Справа № 2-291/09 p.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10 квітня 2009 року Ленінський районний суд м. Луганська в складі: головуючого судді Шембелян B.C., при секретарі Бітківській О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Виробничого об'єднання «Луганський верстатобудівний завод» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначив наступне. Він є інвалідом 3 групи за захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Висновками обласної медико-соціальної експертизи йому з 13.04.2006 року до 01.05.2009 року встановлена зазначена група інвалідності. Як військовозобов'язана особа позивач знаходився в зоні відчуження з 13.12.1986 року до 18.02.1987 року та був призваний військовим комісаріатом для усунення аварії на ЧАЕС. В цей час він працював на державному підприємстві виробничому об'єднанні Луганський верстатобудівний завод. Після виконання своїх обов'язків в зоні відчуження відповідачем йому були видані довідки для визначення розміру пенсії, на підставі яких йому виплачувалася пенсія з 24.04.2000 року. Проте, вказані довідки, що видані відповідачем, не відповідали дійсним даним і суми нарахувань, зазначені в них були значно занижені.

У зв'язку з цим позивач 06.03.2007 року звернувся до Ленінського районного суду м. Луганська з позовною заявою до відповідача та Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про здійснення перерахунку заробітної плати та пенсії.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 31.01.2008 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково, ДПВО «Луганський верстатобудівний завод» зобов'язано здійснити перерахунок заробітної плати з 24.04.2000 року за період праці в зоні відчуження з 13.12.1986 року до 18.12.1987 року, здійснити підвищення тарифної ставки на 100%, застосувати кратність 4 за працю в зоні небезпеки, відобразити в довідці збереження середнього заробітку за постійним місцем роботи.

Після набрання рішенням законної сили відповідач в примусовому порядку видав позивачу довідку від 27.02.2008 року, таким чином виконав рішення суду. Згідно даної довідки фактично заробітна плата в зоні відчуження, з якої йому мала призначатися пенсія склала 1622, 93 грн. А згідно з довідкою від 11.06.2004 року, за якою йому виплачувалася пенсія з моменту її призначення з 24.04.2000 року і до дня винесення вказаного рішення суду від 31.01.2008 року, заробітна плата в зоні відчуження складала 1107,50 грн. З викладеного виходить, що через неправильність відомостей, зазначених в первісно виданій довідці відповідачем, позивач не отримував пенсію в належному розмірі до набрання чинності згаданим рішенням суду.

Таким чином, позивач вважає, що внаслідок неправомірних дій відповідача, пов'язаннях з наданням неправдивих відомостей, щомісячно на протязі біля 8 років він зазнавав збитків, пов'язаних з недоотриманням належної та гарантованої державою пенсії.

Відповідно до рішення суду від 31.01.2008 року, Управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснило перерахунок пенсії позивача з моменту набрання рішенням законної сили. Рішення набрало законної сили 10.02.2008 року.

Згідно з довідкою Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська від 25.03.2008 року в пенсійній справі №148374 було здійснено контроль призначення пенсії з моменту її призначення з 24.04.2000 року до моменту винесення рішення Ленінським районним судом м. Луганська від 31.01.2008 року. В результаті здійснення перерахунку було встановлено, що внаслідок надання відповідачем недостовірних даних до пенсійного фонду про заробітну плату позивача за період роботи в зоні відчуження, йому була недоплачена пенсія в розмірі: - за 2000 рік - 1734,35 грн.; за 2001 рік - 2479,97 грн.; за 2002 рік - 2527,41 грн.; за 2003 рік - 2647,88 грн.; за 2004 рік - 1821,48 грн.; за 2005 рік - 1497,04 грн.; за 2006 рік - 7814,64 грн.; за 2007 рік - 8365,99 грн.; за 2008 рік (з 01.01.2008 року до дня набрання рішенням суду законної

сили, тобто до 10.02.2008 року) - 515,43 грн. Загальна сума недоплати з 24.04.2000 року до 10.02.2008 року складає 29 403,92 грн.

Проте, у зв'язку з несвоєчасною виплатою з вини відповідача пенсії позивачу, він вважає, що йому було спричинено збиток внаслідок інфляції. З урахуванням індексу інфляції за період з травня 2000 року до лютого 2008 року сума збитку складає 43 180,47 грн., яку він просить стягнути з відповідача на свою користь.

