Р І Ш Е Н Н Я

                                                             ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

13 жовтня  2010 року  колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

                                             головуючого, судді  Берзіньш В.С.

                                                                суддів:   Шестакової Н.В.

                                                                                Берещанської І.І.

                                                        при секретарі     Моногошевій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом  ОСОБА_2 до ВАТ «СК «Астарта» про стягнення  страхового відшкодування, пені за несвоєчасну виплату та відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою ВАТ «СК «Астарта»  на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 31 травня 2010 року,

                                                      В С Т А Н О В И Л А:

          У березні 2005 року ОСОБА_2 звернувся з позовом  до ВАТ «СК «Астарта» про стягнення  страхового відшкодування, пені за несвоєчасну виплату та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що  22 жовтня 2003 року  на автодорозі Харьків-Сімферополь  сталася дорожньо-транспортна пригода за його участю, за результатами якої був пошкоджений його автомобіль;  відповідач, який є суб’єктом  відповідальності за умовами договору добровільного страхування  від 17 жовтня 2003 року як правонаступник  РСК «Крим – Оранта», необгрунтовано відмовився  виплатити страхове відшкодування у  сумі  71 714грн., у зв’язку з чим  на користь позивача підлягає стягненню страхове відшкодування  у сумі  34 071грн. 61коп. (з урахуванням раніше сплаченої суми за судовим рішенням), пеня  у розмірі  0,1% за кожен день прострочення у сумі 31 012грн. 21коп., а також збитки, пов’язані з  інфляцією, 3% річних за невиконання грошового зобов’язання  і моральна шкода у розмірі 50 000грн., виходячи з того, що у зв’язку із пошкодженням автомобілю позивач зазнав моральних страждань із-за  зміни привичного розкладу життя, він був позбавлений можливості  користуватися  автомобілем, який належав йому на праві власності, у службових цілях,  був змушений  користуватися іншим транспортом,  що ускладнювало життя (а.с.260-261).

           Рішенням суду  позов задоволено частково. Постановлено: стягнути з відповідача на користь  ОСОБА_2 страхове відшкодування  в сумі 34701грн. 61коп., пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування  в сумі  31 012грн. 21коп., збитки в сумі 23053грн., суму 3% річних в розмірі  4507грн. 85коп. і моральну шкоду  в розмірі  25 000грн. В іншій частині позову  відмовлено.

           В апеляційній скарзі ВАТ «СК «Астарта»  ставить питання про  скасування рішення з ухваленням нового рішення про відмову в позові, зазначивши що довідки Новомосковського РВ УМВС  мають  протиріччя щодо  зазначення місця  зіткнення автомобілів 22 жовтня 2003 року і зазначення потерпілої;  причиною ДТП є вина  позивача, який  зробив порушення Правил дорожнього руху у вигляді грубої необережності, оскільки перед ДТП рухався  праворуч, по узбіччю, не призначеному для  руху транспортних засобів; за характером правопорушення  Правил дорожнього руху  підлягає застосуванню  п. 4.2 Правил страхування, відповідно до якого  збиток, що виник у результаті  грубої необережності страхувальника, страховим захистом не покривається і є виключенням  зі страхових випадків;  ОСОБА_3 було зазначено  значно більше  ушкоджень автомобілю, ніж  виявлено  працівниками ДАІ при огляді автомобілю на місці ДТП;  пеня підлягає стягненню  у межах одного року у разі порушення строку позовної давності відповідно до  ст.258 ЦК України;  між сторонами існували договірні правовідносини, які не передбачали відшкодування моральної шкоди;  дія Закону «Про

                                                                         -  2  -

захист прав споживачів»  на даний випадок не розповсюджується;  суд першої інстанції  зазначені обставини не врахував і ухвалив  незаконне рішення.

           Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши  представників сторін, перевіривши матеріали справи,  колегія суддів  вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

           За матеріалами справи вбачається, що 17 жовтня 2003 року  між позивачем та РСК «Крим - Оранта»  було укладено  договір  добровільного страхування автомобілю, належного позивачу. Цей договір є чинним, що встановлено рішенням  суду від 06 лютого 2004 року. 22 жовтня 2003 року позивач, керуючи  цим автомобілем, став учасником  дорожньо-транспортної пригоди на автодорозі Харьків-Сімферополь, у результаті ДТП було пошкоджено автомобіль  позивача, за висновком експерта  сума матеріальної шкоди складає 78 114грн.(а.с.16-20). Правонаступником РСК «Крим - Оранта» є відповідач по цій справі (а.с.39), що також підтверджено рішенням суду  від 06 лютого 2004 року. 23 жовтня 2003 року  позивач звернувся до відповідача з заявою про відшкодування  страхової суми (а.с.21), однак відповідач відмовився  сплачувати  страхове відшкодування. Між сторонами виник  страховий спір.

