АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-9904/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Бондаренко І.В.
Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2010 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Стрелець Л.Г.,
при секретарі Мосіній О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4
на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , треті особи обслуговуючий кооператив «Дніпро», Запорізька міська Рада, Запорізька обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Запорізькій області, про усунення перешкод у користуванні майном,
ВСТАНОВИЛА :
У квітні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом і просила на підставі ст.376 ЦК України зобов’язати ОСОБА_5 знести самовільно збудований гараж №186, розташований на території належного їй на праві власності цілісного майнового комплексу автостоянки АДРЕСА_1.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що являється членом гаражного кооперативу «Дніпро», розташованого на спірній земельній ділянці. Металеві гаражі, в тому числі №186, який він займає, були виготовлені і централізовано установлені для членів спілки «Автомотолюбитель УРСР» у 1988 році на виконання рішення міської ради про виділення земельної ділянки спілці для обладнання відкритої платної автостоянки і майданчика для спорудження металевих гаражів для інвалідів і учасників Великої вітчизняної війни. Після реорганізації спілки «Автомотолюбитель УРСР» був утворений гаражний кооператив «Дніпро», який відповідно до його статутних документів розташований на тій же земельній ділянці, що і майновий комплекс позивача. Гаражний кооператив з 1995 року правомірно користується спірною земельною ділянкою, сплачує за землю відповідні податки. Вважає, що позивач не набула права користування спірною земельною ділянкою, а його гараж, як і інші гаражі членів кооперативу, не являється самочинною спорудою, правомірно установлений у 1988 році на відведеній для цієї мети земельній ділянці.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2010 року ОСОБА_3 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.
В засідання апеляційного суду належно повідомлені про час і місце слухання справи сторони, їх представники і представники третіх осіб не з’явилися. Представник апелянта ОСОБА_4 і відповідач ОСОБА_5 просили відкласти розгляд справи, посилаючись на свою хворобу. Колегія на підставі ст.305 ч.2 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін і їх представників, визнавши причину їх неявки неповажною.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.
Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об’єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
Способи захисту цивільних прав, у тому числі захисту права власності, визначені в ст. 16 ЦК України, перелік яких не є вичерпним.
Відповідно до положень норм ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Правові наслідки самочинного будівництва передбачені ст.376 ЦК України, яка передбачає можливість знесення самочинного будівництва за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування , і то лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, та в разі неможливості проведення відповідної перебудови або відмови особи, яка здійснила (здійснює) будівництво від її проведення.
За позовом громадянина таке рішення може бути ухвалено на підставі ст.391 ЦК в разі доведеності ним відповідно до вимог ч.3 ст.10 ЦПК факту створення йому перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном при неможливості усунення перешкод в інший спосіб.
Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведений факт порушення відповідачем її права власності і об’єктивно існуючих перешкод у здійсненні нею цих прав.
Як встановлено, спірний гараж не являється самочинною спорудою, оскільки як складова частина гаражного комплексу у 1988 році був виготовлений на замовлення спілки автомотолюбителів за відповідним проектом і встановлений на відведеній для цієї мети земельній ділянці.
Подальша реорганізація спілки автомотолюбителів, судові спори з приводу майнового комплексу між її правонаступниками у господарському суді, низка правочинів по відчуженню майнового комплексу не являються достатньою підставою для висновку про те, що відповідач здійснив у 1988 році самочинне будівництво спірного гаражу (а.с.11, 13-14,15-21).
Відповідач являється членом гаражного кооперативу, розташованого на спірній земельній ділянці і створеного у 1995 році в процесі реорганізації землекористувача. Як на момент реорганізації спілки автомотолюбителів, так і на час набуття позивачем права власності на автостоянку гаражний комплекс, в тому числі і гараж відповідача, вже існував (а.с.86-97,102-109, 40-44).
Доводи апелянта про те, що тільки він являється належним землекористувачем, а відповідач порушує його право як землекористувача, неспроможні.
