Справа №22-ц-28158/2010р. Головуючий в 1 інстанції Харченко І.О.
Доповідач Берзіньш В.С.
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеля-
ційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді: Куртлушаєва І.Д.
Суддів: Берзіньш В.С.
Шестакової Н.В.
при секретарі Галіч Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сімферополі цивільну справу за позовом ВАТ «Морський Транспортний Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про дострокове розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості, тощо; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ВАТ «Морський Транспортний Банк», треті особи – ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання незаконним та розірвання кредитного договору, розірвання договору поруки,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 – ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АРК від 03 серпня 2010 року ,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Київського районного суду м.Сімферополя АРК від 03 серпня 2010 року позов ВАТ «Морський Транспортний Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про дострокове розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості, тощо - задоволено. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ВАТ «Морський Транспортний Банк», треті особи – ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання незаконним та розірвання кредитного договору, розірвання договору поруки – відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_3 – ОСОБА_6, подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на те, що рішення незаконне, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд не прийняв до уваги те, що з боку банку при укладенні кредитного договору були порушені вимоги ст.ст. 11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки не була надана чітка та достовірна інформація про процентну ставку, а також, вимоги постанови НБУ № 168 від 10.05.2007р. «Про затвердження правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та загальної вартості кредиту», якою Нацбанк зобов’язав українські банки надавати наймачам інформацію про реальну вартість споживацьких кредитів, тоді як банком вказана виключно номінальна процентна ставка. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст угоди не повинен суперечити актам цивільного законодавства, невідповідність угоди актам цивільного законодавства, згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, призведе до її недійсності. У даному випадку до недійсності угоди призвело недодержання вимог постанови НБУ № 168 від 10.05.2007р. «Про затвердження правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та загальної вартості кредиту». У зв’язку із недійсністю кредитного договору відповідно до ст.217 ЦК України недійсні і договори поруки.
В засідання апеляційного суду особи, які беруть участь у справі, не з'явились; фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось відповідно до положень ч.1ст.197 ЦПК України.
Обговоривши наведені у скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
2
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ВАТ «Морський Транспортний Банк», суд виходив із обгрунтованності заявлених вимог. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання незаконним та розірвання кредитного договору, розірвання договору поруки, суд виходив із необгрунтованності заявлених ОСОБА_3 вимог, укладення оспорюваних договорів відповідно до закону та моральних засад суспільства.
Такі висновки суду узгоджуються з матеріалами справи і не суперечать діючому законодавству.
Відповідно до положень ст.ст.549-551,1054,1048,1049 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави; за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти у строк та в порядку, що встановлені в договорі. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання зобов'язання за кожен день прострочення виконання; право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Частиною 2ст.1050 ЦК України передбачено право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу. Відповідно до ст.651 ЦК України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
По справі встановлено, що 09.10.2007р. між позивачем та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_3 позивачем було надано кредит у сумі 50 000грн. строком до 09.10.2009р. зі сплатою процентів у розмірі 25 % річних та з щомісячним погашенням кредиту і процентів. При укладенні спірного договору ОСОБА_3 були відомі усі умови договору, обставин, передбачених ч.1ст.203 ЦК України, не встановлено.
Відповідач ОСОБА_3 зобов'язання виконувала неналежно, у зв'язку з чим склалася заборгованість за кредитним договором у сумі 52 729грн.77, в тому числі: сума кредиту 43 736,90грн.; 5 163,08грн. відсотків за користування кредитом і 2933,33грн. пені; 896,48грн. штрафу. В забезпечення зобов'язання між банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено договори поруки, відповідно до яких ОСОБА_4 і ОСОБА_5 зобов'язались відповідати перед позивачем в повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором. Пунктом 2.3.3. кредитного договору від 09.10.2007р. передбачено право Банку вимагати розірвання Договору в судовому порядку у разі порушення позичальником зобов’язань, передбачених договором.
За наведених обставин суд правильно прийшов до висновку про розірвання кредитного договору та стягнення зазначених сум з відповідачів, відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.
Посилання апелянта на порушення з боку банку при укладенні кредитного договору вимог ст.ст. 11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» ненаданням чіткої та достовірної інформації про процентну ставку, а також вимог постанови НБУ № 168 від 10.05.2007р. «Про затвердження правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та загальної вартості кредиту» щодо надання інформації про реальну вартість споживчих кредитів як на підставу визнання договору недійсним, передбачену ч.1ст. 215 ЦК України, також є неспроможними.
3
Відповідно до ч.1ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Частиною 1ст.203 ЦК України, якою обґрунтовано зустрічний позов та доводи апелянта, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Зміст спірного кредитного договору не суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору зазначені апелянтом умови щодо процентної ставки, комісії договором передбачено (а.с. 7-12).
Крім того, ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку посилається апелянт в підтвердження своїх доводів, передбачено право позивача розірвати договір лише у разі, коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації спричинило: придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей; неможливості використання придбаної продукції за призначенням, якщо на його вимогу належна інформація не надана на протязі місяця.
Такими обставинами зустрічний позов не обґрунтовувався та цих обставин по справі не встановлено.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду.
Відповідно до ст.ст.303ч.1,308 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для скасування рішення суду за доводами апеляційної скарги немає.
З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст.303,307,308 Цивільного процесуального кодексу України, колегія
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АРК від 03 серпня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Судді: Берзіньш В.С.
Куртлушаєв І.Д.
Шестакова Н.В.