На думку позивача, крім матеріального збитку йому спричинено також і моральну шкоду, яка полягає в тому, що заперечуючи проти задоволення позову, відповідач спричинив позивачу тяжкі душевні переживання. Крім того, дії відповідача, пов'язані з ненаданням належної позивачу довідки та такі, що зачіпають права позивача є не тільки незаконними, але й антигуманними. У той час, коли підприємство працювало та розвивалося, позивач знаходився в забрудненій радіацією зоні, сподіваючись, що в разі, якщо з ним, щось станеться, він знайде підтримку з боку держави в особі державного підприємства, на якому працював. Проте, його обманули, видавши документ, який не зробив легшим його життя після того, як він став інвалідом, а навпаки - ускладнив, оскільки після цього він отримував низьку пенсію, якої йому не вистачало на підтримання життєвого рівня свого, своєї родини та купівлю необхідних медикаментів. Внаслідок навмисних дій відповідача він втратив віру в державу, в те, що він може бути соціально захищеним. Крім того, принизливим для нього є і той факт, що для того, щоб відповідач видав йому необхідний документ, він був змушений звертатися до суду. Після цього він назавжди втратив віру у порядність, людяність та необхідність допомоги державі в надзвичайних ситуаціях, так як його допомога обернулася для нього тяжким вантажем проблем.

Таким чином позивач просить стягнути з відповідача на його користь матеріальний збиток в розмірі 43 180,47 грн., моральну шкоду в розмірі 7 000 грн., судові витрати та витрати на юридичну допомогу.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у останнє судове засідання не з'явилася, завчасно причин відсутності суду не повідомила. Раніше надавала суду відгук на позову заяву, де просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне. Оплата праці військовозобов'язаних, призваних на збори для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, здійснювалася згідно довідок, наданих працівниками після прибуття до бухгалтерії заводу. Підприємства самостійно не визначали розмір оплати за період перебування на ЧАЕС. Вся необхідна для цього інформація містилася у довідках районних військових комісаріатів та військових частин, які проводили збори. Підприємству необхідно було лише здійснити виплату за період зборів строго відповідно до наданої довідки, тому в цей час всі претензії з питань оплати праці за період перебування на зборах для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС на адресу підприємства безпідставні. Вважає, що позивач мав звертатися з позовними вимогами до військової частини, яка видавала йому довідку. Також представник відповідача не визнав позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, оскільки позивач не надав доказів, які б підтверджували суму вимог в цій частині. Вимоги позивача щодо стягнення витрат на правову допомогу представник відповідача також вважає безпідставними у зв'язку з необґрунтованістю. Також зазначив, що на цей час підприємство відповідача знаходиться в тяжкому матеріальному стані, виробнича діяльність не здійснюється.

Вислухавши пояснення представника позивача, враховуючи доводи заперечень представника відповідача, дослідивши надані докази, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 31.01.2008 року в цивільній справі № 2-177/08, матеріали якої також досліджувалися судом під час розгляду цієї справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи за захворюванням, пов'язаним з виконанням зобов'язань з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Як військовозобов'язана особа, позивач був призваний військовим комісаріатом для усунення наслідків аварії на ЧАЕС та знаходився в зоні відчуження з 13.12.1986 року до 18.02.1987 року. В цей час він працював на державному підприємстві виробниче об'єднання Луганський верстатобудівний завод. Після виконання своїх обов'язків в зоні відчуження відповідачем йому були видані довідки для визначення розміру пенсії, на підставі яких йому виплачувалася пенсія з 24.04.2000 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 31.01.2008 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ДП ВО „Луганський верстатобудівний завод", УПФУ в Ленінському районі м. Луганська задоволено частково, ДП ВО „Луганський верстатобудівний завод" зобов'язано здійснити перерахунок заробітної плати з 24.04.2000 року за період роботи в зоні відчуження з 13.12.1986 року до 18.02.1987 року: провести збільшення часової тарифної ставки на 100%, застосувати кратність 4 за роботу у третій зоні небезпеки, відобразити збереження середнього заробітку за постійним місцем роботи; УПФУ в Ленінському районі м. Луганська зобов'язано провести перерахунок державної пенсії з моменту набрання рішенням законної сили. (а.с.11-12).

