БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 2-ц-69/2010 Категорія ЦП: 41
Головуючий у першій інстанції Кодінцева С.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2010 року Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Кодінцевої С.В.,
за участю секретарів судових засідань - Бочковарь Ю.В., Тодорової Г.І.,
позивачів - ОСОБА_4, ОСОБА_5,
представника позивачів – ОСОБА_6,
відповідачів - ОСОБА_7, ОСОБА_8, представника відповідачки – ОСОБА_9, представника третьої особи Органу опіки та піклування – ОСОБА_10,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_11, ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_12, третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Болградської районної адміністрації Одеської області про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення, -
в с т а н о в и в:
У липні 2009 року ОСОБА_7 звернувся із позовом, уточнивши який зазначив, що у листопаді 2002 року сторони домовились про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_1, позивач передав відповідачці гроші на підтвердження укладення договору. За дозволом ОСОБА_4 позивач разом із сім'єю проживав у цій квартирі на умовах найму.
Відповідачка відмовляється укладати договір купівлі-продажу квартири, позивач витратив 32 184.00 грн. на ремонт квартири. Тому, просив визнати право власності на вказану квартиру, скасувати реєстрацію відповідачів за вказаною адресою, стягнути 1700 грн. грошової компенсації спричиненої моральної шкоди, судові витрати (а.с.94-95).
ОСОБА_4, яка дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_11, ОСОБА_5 заявили зустрічні вимоги до відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_12 на обґрунтування яких зазначили, що відповідачі тимчасово поселилися до квартири, проживають тривалий час. Оскільки відповідачі відмовляються звільнити належну позивачам квартиру, просили усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення і стягнути із відповідачів судові витрати, (а. с. 30-48, 234-248).
30.03.2010 року позивач ОСОБА_7 подав до суду заяву про залишення його позову до ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру, стягнення грошової суми - без розгляду . Вказана заява ОСОБА_7 була прийнята судом та за наслідками її розгляду постановлено ухвалу суду від 30.03.2010 року про залишення первісної позовної заяви разом з заявами про уточнення позовних вимог - без розгляду (а.с.165).
В судовому засіданні 01.07.2010 року позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні в повному обсязі та надали пояснення з підстав зазначених в позові. Позивачка ОСОБА_4 не заперечувала, що дійсно з її згоди відповідачі тимчасово проживали в спірній квартири та мали намір у майбутньому укласти договір-купівлі продажу цієї квартири. Проте оскільки у відповідачів були відсутні кошти на придбання спірної квартири договір купівлі-продажу укладений не був. Відповідачі продовжують проживати в зазначеній квартирі, за проживання кошти не сплачують, самовільно здійснили перебудову квартири, перешкоджають їм, позивачам у користуванні квартирою та добровільно відмовляються її звільнити (а.с.201-209).
В судове засідання 17.11.2010 року позивачі - не прибули, були повідомлені належним чином (а.с.258-259). Подали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність (а.с.219, 220). Крім того, повідомлення для позивачів вручено їх представнику ОСОБА_6 (а.с.256). Відповідно до ч.5 ст. 76 ЦПК України вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі. Таким чином позивачі повідомлені належним чином про час та місце продовження розгляду справи.
Представник позивачів, діючий на підставі довіреностей та договорів на надання юридичної допомоги (а.с.36-37, 43, 176, 234-248). Позовні вимоги своїх довірителів підтримав, на полягав на задоволенні та надав пояснення з підстав зазначених в позові.
Відповідачі – позов не визнали, оскільки вважають, що вони домовилися з позивачкою ОСОБА_4 про купівлю зазначеної квартири, а тому законно проживають в зазначеній квартирі.
