У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді Шестакової Н.В.
суддів: Берзіньш В.С.
Кузнєцової О.О.
при секретарі Моногошевій В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розділ сумісного майна подружжя та про визнання права власності
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 на рішення Чорноморського районного суду АРК від 26 травня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Чорноморського районного суду АРК від 26 травня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено. Постановлено: визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку жилого будинку АДРЕСА_1, який складається з жилих приміщень і господарських споруд.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення з направленням справи на новий розгляд, посилаючись на те, що зазначений будинок був придбаний за договором купівлі-продажу від 06 жовтня 1992 року між відповідачем та радгоспом на пільгових умовах, які стосувалися лише відповідача; на час придбання жилого будинку договір купівлі-продажу не був посвідчений нотаріусом і не був зареєстрований у БТІ; свідоцтво про право власності та технічний паспорт на зазначений об’єкт нерухомості були видані лише 30.10.2009 року, тобто через 8 років після розірвання шлюбу; позивачкою пропущений строк позовної давності без поважних причин; судом першої інстанції не прийняті до уваги зазначені обставини, а також порушені процесуальні права відповідача, оскільки необгрунтовано відхилені клопотання з боку відповідача щодо витребування доказів і виклику сторін для дачі пояснень; крім того, безпідставно відхилено клопотання відповідача про відвід судді і не вирішено питання щодо залучення до справи сільської ради, на території якої знаходиться спірний жилий будинок.
Відповідач у засідання суду апеляційної інстанції не з’явився, вважається повідомленим належним чином у сенсі ч.5 ст.76 ЦПК України, оскільки повідомлений про час і місце судового засідання його представник ОСОБА_4
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши представника позивачки, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірний жилий будинок був придбаний на ім’я відповідача за договором купівлі продажу у 1992 році у період існування шлюбу між сторонами; цей договір був засвідчений сільської радою; доводи представника щодо реєстрації права власності на жилий будинок у 2009 році саме на відповідача суд вважав неспроможними.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
За матеріалами справи вбачається, що сторони знаходилися у зареєстрованому шлюбі з 1987 року до липня 2001 року; 06 жовтня 1992 року, тобто у період шлюбу сторін було укладено договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 між відповідачем та радгоспом імені 60-річчя СРСР; з 1997 року позивачка проживає у с. Котовське Роздольненського району; відповідно довідки сільської ради зазначений жилий будинок рахується на праві власності за відповідачем (а.с.53); за даними БТІ право власності відповідача зареєстровано на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 27.10.2009 року договору купівлі-продажу від 06 жовтня 1992 року (а.с.40); відповідно до рішення суду від 17 червня 2008 року розглядався спір між ОСОБА_3 та іншими фізичними особами, які заявили позов про визнання дійсним договору купівлі-продажу зазначеного жилого будинку (а.с.61).
Відповідно до ст.227 ЦК України в редакції 1963 року договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору. Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради.
За положеннями Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої у січні 1966 року, (п.20) належність права власності фізичної особи на жилий будинок може бути доведена при наявності погосподарських книг сільської ради з відповідними записами, і ці записи були на період дії Інструкції (втратила чинність 13 грудня 1995 року) підставою для винесення виконкомом міської ради рішення про оформлення права власності на будинок з видачею власникові свідоцтва про це.
Аналізуючи фактичні обставини справи у сенсі зазначених правових норм, колегія суддів вважає, що хоча договір купівлі-продажу від 06.10.1992 року не був посвідчений нотаріально, належність спірного жилого будинку відповідачу була зафіксована у погосподарській книзі, ніким не оспорювалася, договір купівлі-продажу був зареєстрований у сільській раді, що свідчить про відсутність будь-яких претензій інших осіб на зазначений жилий будинок.
Та обставина, що право власності не було зареєстровано за відповідачем у встановленому законом порядку, не може свідчити про відсутність у відповідача права власності на жилий будинок за період після укладення договору купівлі-продажу до реєстрації за ним права власності у 2009 році, оскільки відповідно до ч.5 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим законом, визнаються державою; до січня 2004 року державна реєстрація об’єктів нерухомості не була встановлена як обов’язкова підстава виникнення права власності.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Виходячи з наведеного, можна вважати, що право власності у відповідача на спірний жилий будинок фактично існувало з моменту внесення запису про належність йому жилого будинку у погосподарські книги, і ця обставина підтверджена фактом наступної реєстрації права власності БТІ у 2009 році.
Приймаючи до уваги правове регулювання спільної сумісної власності у період придбання відповідачем права власності на жилий будинок і знаходження сторін у шлюбі у зазначений період, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що незалежно від зазначення у договорі купівлі-продажу будинку відповідача як покупця і власника цього будинку, фактично з придбанням цього будинку у сторін виникла спільна сумісна власність, і позивачка має право власності на половину жилого будинку.
Обговорюючи доводи апелянта щодо спливу строку позовної давності, колегія суддів звертає увагу на те, що з 01.01.2004 року почав діяти ЦК України у новій редакції.
- 3 -
Відповідно до ч.5 ст.334 ЦК України в редакції, яка діяла до 16.03.10 року, право власності за договором відносно об’єктів нерухомості виникає з моменту реєстрації договору. За правилами ч.4 ст.344 ЦК України в редакції Закону України від 16.03.2010 року права на нерухоме майно, які підлягають державної реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Оскільки шлюб між сторонами розірвано у липні 2001 року, до 2009 року за відповідачем офіційно не було зареєстровано право власності на жилий будинок, у позивачки, починаючи з 01.01.2004 року і до реєстрації права власності у 2009 році були відсутні правові підстави для звернення до суду із зазначеним позовом; таке право виникло тільки після реєстрації жилого будинку на праві власності за відповідачем у 2009 році, що свідчить про те, що позивачка не пропустила строк на звернення з позовом.
Крім того, не спростовані доводи позивачки про те, що про продаж жилого будинку іншим особам і можливе порушення її права власності, вона дізналася тільки у червні 2009 року.
Посилання апелянта на те, що малися підстави для відводу судді, який розглядав справу, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки апелянт не зазначив правових підстав для відводу судді у сенсі ст.20 ЦПК України.
Що стосується інших доводів апелянта про порушення процесуальних прав відповідача та його представника, колегія суддів дійшла висновку, що з урахуванням вищезазначеного була відсутня необхідність витребування додаткових даних щодо видачі позивачці свідоцтва про право власності на інший жилий будинок у с. Котовське Роздольненського району. Діюче цивільне законодавство не містить обмеження кількості об’єктів нерухомості, які можуть знаходитися у власності фізичної особи.
Інші доводи апелянта також не заслуговують на увагу, приймаючи до уваги те, що обов’язковий виклик сторін для дачі пояснень є правом суду.
Таким чином, рішення суду ухвалене на підставі фактичних обставин з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга не містить посилання на обставини або докази, які б спростували висновки суду про порушення прав позивачки як учасника спільної сумісної власності.
Керуючись ст.ст.303,307,308 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Чорноморського районного суду АРК від 26 травня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Судді:
Шестакова Н.В. Берзіньш В.С. Кузнєцова О.О.