Як вбачається з вказаного рішення суду від 31.01.2008 року в цивільній справі № 2-177/08, та письмових доказів, на підставі яких його прийнято, судом також встановлено, що саме підприємством ДП ВО «Луганський верстатобудівний завод» було видано неналежну довідку, хоча вони мали відвідні відомості, що підтверджено архівною довідкою. Тому суд вважає необґрунтованими заперечення відповідача щодо того, що з вини районних військових комісаріатів та військових частин, які проводили збори, ними була неправильно нарахована заробітна плата та видана відповідна довідка позивачу для нарахування пенсії.

В результаті здійснення перерахунку було встановлено, що внаслідок надання відповідачем недостовірних даних до пенсійного фонду про заробітну плату позивача за період роботи в зоні відчуження, йому була недоплачена пенсія в розмірі: - за 2000 рік - 1734,35 грн.; за 2001 рік - 2479,97 грн.; за 2002 рік - 2527,41 грн.; за 2003 рік - 2647,88 грн.; за 2004 рік - 1821,48 грн.; за 2005 рік - 1497,04 грн.; за 2006 рік - 7814,64 грн.; за 2007 рік - 8365,99 грн.; за 2008 рік (з 01.01.2008 року до дня набрання рішенням Ленінського районного суду м. луганська законної сили, тобто до 10.02.2008 року) - 515,43 грн. Загальна сума недоплати з 24.04.2000 року до 10.02.2008 року складає 29 403,92 грн. Цей факт підтверджений відповіддю Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська від 25.03.2008 року №3511/02-2 на адвокатський запит та додатком до неї, що містить відповідний розрахунок, який суд вважає математично правильним та приймає до уваги (а.с.28-31).

Відповідно до ст.101 ЗУ „Про пенсійне забезпечення" підприємства несуть матеріальну відповідальність за шкоду, спричинену громадянам, внаслідок несвоєчасного оформлення та подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів та відшкодовують цю шкоду.

Згідно з вимогами ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, серед іншого, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Тому в цій частині вимоги позивача суд вважає такими, що підлягають задоволенню, з відповідача на користь позивача слід стягнути суму збитків у вигляді недоотриманої позивачем пенсії за період з 24.04.2000 року до 10.02.2008 року, що складає 29 403,92 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення сум інфляційних витрат, суд вважає вказану вимогу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до норм ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 р. та п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.072003 р. № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, що отримані ними в гривнях на території України, і які не мають разового характеру.

На підставі визначеного, суд вважає, що, оскільки суми, які вимагає індексувати позивач, будуть нараховані йому лише на підставі рішення суду, сама виплата матиме разовий характер, тому підстави для задоволення вимог позивача в цій частині відсутні.

Згідно з вимогами ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

На думку суду, сторона позивача довела факт заподіяння моральної шкоди позивачу неправомірними діями відповідача щодо надання йому довідки для нарахування пенсії в меншому за належне розмірі, чим завдано матеріальних збитків позивачу. Заподіяна моральна шкода полягає в душевних переживаннях позивача стосовно дій відповідача, а також почутті соціальної незахищеності та приниженні людської гідності, що продовжує відчувати позивач до цього часу. Проте, на думку суду, розмір відшкодування моральної шкоди, суму якого позивач просить стягнути з відповідача, є занадто завищеним. На підставі викладеного, суд вважає належну суму відшкодування моральної шкоди, що завдано позивачу, 700 гривень.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 294 гривні 92 копійки та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 гривень підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Суд вважає слушною думку представника відповідача щодо того, що судові витрати позивача на юридичну допомогу не підтверджені відповідними доказами, тому вони не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212-215 218 ЦПК України, ст.1166 ЦК України, ст.1167 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства Виробничого об'єднання «Луганський верстатобудівний завод» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства Виробничого об'єднання «Луганський верстатобудівний завод» на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди суму 29403 гривні 92 копійки, у відшкодування моральної шкоди 700 гривень, судові витрати, а саме: 294 гривні 92 копійки судового збору та 30 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана до апеляційного суду Луганській області через Ленінський місцевий суд м. Луганську протягом десяти днів від дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку.