Справа №22ц-7133 2010 р. Головуючий в 1-й інстанції Смирнов Г.С.
Категорія: 27 Доповідач – Пузанова Л.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року жовтня місяця «19» дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
головуючого: Стародубця М.П.
суддів: Воронцової Л.В., Пузанової Л.В.
при секретарі – Остренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 04 серпня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа – Національний Банк України, про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними, -
В С Т А Н О В И Л А:
В листопаді 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль» про визнання договорів недійсними, зазначаючи, що 19 грудня 2007 року ОСОБА_1 уклала з відповідачем кредитний договір, за умовами якого банк надав їй кредит в сумі 15000 доларів США на строк до 18 грудня 2009 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 23% річних.
В забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором в цей же день між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник.
Вважаючи, що кредитний договір укладений сторонами з порушенням законодавства України щодо здійснення валютних операцій, без видачі Національним Банком України індивідуальної ліцензії, позивачі просили суд визнати кредитний договір та договір поруки недійсними на підставі ст.ст.203, 548 ЦПК України.
Суд залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Національний банк України.
Рішенням суду від 04 серпня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, зазначаючи, що висновки суду ґрунтуються на листах Національного Банку України, які не є нормативно-правовими актами і суперечать вимогам Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» і положенням постанови Національного банку України «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України».
Письмові заперечення на апеляційну скаргу від відповідача до суду не надходили.
У письмових запереченнях Національний банк України доводи апеляційної скарги не визнав, рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що 19 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль», був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 15000 доларів США строком до 18.12.2009 року із сплатою 23% річних за користування кредитними коштами. Погашення кредиту повинно відбуватися щомісячно в розмірі 786 доларів США відповідно до укладеного графіку сплати відсотків та повернення кредиту (а.с.6-9).
В забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між відповідачем та ОСОБА_2 19 грудня 2007 року був укладений договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 відповідає перед банком за порушення зобов’язань ОСОБА_5 в повному обсязі (а.с.11).
Грошові кошти за кредитним договором ОСОБА_1 отримані, що сторонами не заперечується, однак позивачки вважають укладені ними угоди недійсними з тих підстав, що законодавством України обмежено використання іноземної валюти як засобу платежу готівкою, а тому для надання та отримання кредиту в іноземній валюті необхідні індивідуальні ліцензії, про що банк, як агент валютного контролю повинен був попередити позичальників.
Вирішуючи спір за встановленими обставинами в межах заявленого позову, суд правильно застосував до спірних правовідносин положення норм цивільного кодексу України, щодо кредитного договору, валюти зобов’язань та валюти виконання грошових зобов’язань (ст.ст.524, 533, 1054), закон України «Про банки і банківську діяльність» (ст.ст.2, 47-49), Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93, постанову Національного банку України №200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, які регулюють ці правовідносини і прийшов до обґрунтованого висновку про те, що товариство «Райффайзен Банк «Аваль» мав право здійснювати операції з валютними цінностями, в тому числі здійснювати кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями і для отримання відсотків та комісій за кредитним договором сторонам цього договору не потрібно отримувати індивідуальну ліцензію Національного банку на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України.
Наявність у відповідача банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями підтверджена наданими суду і дослідженими ним доказами та позивачами не оспорюється і не спростовується (а.с.40, 41, 45-48).
При вказаних обставинах колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність заявлених позивачами підстав для визнання кредитного договору і договору поруки недійсними та вважає, що цей висновок ґрунтується на належних доказах та відповідає нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані законом, доказами і, як такі, що висновки суду не спростовують, підлягають відхиленню.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги про необхідність отримання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України і позичальником, то колегія суддів вважає обґрунтованими заперечення з цього приводу як відповідача, так і третьої особи – Національного банку України, про те, що відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» порядок і термін видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України, який у пункті 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу визначив, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, тобто банк, якому Національний Банк України видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі, готівковою іноземною валютою.
Зазначене та правова позиція Національного банку України в зазначеній справі свідчить про те, що уповноважений державою орган – Національний банк України, не вимагає від позичальників наявності індивідуальної ліцензії на здійснення ними розрахунків (платежів) з банком щодо повернення кредитних коштів, відсотків та комісії за користування кредитними коштами.
На будь-які труднощі щодо придбання готівкових валютних коштів для здійснення платежів за спірним кредитним договором позивачі не посилаються і не порушують перед банком або судом питання про проведення виплат у національній валюті України.
Тому доводи скарги колегія суддів вважає юридично неспроможними і до уваги не приймає.
Рішення суду постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 04 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: підпис
Судді: два підписи
Копія вірна:
Суддя: М.Стародубець
от