номер якої 01116000000005036, розташовану за адресою: АР Крим, АДРЕСА_2.
Відповідно до частини 1 статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
За своєю правовою природою описаний вище договір є договором купівлі-продажу земельної ділянки і відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України потребує нотаріального посвідчення.
Згідно зі статтею 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Частина 2 статті 220 Цивільного кодексу України надає суду право визнати дійсним нотаріально не посвідчений договір, якщо сторони домовилися про усі його істотні умови, підтверджені письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від нотаріального посвідчення такого договору (недобросовісна сторона). Таке рішення може бути прийняте судом на вимогу добросовісної сторони, яка виконала повністю або частково договір. Зміст положень частини 2 дає підстави тлумачити їх таким чином, що вони не поширюються на випадки ухилення від нотаріального посвідчення договору усіх його сторін.
За приписами цієї норми нотаріальне посвідчення договору, яке може бути компенсоване рішенням суду, можливо за дотримання таких вимог:
1) сторони домовилися щодо усіх істотних умов;
2) така домовленість підтверджується письмовими доказами;
3) відбулося повне або часткове виконання договору;
4) одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.
Отже, з урахуванням вказаних вимог судова колегія вважає за необхідне дати правовий аналіз договору купівлі –продажу, який є предметом судового розгляду у даній справі.
Суд першої інстанції задовольнив позов, встановивши обставини досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору та його повне виконання, при цьому вказавши, що відповідач відмовляється від узятих зобов’язань у частині згоди на нотаріальне посвідчення угоди і передачі майна у власність.
Однак, ні з оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, ні з матеріалів справи не вбачається, на підставі чого суд дійшов такого висновку.
Суд не врахував, що положення вищевказаної норми статті 220 Цивільного кодексу України не поширюються на випадки ухилення від нотаріального посвідчення договору усіх його сторін, та застосував її без встановлення обставин щодо звернення позивача до нотаріуса з приводу вчинення відповідних нотаріальних дій.
Тобто при розгляді даної справи судом не встановлено, а позивачем не доводились обставини звернення його до нотаріуса та наявності активної протидії вчиненню відповідних нотаріальних дій з боку відповідача або ж бездіяльність його з цього приводу. З матеріалів і доводів позовної заяви взагалі не вбачається, яким чином відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення.
Судом апеляційної інстанції неодноразово витребувались у сторін докази звернення позивача до відповідача та нотаріусу з клопотанням нотаріального посвідчення договору, та докази ухилення продавця від нотаріального посвідчення спірної угоди, проте сторонами такі докази надані не були.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача надав в якості витребуваних вище доказів лист приватного нотаріусу Феодосійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Радова Сергія Леонідовича від 09 листопада 2010 року за №158-01-14, в якому на запит позивача було повідомлено, що, дійсно, він звертався у травні 2008 року до нього з метою посвідчення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки, проте судова колегія не може визнати його належним доказом, який підтверджує ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, оскільки, по-перше, даний лист не містить будь-яких документальних обґрунтувань, а по-друге, представник позивача не зміг мотивувати неможливість подання даних доказів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а тому з урахуванням приписів частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України суд не приймає представлений лист нотаріусу як належний доказ у справі, беручи до уваги ще той факт, що він датований після прийняття оскаржуваного рішення у справі.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передба чено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бу ти підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджува тися іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає достатніх підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 220 Цивільного кодексу України, оскільки позовні вимоги не містять доказів дотримання вимог даної норми.
Окрім того, судова колегія бере до уваги роз’яснення, що міститься у пункті 13 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 6 листопада 2009 року N 9, в яких зазначено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
Отже, доводи апеляційної скарги прокурора визнані судовою колегією обґрунтованими.
Стосовно позовної вимоги про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0132 га, розташованої в АДРЕСА_2, цільове призначення якої - обслуговування торгівельної точки, судова колегія вважає за необхідне вказати наступне.
За правилами викладених вище статті 1 Господарського процесуального кодексу України, що кореспондується із положеннями статті 21 цього Кодексу, статті 15 Цивільного кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Отже, вимоги даних статей покладають на позивача обов’язок довести, в чому полягає порушення чи визнання його прав.
Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу.
Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Тобто, підставою позову є фактичні обставини, що підтверджують правомірність заявлених позовних вимог.
Зі змісту позовної заяви судова колегія не встановила, які саме юридичні та фактичні підстави заявлення позивачем вимоги про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0132 га, розташованої в АДРЕСА_2, цільове призначення якої - обслуговування торгівельної точки.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами земельного законодавства право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права, проте відсутність такої реєстрації у позивача на момент звернення до суду з позовом свідчить про відсутність у нього взагалі права власності на спірну земельну ділянку, у зв’язку з чим, позиція фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо обраного способу захисту своїх порушених прав заснована на помилковому уявленні про наявність у нього суб’єктивного права, на захист якого заявлено позов.
Захисту судом підлягає цивільне право, яке порушене, не визнається чи оспорюється.
Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обов'язок довести, що його цивільне право порушене, не визнається чи оспорюється відповідачем і що саме йому належить право вимоги.
Відсутність факту порушення права позивача чи взагалі суб'єктивного права, на захист якого подано позов, тягне за собою відмову у позові.
Ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки вказаним обставинам призвело до прийняття необґрунтованого рішення у справі.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.
Невстановлення судом першої інстанції обставин, які мають суттєве значення у справі, та відсутність їх правової оцінки є порушенням вимог частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, що відповідно до частини 1 статті 104 цього Кодексу також є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
З зазначених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості вимог апеляційної скарги і наявності правових підстав для її задоволення.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 частини 1 статті 103, частиною 1, 2 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 грудня 2008 року у справі №2-27/10460-2008 скасувати.
3. Прийняти нове рішення.
4. У задоволенні позову відмовити.
Головуючий суддя
Судді