Представник відповідачки ОСОБА_8 – ОСОБА_9, діючий на підставі ордеру (а.с.162), заперечення відповідачки підтримав, своїми поясненнями доповнив, що відповідачі дійсно вселилися в спірну квартиру зі згоди позивачки ОСОБА_4, уклавши з нею, позивачкою усний договір найму квартири АДРЕСА_1, який діє до моменту укладення між сторонами договору купівлі-продажу спірної квартири. По теперішній час відповідачі проживають в цій квартирі та за проживання в якій сплачували позивачці кошти, про що свідчать наявні в матеріалах справи розписки. Оскільки строк дії договору найму не скінчився, то не має підстав для виселення відповідачів зі спірної квартири, а тому просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Представник органу опіки та піклування ОСОБА_10, який діє за дорученням від 20.01.2010 року (а.с.124) - не заперечував проти задоволення позовних вимог по справі за позовом ОСОБА_13, ОСОБА_5, пояснивши це тим, що угода купівлі-продажу квартири не відбулась і відповідачі мають бути виселені з зазначеної квартири, що безпідставне проживання відповідачів в зазначеній квартирі порушує права неповнолітнього ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, проте як неповнолітній ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2 має інше місце проживання, де і зареєстрований, його права на житло не порушуються. Просив суд прийняти рішення на підставі вимог закону, не порушуючи прав неповнолітніх осіб на житло.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5 – підлягають задоволенню враховуючи наступне.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом встановлено, що власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_11, що підтверджується свідоцтвом про право власності на вказану квартиру (а.с.14), технічним паспортом (а.с.16-17).
У вказаній квартирі проживають ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_12, що підтверджується актом від 03.08.2009 року, складеного комісією при обстеженні квартири та затверджено директором ПП «Добробут та Комфорт» ОСОБА_15 (а.с.52).
За наданими до суду розписками ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_16 180 доларів США (972 грн.) за проживання у період з 1.09.2002р. до 31.08.2003р., 954 грн. за проживання у період з 01.09.2003р. до 01.09.2004р. (а.с.8), та 850 доларів США і 2000 грн. без зазначення мети передачі (а.с.9-10 - копії розписок, а.с.211-214 – оригінали розписок).
Сторони пояснили, що метою передачі цих коштів була оплата за проживання в спірній квартирі.
У належній формі, встановленій законом будь-яких договорів, в тому числі і договору найму (оренди, купівлі-продажу) цієї квартири ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_11 та ОСОБА_16, ОСОБА_8, ОСОБА_12 - не укладали.
За повідомленням СГІРФО Болградського РВ ГУМВС України в Одеській області від 07.10.2009 року за № 11980, ОСОБА_7, значаться зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_2. ОСОБА_14, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4 - по реєстрації, знятті з реєстраційного обліку в м. Болград та районі не значиться (а.с.22, 83).
Відповідно до довідки Залізничненської сільської ради Болградського району Одеської області від 27.10.2009 року за № 862, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, дійсно проживає в АДРЕСА_2 та має склад сім’ї: дружину – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7, сина - ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4 (тимчасово вибув на навчання до м. Одеси), мати - ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.87).
З копії паспорту відповідачки ОСОБА_8, НОМЕР_1, виданим Болградським РВ ГУМВС України в Одеській області від 17.07.2009 року, вбачається, що відповідачка має реєстрацію за адресою: АДРЕСА_2 з 30.06.2009 року (а.с.65).
Згідно довідки Одеського училища мистецтв та культури ім. К.Ф. Данькевича від 01.12.2009 року за № 93, ОСОБА_12, дійсно навчається в зазначеному училищі та проживає у АДРЕСА_3. Строк реєстрації з 07.10.2008 – по 30.06.2012 рік (а.с.150).
Стаття 41 Конституції України та ч.1 ст. 321 ЦК України, передбачають непорушність права приватної власності. Непорушність права власності полягає в його недоторканності, а водночас і в недоторканості самого майна власника. Всі особи мають утримуватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Не допускається також протиправне позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні.
Право володіти, користуватись, розпоряджатись своїм майном на власний розсуд, у т.ч. право продажу майна, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові (ст.ст. 319, 658 ЦК України).