           За умовами  договору добровільного страхування  транспортного засобу (а.с.6)  страховими випадками є, зокрема,  дорожньо транспортні пригоди,  за якими  знищуються або пошкоджуються  засоби транспорту  у  результаті зіткнення з другим засобом  транспорту. За п.п.13.1,13.2 договору  добровільного страхування  від 17 жовтня 2003 року  для отримання страхового відшкодування  страхувальник повинен надати страховику певні документи,  страхове відшкодування сплачується  у розмірі завданої матеріальної шкоди з урахуванням зносу, але не вище  страхової суми, обумовленої договором.

            Факт зіткнення  автомобілю, який належить  позивачу, з іншім транспортним засобом  22 жовтня 2003 року  встановлено постановою про відмову в порушенні  кримінальної справи від 11 листопада 2003 року (а.с.157) і підтверджено копіями довідок органів ДАІ, листами Новомосковського РВ  УМВС (а.с.82,83), копією протоколу огляду  місця події (а.с.158), протоколом  огляду  і перевірки технічного стану  транспорту (а.с.164), схемою (а.с.166), копіями інших документів, які були надані суду  саме відповідачем (а.с.132). Дослідження оригіналів  первісних матеріалів  по ДТП неможливо, оскільки за інформацією  Новомосковського МВ ГУ МВС України у Дніпропетровської області  (а.с.274)  відказний  матеріал за фактом ДТП  було знищено за спливом строків збереження. Факт дійсності  ДТП  за обставинами, які зазначені  в постанові  про відмову в порушенні  кримінальної справи від 11 листопада 2003 року, відповідачем не спростовано, ця постанова є чинною.

            Посилання  апелянта на те, що  п.4.2 Правил  є не причиною відмови  у виплаті страхового відшкодування, а виключенням із страхових випадків і обмеженням страхування, є неспроможним.  Страхове законодавство не містить окремого визначення  випадків, які не  покриваються  страховим захистом. По суті мова йде про  випадки, які є причиною  відмови у страхових виплатах.

             За правилами, встановленими ст.26 Закону України «Про страхування»,  підставою для відмови страховика у здійсненні  страхових  виплат  або страхового відшкодування є, зокрема, навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої  укладено договір страхування, вчинення  страхувальником-громадянином  або іншою особою, на користь якої  укладено договір  страхування,  умисного злочину, що  призвів до страхового випадку,  подання  страхувальником  свідомо  неправдивих відомостей  про факт настання  страхового випадку. Зазначена норма  Закону України Про страхування»  містить вичерпній перечень випадків, які є підставою для відмови  страховика  у здійсненні

                                                                           -  3  -

 страхових виплат або страхового відшкодування і не зазначає права страховика  розширювати  цей  перелік.

             На підставі наведеного є обгрунтованим висновок  суду першої інстанції  про те, що  п.4.2 Правил добровільного страхування, розроблений  відповідачем, за своєю юридичною силою як норма підзаконного акту не може бути вище норми Закону, тому підлягають застосуванню норми Закону України «Про страхування».

              За даними справи відповідач не надав суду ніяких доказів  існування  обставин, які б надали  відповідачу законні підстави для застосування  ст.26 Закону України «Про страхування» і відмови позивачу  у здійсненні страхового відшкодування.

             Стосовно розміру  матеріальної шкоди, спричиненої  пошкодженням автомобілю,  колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції,  оскільки  детальний огляд  пошкодженого автомобілю було зроблено  саме експертом, при огляді  автомобілю на місці ДТП  проводиться поверховий огляд для фіксування  видимих пошкоджень. Тому  колегія суддів не  вбачає протиріч  між  даними  огляду  автомобілю працівниками ДАІ  (а.с.22), довідками (а.с.79,83) і  даними огляду автомобілю  експертом.

              Колегія суддів  звертає увагу на те, що  відповідач не був позбавлений можливості  забезпечити відповідні  докази  шляхом  проведення  додаткової експертизи  для виявлення  об’єму пошкоджень автомобілю, якщо мав сумнів у висновку експерта.

              Разом з тим, заслуговують на увагу  доводи  апеляційної скарги  щодо  розміру пені та моральної шкоди, стягнених на користь позивача.

