ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
08 листопада 2010 року < Час проголошення > № 2а-14688/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Аблова Є.В.;
при секретарі Мальчик І.Ю.,
за участю сторін:
представника позивача –Горбатенка А.О.,
представника відповідача –Волокітіна О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Готель «Прем’єр Палац»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення –рішення ,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення –рішення №0006982308/0 від 16.09.10 р., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 2 ст. 3, п. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні», а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.
Вказував на те, що позивач правомірно сформував податковий кредит в сумі 644 079,00 грн. за відповідними договорами поставки та підряду, на підставі належно оформлених його контрагентами податкових накладних та інших первинних документів. Доводи відповідача про безтоварність та фіктивність господарських операцій вважає не доведеними.
Достатніми доказами виконання господарських договорів укладених ним з його контрагентами позивач вважає видаткові накладні, акти виконаних робіт, податкові накладні та платіжні документи про оплату поставлених товарів та виконаних робіт.
В позовній заяві позивач просить суд скасувати податкове повідомлення –рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 0006982308/0 від 16.09.10 р. про нарахування ВАТ «Готель «Прем’єр Палац» податкових зобов’язань із податку на додану вартість у сумі 644079,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 322040,00 грн.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що позивачем порушено вимоги п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 2 ст. 3, п. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні», що призвело до завищення податкового кредиту позивача із ПДВ на суму 644 079,00 грн., у тому числі по періодах: вересень 2009 –49 167,00 грн.; жовтень 2009 –211 063,00 грн.; листопад 2009 –84 250,00 грн.; грудень 2009 –146 897,00 грн.; лютий 2010 –16 322,00 грн.; березень 2010 –68 190,00 грн.; травень 2010 –68 190,00 грн. Підставою для висновку про завищення податкового кредиту позивача із податку на додану вартість було те, що операції з придбання товарів та робіт позивачем фактично не здійснювались. У зв’язку з чим, відповідач вважає, що позивач не мав правових підстав для віднесення суми ПДВ до складу податкового кредиту відповідно до пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представника позивача, представника відповідача, суд дійшов наступних висновків:
Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва (Далі –ДПІ у Шевченківському районі) проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ «Готель «Прем’єр Палац»в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Венд Груп»за період вересень-листопад 2009 року, з ТОВ «Тенд-УА»за період жовтень-грудень 2009 року, лютий 2010 року, з ТОВ «ДП Україна»за період березень, травень 2010 року, за результатами якої складено акт від 03.09.2010 № 2305/23-08/21660999 (далі –Акт).
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.09.2010 № 0006982308/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за основним платежем –644 079,00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями –322 040,00 грн., на загальну суму 966 119,00 грн.
В ході перевірки встановлені порушення, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 2 ст. 3, п. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні», що призвело до завищення податкового кредиту позивача із ПДВ на суму 644 079,00 грн., у тому числі по періодах: вересень 2009 –49 167,00 грн.; жовтень 2009 –211 063,00 грн.; листопад 2009 –84 250,00 грн.; грудень 2009 –146 897,00 грн.; лютий 2010 –16 322,00 грн.; березень 2010 –68 190,00 грн.; травень 2010 –68 190,00 грн.
А також визнані такими, що не підтверджені належними первинними документами та є безтоварними господарські операції позивача із: ТОВ «Венд груп»за договором поставки № 158 від 22.09.2009 (про поставку до готелю парфумерії та аксесуарів); ТОВ «Тенд Уа» за договором поставки № 83 від 25.09.2009 (про поставку до готелю білизни та махрових виробів); ТОВ «ДП Україна»за договором підряду № 174 від 09.03.2010 (про виконання для готелю комплексу ремонтно-реставраційних робіт меблів та дерев’яних виробів).
В Акті перевірки зазначено, що проти посадових осіб ТОВ «Венд Груп», ТОВ «Тенд Уа»та ТОВ «ДП Україна»за фактом фіктивного підприємництва порушено кримінальну справу № 51-3099 від 07.07.2010 р. за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 КК України. До того ж у Акті вказується про те, що посадові особи вказаних підприємств заперечили свою причетність до вчинення фінансово-господарських операцій із позивачем.
Також відповідачем відзначається про відсутність у ТОВ «Венд Груп», ТОВ «Тенд Уа»та ТОВ «ДП Україна»необхідних умов для здійснення результатів відповідної господарської та економічної діяльності, зокрема, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, що підтверджує нікчемність, укладених із ними позивачем правочинів.
Крім того, у Акті відповідач стверджує про те, що однією з обов’язкових підстав для включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум продавцем товарів (робіт, послуг) до Державного бюджету України.
Вищим адміністративним судом України у його інформаційному листі від 20.07.2010 N1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»зазначено, що під час вирішення справ побідної категорії підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту з ПДВ. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ на момент вчинення відповідної господарської операції. При цьому необхідно з'ясувати можливу обізнаність платника податку щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців.
Судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що на момент укладання та виконання відповідних правочинів всі контрагенти позивача були зареєстровані у якості платників ПДВ, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100156938, № 100156963 від 23.12.08 р., №100207631 від 10.03.09 р.
Отже, у суду відсутні підстави вважати, що ТОВ «Венд Груп», ТОВ «Тенд Уа»та ТОВ «ДП Україна»на час укладення відповідних договорів з позивачем мали ознаки фіктивного підприємства.
Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Стаття 215 ЦК України встановлює підстави недійсності правочину. Так, згідно ч. 2 даної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Правові наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 ЦК України. Зокрема, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Разом з тим, ст. 228 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до ст. 288 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено в ч. 2 ст.215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.
За визначенням статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до статті 208 цього Кодексу якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов’язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Конфіскаційні санкції, передбачені даною нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідною є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.
Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемними угод, укладених між ВАТ «Готель «Прем’єр Палац»та ТОВ «Венд Груп», ТОВ «Тенд Уа»і ТОВ «ДП Україна», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п.п. 7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Відповідно до п.6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. за № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. № 233/2037 податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.
Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. за №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. №233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі, якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Згідно п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Відповідно до п. п. 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
В силу п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Судом встановлено, що на час укладання договорів із позивачем ТОВ «Венд Груп», ТОВ «Тенд Уа»та ТОВ «ДП Україна»мали статус платника податку на додану вартість.
Представник відповідача не надав суду належних доказів, які б підтверджували невідповідність нормам чинного законодавства податкових декларацій, виданих цими підприємствами, що були віднесені позивачем до складу податкового кредиту.
Також суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, а судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів не встановлено, що контрагенти позивача здійснюючи поставку товару, виконуючи роботу та виписуючи позивачу податкові накладні, допустили порушення податкового законодавства.
Вирішуючи питання про реальність здійснення господарських операцій та використання позивачем придбаних у ТОВ «Венд Груп», ТОВ «Тенд Уа»та ТОВ «ДП Україна»товарів та робіт з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Як встановлено в Акті перевірки позивач фактично за період, що перевірявся, займався наданням готельних послуг та послуг громадського харчування. У періоді, що перевірявся, позивач використовував у своїй діяльності офісні, виробничі (торгівельні, складські тощо) приміщення за адресою: м. Київ, б-р Т.Г. Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 5-7/29. На підтвердження наявності в нього відповідної матеріальної бази, позивачем було надано відповідне свідоцтво про право власності, видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва.
На підтвердження факту придбання товарів та послуг, а також реальності господарських операцій позивач надав в матеріали справи наступні документи: фотокопії договорів поставки та договору підряду; фотокопії видаткових накладних; фотокопію акту здачі-прийому виконаних робіт; фотокопії податкових накладних; фотокопії платіжних доручень про здійснення повної оплати за вказаними договорами.
З аналізу матеріалів справи суд приходить до висновку про реальність господарських операцій між ВАТ «Готель «Прем’єр Палац»та ТОВ «Венд Груп», ТОВ «Тенд Уа»і ТОВ «ДП Україна».
Таким чином, у позивача були наявні законні підстави для включення до податкового кредиту з ПДВ вартості придбаних позивачем у ТОВ «Венд Груп», ТОВ «Тенд Уа»та ТОВ «ДП Україна»товарів і робіт, що підтверджуються податковими накладними, виданими цими підприємствами та іншими документами, долученими до матеріалів справи.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»та статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Виходячи з наведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем, а відповідальною за сплату податку на додану вартість до бюджету є особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.
Тобто, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов’язки іншого платника податків.
Згідно п.п. 4.2.2 п. 4. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо, зокрема дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Позивачем не було занижено податок на додану вартість, що стосується правовідносин з ТОВ «Венд Груп», ТОВ «Тенд Уа»та ТОВ «ДП Україна».
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідачем до суду не надано ані матеріалів досудової перевірки, ані вироку суду, яким визначено кримінальну відповідальність осіб, які мають відношення до створення фіктивного підприємства, тому судом не береться до уваги посилання відповідача на те, що контрагенти позивача на час укладання договорів з позивачем мали ознаки фіктивного підприємства.
Частиною 2 ст.71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що ДПІ у Шевченківському районі не надано доказів правомірності податкового повідомлення-рішення № 0006982308/0 від 16.09.10 р року, яким ВАТ «Готель Прем’єр Палац», яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за основним платежем –644 079,00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями –322 040,00 грн., на загальну суму 966 119,00 грн, у зв’язку з чим воно підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 11, 94, 158-163 КАС України суд ,-
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення № 0006982308/0 від 16.09.10 р.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею 12.11.10 р.
Суддя Є.В. Аблов