Згідно до ст.ст. 387, 391 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно ним заволоділа, вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно до ч. 3 ст. 98 ЖК України, тимчасові мешканці по вимозі наймача, або разом з ним мешкаючі члени сім’ї зобов’язані негайно звільнити приміщення, а при відмові підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого житлового приміщення.
З вимог ст. 150 ЖК України вбачається, що громадяни, які мають у приватній власності житловий будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_12 не є членами родини власників квартири, доказів укладання із власниками письмового договору найму (оренди) зазначеної квартири до суду не надано, та як наслідок без законних підстав проживають у квартирі, що на праві власності належить позивачам ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11, перешкоджають у користуванні нею, чим порушуються житлові права позивачів.
Як зазначали позивачі, на неодноразові звернення до родини Кайряк про добровільне звільнення квартири АДРЕСА_1 - вони отримували відмову.
З пояснень сторін вбачається, що між ними була усна домовленість про найм (оренду) зазначеної квартири, а згодом відповідачі мали намір укласти договір купівлі цієї квартири.
Відповідно до ч.1 ст.99 ЖК України піднаймач (тимчасовий мешканець) самостійного права на займане житло не набуває незалежно від тривалості проживання. Згідно ч.3 цієї ж статті піднаймач або члени його родини, а також тимчасові мешканці зобов’язані негайно звільнити займане житлове приміщення. У випадку відмови вони підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого житлового приміщення.
Враховуючи наведене, а також факт, що відповідачі проживають в спірній квартирі відповідно до усної домовленості про найм (оренду) цієї квартири з 2002 року складом сім’ї 3 особи, вони, відповідачі від тривалості проживання не можуть набути самостійного права на займану квартиру.
Крім того, в судовому засіданні було встановлено, що за час проживання в зазначеній квартирі відповідачі проводили ремонтні роботи, в тому числі без дозволу власників квартири та без належного погодження з дозвільними органами здійснили перебудову ванної кімнати та санвузлу, шляхом знесення між цими приміщеннями стінки, тобто здійснили самовільну перебудову спірної квартири.
Посилання відповідачів, що проведення ремонту та перебудови в спірній квартирі були вимушеними, оскільки квартира перебувала в аварійному стані, що підтверджується актом № 562 від 21.09.2002 року, складеним Болградською квартирно-експлуатаційною частиною (а.с.76) без присутності позивачки ОСОБА_4, власника квартири, за згодою якої вони відповідачі вселилися в спірну квартиру, яка зі слів відповідачів не проживала в місті Болграді та її місце перебування їм, відповідачам не було відомо, суд до уваги не приймає. В судовому засіданні позивачка ОСОБА_4 пояснила, що вона проживали в м. Болграді, її син відвідував Болградську середню школу № 4, а сама вона працювала в м. Болграді в Одеській філії Спільного Українсько-Венесуельського підприємства «Фокус», розташованого по проспекту Леніна, про що відповідачі знали та підтверджується копією її трудовою книжки (а.с.221-223).
Доводи відповідачів, що на час розгляду справи вони правомірно користуються квартирою, оскільки мали намір укласти договір купівлі-продажу спірної квартири з позивачами та саме з цих підстав вселилися для проживання в квартиру АДРЕСА_1, проте самі ж позивачі ухилялися від укладення угоди, суд до уваги не приймає, оскільки на протягом розгляду справи позивачі неодноразово пропонували відповідачам придбати спірну квартиру, суд неодноразово надавав час сторонам, оголошуючи перерву у розгляді справи для можливості добровільного вирішення спору шляхом укладення мирової угоди.
