Справа № 2-2649
2010 рік
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 серпня 2010 року . Шевченківський районний суд м. Чернівців в складі:
головуючого судді - Кирилюк Л.К.
при секретарі - Палилюлько Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернівці справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору, -
В С Т А Н О В И В :
В червні 2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору.
Посилався на те, що 26 червня 2008 року між ним та ЗАТ КБ "ПриватБанк" був укладений кредитний договір № Е/V082704.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Відповідачем прямо порушено вимоги ч.ч.1, 3, 5 ст. 203 ЦК України, а саме: в момент підписання цього договору зміст правочину прямо суперечив ЦК України, зокрема, ч.1 ст. 524 ЦК України, яка передбачає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, а в п.1.2 кредитного договору вказано в євро.
Відповідно до ст. 47 ч.1 п.3) Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст.ст. 42, 44 Господарського Кодексу України банки, які ведуть господарську діяльність, повинні діяти на свій страх і ризик, тобто, кредити повинні видаватись не на ризик клієнта, а на ризик банку. Згідно п.2.3.1 кредитного договору банк має право збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, що в свою чергу також суперечить ч.2 ст. 1056-1 ЦК України.
Статтями 1, 3, 6, 7 ЦК України встановлюється рівність сторін у договорах. В його випадку кредитний договір можна вважати одностороннім, оскільки він як позичальник поставлений в нерівні умови з банком.
Згідно ст. 203 ч.3 та ч.5 ЦК України його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, оскільки він не мав фахових знань щодо банківських послуг, а банк не надав йому необхідної інформації щодо законності положень кредитного договору та його прав, гарантованих чинним законодавством. Договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто, договір спрямований не на використання кредиту на споживчі цілі з наступним поверненням його згідно додатку 1 – графіку погашення кредиту та відсотків, а спрямований на затягування його у боргову яму та неправомірне збагачення відповідача за його рахунок.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" відповідач при видачі кредиту зобов'язаний надати для підпису договір, який відповідає вимогам законодавства щодо кредитних договорів, тому в договорі повинно бути вказано відповідальність обох сторін, а не тільки відповідальність позичальника за невиконання або неналежне виконання умов договору та багато іншого.
Просить визнати недійсним кредитний договір № Е/V082704 від 26 червня 2008 року.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю, просить визнати недійсним кредитний договір № Е/V082704 від 26 червня 2008 року з підстав, вказаних в позовній заяві, повністю підтвердивши викладені в ній обставини, доповнив, що на момент укладення договору з ним банк не мав права надавати кредит в іноземній валюті, оскільки не мав на це ліцензії Національного банку України. Його ніхто не примушував укладати і підписувати даний кредитний договір, по якому він дійсно отримав кредит в сумі 5000 євро. На даний час є рішення суду, яким з нього на користь банку стягнуто заборгованість за цим кредитним договором.
Представник відповідача ПАТ КБ "ПриватБанк" в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснила, що дійсно 26 червня 2008 року між банком та позивачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № Е/V082704. За кредитним договором відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України - гривню та іноземну валюту, відповідно до ч.2 цієї статті іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тому згідно ЦК України кредити можуть бути надані як в грошовій одиниці України – гривні, так і в іноземній валюті, що виступатиме предметом зобов'язання.
Невірним є посилання позивача на те, що п.2.3.1 кредитного договору суперечить вимогам ч.2 ст.1056 ЦК України. Згідно ст. 5 ч.1 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Тому Закон України № 661-VІ в частині внесення змін до ЦК України, яким доповнено ст.1056-1, не може регулювати відносини, які виникли до моменту набрання чинності цим Законом, так як кредитний договір був укладений 26 червня 2008 року, а дана стаття набрала чинності з 09 січня 2009 року.
Відповідно до ст.58 Конституції України та ст.5 ч.2 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно ст. 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини, а обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. При вчиненні даного правочину були дотримані всі вимоги ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняла правочин, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину було вільним і відповідало його внутрішній волі; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Крім того, кредитний договір не є абсолютно типовим і в разі не згоди з окремими його положеннями кожна із сторін договору має повне право запропонувати іншій стороні доповнити чи змінити ці положення, які на їх думку можуть обмежувати їх права, і при досягненні взаємної згоди внести зміни та доповнення до кредитного договору. Однак позивачем до укладення кредитного договору і після його укладення пропозиції щодо внесення змін та доповнень до нього не надходило.