Відповідно до Державного акту на право користування землею, виданого 27 січня 1986 року виконкомом міської ради, користувачем земельної ділянки, на якій розташований майновий комплекс позивача і гаражний комплекс кооперативу «Дніпро», користувачем спірної земельної ділянки являється Запорізька обласна рада добровільної спілки «Автомотолюбитель УРСР» (а.с.94-101).
За даними Центрального державного земельного кадастру Запорізької регіональної філії від 28 січня 2010 року №22/86 інформація про зміну в землекористуванні відсутня (а.с.38).
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 19 березня 2003 року приватному підприємцю ОСОБА_4, який був попереднім власником майнового комплексу автостоянки, відмовлено у позові до Запорізької міської ради про зобов’язання здійснити відведення земельної ділянки та видати Державний акт на право постійного користування землею. Як зазначено в судовому рішенні, на спірній земельній ділянці, відведення якої було предметом позову, знаходиться 447 металевих та капітальних гаражів членів ГК «Дніпро». Вирішення питання відведення земельної ділянки можливе тільки після затвердження проекту розподілу території, погодженого землекористувачами (а.с.78-80).
На теперішній час в провадженні місцевого суду знаходиться земельний спір між кооперативом «Дніпро» і ОСОБА_3 щодо визначення порядку користування земельною ділянкою (а.с.154-157).
Посилання апелянта на те, що право користування всією земельною ділянкою, яка виділялась спілці «Автомотолюбитель УРСР», власник майнового комплексу набув внаслідок реорганізації спілки і укладання цивільно-правових угод по відчуженню цілісного майнового комплексу, не заслуговують на увагу.
Як убачається із матеріалів справи земельна ділянка виділялася спілці для облаштування відкритої охоронюваної платної автостоянки і майданчика для установки металевих гаражів для зберігання автомобілів інвалідів і учасників війни (а.с. 10,35-36). Цільове призначення земельної ділянки в передбаченому земельним законодавством порядку не змінювалось. На 1993 рік – час реорганізації спілки і внесення майнового комплексу автостоянки у статутний фонд нової юридичної особи – гаражний комплекс вже був споруджений і до статутного фонду акціонерного товариства не увійшов. Земельна ділянка, на якій розташований майновий комплекс і металеві гаражі, залишилась в державній власності і не могла бути внесена у статутний фонд акціонерного товариства при реорганізації землекористувача.
Доводи апелянта про те, що відповідач не являється власником спірного гаражу, оскільки на порушення ст.331 ЦК України нерухомість в передбаченому законом порядку не була прийнята в експлуатацію і не пройшла державної реєстрації, не являються підставою для скасування судового рішення.
Зазначена норма права, яка пов’язує виникнення права власності на нерухомість з її державною реєстрацією, набула чинності з 1 січня 2004 року. Статтею 15 Закону України „Про власність”, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, момент виникнення права власності на гараж у члена гаражного кооперативу був пов’язаний зі сплатою пайового внеску на займаний гараж. Із заперечень на позов третьої особи – ОК «Дніпро», довідки гаражного кооперативу від 9 червня 2010 за №61 вбачається, що відповідач повністю сплатив пайові внески за гараж, ніяких боргів не має (а.с.41-44, 70-71).
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального або процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору і являються безумовною підставою для скасування судового рішення.
Дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, суд першої інстанції допустився порушень норм матеріального права при застосуванні строків позовної давності.
За змістом ст. ст.256,261 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки встановлено, що відповідачем права позивача не порушувались, перебіг строку позовної давності не починався, то і підстави для застосування строку позовної давності при вирішенні даного спору відсутні.
За таких обставин суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин правила ст.267 ЦК України щодо наслідків перебігу строку позовної давності, а тому висновки суду про пропуск позивачем строку позовної давності не ґрунтуються на законі і на підставі ст.309 ЦПК України підлягають виключенню із мотивувальної частини судового рішення.
В іншій частині рішення суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.
Керуючись ст.ст.307, 309,313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2010 року у цій справі змінити, виключивши із його мотивувальної частини посилання суду на пропуск позивачем строку позовної давності.
В іншій частині судове рішення залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий : Судді :