Посилання відповідачів, на те що вони тривалий час проживають в спірній квартирі, повноправно нею користуються, здійснювали протягом всього часу проживання необхідні ремонтні роботи, на які витратили значні кошти в розмірі 32 184.00 грн. та вважають, що вони є власниками цієї квартири на підставі усної домовленості з позивачами про укладення договору купівлі-продажу суд вважає необґрунтованими. Усний договір, укладений в 2002 році між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, ОСОБА_8, про надання для тимчасового проживання останнім квартири АДРЕСА_1 - не дає право вважати його договором купівлі-продажу нерухомого майна та не може бути підставою для визнання за відповідачами права власності на спірну квартиру не зважаючи на тривалість користування цією квартирою.
Доводи відповідачів, що приватизація спірної квартири позивачами була проведена не законно, що вони, відповідачі не мають іншого житла крім квартири АДРЕСА_1, в якій проживають, спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами наявними в матеріалах справи (а.с.117-123, 150-151, 22, 65, 87).
Виходячи із правил ст. 10 ч.2, ст. 60 ч.1,3,4, ЦПК України щодо засад змагальності сторін, обов’язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог або заперечень, суд дійшов до висновку про те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_12 усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом їх виселення без надання іншого жилого приміщення, оскільки відповідачі безпідставно перебувають у спірному жилому приміщенні.
Відповідно до ст. 84 ЦПК витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Згідно з ч. 1 ст. 56 ЦПК правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.
Судом встановлено, що під час розгляду зазначеної справи, позивачами понесені витрати на правову допомогу у розмірі 11 000 грн., що підтверджується договорами про надання юридичної допомоги від 19.07.2009 року, (а.с.37, 43), додатковими угодами від 02.07.2010 року (а.с.234, 241), дорученнями (а.с.36, 176), свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи підприємцем (а.с.236-240, 243-247), копією диплому про вищу юридичну освіту (а.с.235), квитанціями про сплату коштів у розмірі 11 000 (5 500 + 5 500) грн. (а.с.240-а, 248).
Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до змісту положень ст.ст.79, 84, 88 ЦПК України, сторона, проти якої постановлено судове рішення, має відшкодувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, понесені нею і документально підтверджені витрати на правову допомогу. При цьому відповідно до ч.2 ст. 84 ЦПК України, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 року затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, якими, зокрема, встановлено, що розмір витрат на правову допомогу компенсується на суму, що не перевищує 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи. Протягом розгляду справи було проведено 19 судових засідань, загальною тривалістю 13 годин та 1 (одну) годину затрачено на підготовку зустрічної позовної заяви, тобто разом - 14 годин було затрачено представником позивачів на прийняття участі в розгляді зазначеної справи. Мінімальна заробітна плата з 01.10.2010 року становить 907.00 грн. х 40 % = 362.80 грн.
На підставі викладено, суд дійшов висновку про можливість стягнення з відповідачів на користь позивачів витрати пов’язані з наданням правової допомоги при розгляді зазначеної справи у розмірі 5 079.20 грн ., оскільки зазначена сума не перевищує граничного розміру компенсації витрати на правову допомогу (14 годин х 362.80 грн. = 5 079.20 грн.).
З цих же підстав та зважаючи на вимоги ст. 88 ЦПК України, підлягають стягненню із відповідачів на користь позивачів - 8.50 грн судового збору, 37.00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, які були сплачені позивачами при зверненні до суду (а.с.32, 33).
Керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 98, 99, 150 ЖК України, ст.ст. 319, 321, 387, 391, 658 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 60, 76, 79, 84, 88, 131, 209, 212-215, 294 ЦПК України, суд, -
вирішив:
1. Позовні вимоги ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_11, ОСОБА_5 - задовольнити.
2. Зобов'язати ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_12 не чинити перешкод ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_5 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та повернути ключі від квартири.
3. Виселити ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_12 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
4. Стягнути із відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 – 5 079.20 (п’ять тисяч сімдесят дев’ять гривен двадцять копійок) гривен - витрат на правову допомогу; - 8.50 грн. (вісім гривен п’ятдесят копійок) – судовий збір, 37.00 грн. (тридцять сім гривен) - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Болградський районний суд Одеської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: С.В.Кодінцева