Банк зі своєї сторони виконав всі свої зобов'язання за кредитним договором, сторони при укладенні кредитного договору досягли згоди з усіх істотних умов договору, після чого на добровільній основі підписали його. На момент укладення договору банк мав ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з валютою, мав право видавати кредити в іноземній валюті, позивач бажав отримати кредит саме в євро, тому банк і надав йому кредит саме в цій валюті, в зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог просить відмовити за безпідставністю.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані і не підлягають до задоволення.
Згідно вимог ст.ст. 202 ч.1, 203 ч.ч.1-5, 215 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відносно цих вимог закону судом встановлено, що 26 червня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", яке змінило назву на публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи № 054809 від 17 липня 2009 року (копія на а.с.34-35), був укладений кредитний договір № Е/V082704, згідно умов якого позивачу було надано кредит на споживчі цілі в іноземній валюті в сумі 5000 євро на період до 25 червня 2013 року зі сплатою відсотків за його користування, в якому передбачені умови повернення, санкції за невиконання умов договору, а також права та обов'язки обох сторін договору, який був підписаний обома сторонами без будь-яких застережень, що підтверджується копією договору (а.с.5-12). Відповідач виконав свої умови договору, надав позивачу кредит в сумі 5000 євро, які той отримав, що визнав в судовому засіданні, однак ОСОБА_1 свої умови договору не виконував, кредит, а також відсотки за його користування згідно передбаченого договором графіку не погашав, внаслідок чого утворилась заборгованість по його поверненню, в зв'язку з чим банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за цим кредитним договором і рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 18 березня 2010 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 09 червня 2010 року (копії на а.с.37-41) з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на заставне майно - автомобіль згідно умов договору застави (копія на а.с.14-19).
Суд вважає, що при укладенні даного договору волевиявлення його сторін саме на надання і отримання в кредит коштів в іноземній валюті було вільним і відповідало внутрішній волі як позивача ОСОБА_1, який в судовому засіданні визнав, що його ніхто не примушував отримувати кредит саме в євро, так і відповідача ПАТ КБ "ПриватБанк", сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, договір вчинений в письмовій формі, встановленій законом для його виду, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст цього договору також не суперечить вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, в ньому передбаченні як права, так і обов’язки, а також відповідальність за неналежне виконання обох сторін. Відповідачем при укладенні кредитного договору з ОСОБА_1 № Е/V082704 від 26 червня 2008 року не було порушено вимог законодавства, в тому числі і тих норм, на які посилається позивач, а тому його позовні вимоги є безпідставними.
Згідно вимог ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтями 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що кошти – це є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Визначено операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Відносно цих вимог закону судом встановлено, що відповідач ПАТ КБ "ПриватБанк", який до липня 2009 року мав назву ЗАТ КБ "ПриватБанк", мав право укладати кредитні договори і надавати в кредит фізичним та юридичним особам кошти в іноземній валюті, оскільки Національним банком України йому була видана банківська ліцензія № 22 від 04 грудня 2001 року на ім’я ЗАТ КБ "ПриватБанк", а 29 липня 2009 року на ім’я ПАТ КБ "ПриватБанк" з дозволом № 22-2 та додатком до нього на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в тому числі і в іноземній валюті (копії на а.с.74-77), тому суд вважає, що відповідач на підставі банківської ліцензії від 04 грудня 2001 року мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, в тому числі і укладати кредитні договори про надання кредитів в іноземній валюті, в зв’язку з чим вимоги позивача ОСОБА_1 про недійсність кредитного договору з цих підстав є необґрунтованими.
Згідно ст.ст. 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відносно цих вимог закону, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 не довів свої позовні вимоги щодо його обману працівниками відповідача і втягнення в сумнівні схеми кредитування, як ним зазначено в позовній заяві.
Таким чином, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 мав можливість повністю ознайомитись з умовами договору і якщо не був згоден з ними, то міг його не підписувати і не укладати, однак його волевиявлення було направлене саме на отримання кредиту в іноземній валюті, який він отримав і використав на придбання автомобіля, відповідач не обманював його і не вчиняв ніяких дій, які б свідчили про примушування позивача до укладення цього договору, мав право укладати кредитні договори і надавати кредит в іноземній валюті згідно ліценції Національного банку України, умови договору відповідають вимогам чинного законодавства, а тому суд вважає, що відповідачем ПАТ КБ "ПриватБанк" не були порушені вимоги ст. 203 ЦК України, в зв'язку з чим немає підстав для визнання недійсним кредитного договору згідно вимог ст. 215 ЦК України, в задоволенні позовних вимог належить відмовити за безпідставністю.
На підставі викладеного, ст.ст. 202, 203, 215, 626, 628, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору № Е/V082704 від 26 червня 2008 року відмовити.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м. Чернівців протягом десяти днів з дня його проголошення.
СУДДЯ Л.К.КИРИЛЮК