              Як свідчать матеріали справи, позивач  звернувся з позовом до суду  15 березня 2005 року, тобто з  пропуском  річного строку позовної давності, встановленого ч.2 ст.258 ЦК України  щодо  строків спеціальної позовної давності. Приймаючи до уваги те, що  позивачем не надано  доказів  пропуску встановленого строку за поважними причинами,  при розрахунку  суми пені застосовується саме річний строк. Таким чином, на користь позивача, виходячи із суми страхового відшкодування  64 731грн. 51коп., розрахунок якої не оспорений відповідачем,  підлягає стягненню пеня  у  розмірі  0,1%  від зазначеної суми за 365 днів  у розмірі  23 626грн. 45коп.

               Обговорюючи доводи  апеляційної скарги щодо  стягнення моральної  шкоди, колегія суддів  вважає, що  висновки суду  про  спричинення  позивачу моральної шкоди є правильними, оскільки  незалежно від умов договору добровільного страхування, який не передбачає відшкодування моральної шкоди, до спірних договірних страхових правовідносин підлягає застосуванню  Закон України «Про захист прав споживачів»,  редакція якого  на час  скоєння ДТП  22 жовтня 2003 року  передбачала  відшкодування моральної шкоди  у випадках порушення прав споживачів (ст.24).

              Як роз’яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від  25.05.1998 року «Про практику розгляду  цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»,  до відносин, які регулюються  Законом України «Про захист прав споживачів»,  віднесені правовідносини, зокрема, із договорів страхування  як договорів  про надання послуг.

              Разом з тим,   розмір моральної шкоди визначений судом першої інстанції   з порушенням ч.3 ст.23 ЦК України щодо  правових підстав  визначення  розміру моральної шкоди.

               Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з  того, що стан здоров’я позивача після  відмови йому у виплаті страхового відшкодування погіршився, а також що  були порушені його  звичайні  життєві  зв’язки. Між тим,   причинний зв'язок погіршення стану здоров’я позивача  з відмовою відповідача  від виплати страхового відшкодування  взагалі не доведений. Позивач  у межах принципів  змагальності  і диспозитівності, встановлених ст.ст.10,11 ЦПК України,  не скористався своїм правом  на забезпечення відповідних доказів  шляхом проведення судово-медичної

                                                                           -  4  -

експертизи, тому довідки, які надані позивачем, про стан його здоров’я, не можуть бути прийняті до уваги.

              Враховуючи те, що несвоєчасне надання  страхових послуг  і тривала неможливість з боку позивача у зв’язку з цим  вирішити питання  щодо  ремонту пошкодженого автомобілю суттєво впливали на   звичайний образ життя позивача, у тому числі як  керівника підприємства, примушували  позивача  змінювати  звичний  образ життя,  на його користь підлягає стягненню моральна шкода у розмірі  10 000грн.    

              Апеляційна скарга не містить доводів щодо незаконності і необгрунтованості  рішення суду  в частині виплати збитків  у вигляді інфляційних  втрат у сумі  23 053грн. і  виплати  3% річних за розрахунками  позивача (а.с.262,263), тому  рішення суду у цій  частині  колегією суддів не переглядається.

               На підставі наведеного колегія суддів  вважає, що  доводи апеляційної скарги щодо  відсутності підстав для  виплати страхового відшкодування і моральної шкоди неспроможні;  апелянт  всупереч  ст.ст.10,11 ЦПК України не надав  суду належних і допустимих доказів  в обгрунтування своїх доводів, тому  правові підстави для  скасування рішення  відсутні. Рішення суду підлягає зміні у частині розміру  пені та моральної шкоди.

               Керуючись ст.ст.303,307,308,309 ЦПК України, колегія суддів

                                                        В И Р І Ш И Л А:

            Апеляційну скаргу ВАТ «СК «Астарта»  задовольнити частково.

            Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 31 травня 2010 року змінити в частині  розміру пені та моральної шкоди. В іншій частині  рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 31 травня 2010 року залишити без змін. Резолютивну частину  рішення викласти у наступній редакції: Позов ОСОБА_2 задовольнити частково. Стягнути з ВАТ «Страхова компанія  «Астарта» страхове відшкодування  в сумі 34701грн. 61коп., пеню за несвоєчасну  виплату страхового відшкодування  в сумі  23626грн. 45коп., збитки в сумі 23053грн., 3% річних  в розмірі  4507грн. 85коп., всього  85888грн. 45коп. та моральну шкоду  в розмірі  10 000грн. В іншій частині позову  відмовити.

             Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції  на протязі двадцяти днів.

 Судді:

                Берзіньш В.С.                               Шестакова Н.В.                         Берещанська І.І.