ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

Іменем    України

27 жовтня 2010 року     Справа № 5020-3/142

За позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми „Апрель"

(61035, місто Харків, вул. Матросова, 1-А)

До Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1)

про стягнення 20697,12 грн.,

Суддя Головко В.О.,

За участю представників сторін:

позивача  (ТОВ  Фірма „Апрель") - Татарінцев О.В.,  представник, довіреність б/н від

12.10.2010;

відповідача (ФОП ОСОБА_1) - ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_2, виданий

Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі 18.05.1999.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма „Апрель" (далі - Позивач) звернулося до господарського суду м. Севастополя із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про стягнення 32880,31 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №25-01/2010 від 25.01.2010.

Ухвалою від 27.09.2010 порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 14.10.2010.

У судовому засіданні 14.10.2010 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 27.10.2010 з метою звірення сторонами взаєморозрахунків за договором.

Після перерви в судовому засіданні 27.10.2010 представник позивача надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою просить суд стягнути з відповідача основний борг за договором поставки №25-01/2010 від 25.01.2010 з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення у сумі 17595,92 грн., 3% річних в розмірі 427,61 грн., пеню в розмірі 2673,59 грн., а разом 20697,12 грн. /арк. с 36-38/.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Отже, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, тому суд прийняв зазначену заяву до розгляду.

Відповідач зменшені позовні вимоги визнав в повному обсязі - в сумі 20697,12 грн., про що заявив в судовому засіданні (протокол від 27.10.2010 /арк. с 43/) та надав письмову заяву /арк. с 40/.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача і відповідача, дослідивши надані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

      25.01.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірмою "Апрель" (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) був укладений договір №25-01/2010 (далі - Договір /арк. с 11/) на поставку товару.

За умовами Договору Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язувався прийняти товар та оплатити його на умовах Договору.

Сторони погодились, що кількість товару, його асортимент та вартість зазначаються у видаткових накладних на товар, які є невід'ємними частинами цього Договору (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 2.3 Договору товар вважається прийнятим з моменту підписання Покупцем (його уповноваженим представником) видаткової накладної.

25.01.2010 позивач поставив відповідачеві товар на суму 33455,70 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-00150 /арк. с 12/.

Як вбачається з матеріалів справи, видаткова накладна №РН-00150 від 25.01.2010 підписана сторонами, підписи скріплені печатками, що свідчить про те, що Постачальник (позивач) належним чином виконав умови Договору - поставив товар, а Покупець (відповідач) прийняв товар на загальну суму 33455,70 грн.

Згідно з умовами Договору, відповідач був зобов'язаний протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару оплатити його вартість шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника (пункт 3.1 Договору), тобто зобов'язання зі сплати товару у Покупця виникло з 25.01.2010.

Проте, Покупець (відповідач) свої зобов'язання за Договором не виконав, у зв'язку з чим з 09.02.2010 (25.01.2010 + 14 календарних днів = 08.02.2010) почалося прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором.

Невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором щодо оплати вартості отриманого товару стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

04.03.2010 відповідач частково, в сумі 5200,00 грн., погасив заборгованість, про що свідчить банківська виписка по рахунку позивача /арк. с 32/. Через часткове погашення заборгованості загальна сума боргу зменшилася до 28255,70 грн. (33455,70 - 5200,00 = 28255,70).

В подальшому, 19.04.2010 відповідач повернув частину товару на суму 11936,59 грн., у зв'язку з чим сума основного боргу зменшилася і станом на 27.10.2010 становить 16319,11 грн. (28255,70 - 11936,59 = 16319,11), що не заперечується сторонами та підтверджується, зокрема, підписаним ними актом звірення взаємних розрахунків /арк. с 39/.

Але, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов'язання, сума боргу за розрахунком позивача складає 17595,92 грн.

Відповідно до пункту 3.2 Договору, у випадку несвоєчасної оплати товару Покупцем. він зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи зазначене, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 2673,59 грн., а також 3% річних у сумі 427,61 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини у даній справі врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України № 435-IV від 16.01.2003) та Господарського кодексу України (Закон України №436-IV від 16.01.2003 України), що набрали чинності з 01.01.2004, тому норми цих Кодексів підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.

Зобов'язання, що виникають на підставі Договору поставки є господарськими зобов'язаннями, тому до спірних відносин також застосовуються правила статті 265 Господарського кодексу України та статті 712 Цивільного кодексу України.

Частина перша статті 265 Господарського кодексу України, частина перша статті 712 Цивільного кодексу України встановлюють, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як зазначено вище, пунктом 3.1 Договору встановлений строк виконання Покупцем зобов'язання щодо оплати отриманого товару - протягом 14 календарних днів із моменту отримання товару (25.01.2010).

Отже, відповідач мав сплатити вартість отриманого товару в строк до 08.02.2010 включно.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.

Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у встановлені Договором строки відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару не виконав, тобто є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов'язання становить 17595,92 грн. /арк. с 37/.

Перевіривши розрахунок суми боргу з урахуванням індексів інфляції за періоди з 09.02.2010 по 03.03.2010 (сума боргу 33455,70 грн.); з 04.03.2010 по 18.04.2010 (сума боргу 28255,70 грн.); з 19.04.2010 по 27.10.2010 (сума боргу 16319,11 грн.), суд знаходить його вірним, а отже, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу (16319,11 грн.) з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення - загалом в сумі 17595,92 грн. підлягають до задоволення в повному обсязі.

Також суд перевірив розрахунок 3% річних, наданий позивачем /арк. с 37/, та зазначає, що і він є вірним. Тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних від простроченої суми підлягають задоволенню повністю - в сумі 427,61 грн.

Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає наступне.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Згідно зі статтею 610, частиною третьою статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 3.2 Договору встановлено, що у разі несвоєчасної оплати товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Суд зазначає, що дане положення Договору повністю узгоджується із вимогами чинного законодавства України, зокрема, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. З Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем /арк. с 37/, суд зазначає, що він не суперечить наведеним приписам, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 2673,59 грн. підлягають задоволенню повністю.

Частиною п'ятою статті 78 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Оскільки дії відповідача щодо визнання позову відповідають чинному законодавству і не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд визнав за можливе задовольнити позовні вимоги в повному обсязі - в сумі 20697,12 грн., з яких: 17595,92 грн. - основний борг із урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення; 427,61 грн. - 3% річних; 2673,59 грн. - пеня.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати (витрати по сплаті державного мита в сумі 328,80 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.) покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 49, 78, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1, НОМЕР_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, п/р НОМЕР_4 в СВ КРФ АКБ „ Укрсоцбанк", м. Сімферополь, МФО 324010 або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми „Апрель" (вул. Матросова, 1-А, м. Харків, 61035, ідентифікаційний код 30426821, п/р 26003800830831 в ХОФ ПАТ „Укрсоцбанк", м. Харків, МФО 351016) 20697,12 грн. (двадцять тисяч шістсот дев'яносто сім грн. 12 коп.), з яких: 17595,92 грн. - основний борг з урахуванням індексу інфляції, 427,61 грн. - 3% річних, 2673,59 грн. - пеня, а також витрати по сплаті державного мита в розмірі 328,80 грн. (триста двадцять вісім грн. 80 коп.); витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.