Справа № 2-1799/10

 РІШЕННЯ

                                                                   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2010 року                                    Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська  

в складі:  головуючого судді – Мороз В.П.

              при секретарі           – Соболєвої Н.С.

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну  справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово – будівельного кооперативу № 177 «Трубник – 3» про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середній заробіток за час затримки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка в квітні 2010 року звернулася з позовом до Житлово – будівельного кооперативу № 177 «Трубник – 3» про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середній заробіток за час затримки.

В обґрунтування своїх позовних вимог у позовній заяві та в ході судового засідання позивачка посилалася на те, що  на підставі протоколу № 14 загальних зборів ЖБК № 177 «Трубник» від 29.03.2002 року, вона затверджена на посаду бухгалтера. Пізніше позивачку було призначено на посаду голови правління ЖБК № 177 «Трубник», на підставі протоколу № 16 від 07.02.2004 року. 01.02.2009 року позивачку було звільнено з посади голови правління та бухгалтера ЖБК № 177 «Трубник».

За час роботи позивачка не використала жодної відпустки та при звільненні їй не було виплачено грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки.

З урахуванням викладеного, просила суд стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 3 566,33 грн., середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 10 260,00 грн.  

В судовому засіданні позивачка позов підтримала, на його  задоволенні наполягала.

Представник відповідача у судове засідання з’явився, позовні вимоги не визнав, суду надав свої заперечення (а.с.41-46).

Суд вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи  вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, з 29.03.2002 року позивачка працювала на посаді бухгалтера в ЖБК № 177 «Трубник», а з 07.02.2004 року на поставі голови правління ЖБК № 177 «Трубник».

01.02.2009 року позивачку було звільнено з посади голови правління та з посади бухгалтера ЖБК № 177 «Трубник» (а.с.11).

Кооператив діє на підставі Статуту, нова редакція якого затверджена рішенням загальних зборів від 20.07.2005р. протокол № 17 та зареєстрований державним реєстратором 04.08.2005р. (а.с.49-56).

З 07.02.2004 року позивачка займала посаду голови правління кооперативу з виконанням обов’язків бухгалтера, що підтверджується карткою зразків підписів за 2005 рік.

Позивачка ОСОБА_1 членом ОК «ЖБК «Трубник-3» № 177» ніколи не була, і окрім того, проживає не в будинку кооперативу, та була найманим працівником.

Відповідно до змісту Статуту ОК «ЖБК «Трубник-3» № 177» головою правління кооперативу може бути тільки  член кооперативу.

На підставі рішення загальних зборів членів ОК «ЖБК «Трубник-3» № 177» від 31.01.2009р. позивачка ОСОБА_1 була переобрана з посади голови правління та звільнена від виконання обов’язків  бухгалтера, про що 01.02.2009р. був виданий наказ  № 2 про її звільнення з 1.02.2009р. з посад голови правління та бухгалтера.

Відповідно до трудового законодавства у робітника, яким була позивачка ОСОБА_1, було право на відпустку, яке вона, будучи головою з виконанням обов’язків  бухгалтера ОК «ЖБК «Трубник-3» № 177» мала можливість використати, але відповідно до її тверджень не використала. З іншого боку, позивачка була уповноваженою особою роботодавця в обов’язки якої входило надання в обов’язковому порядку відпустки. Тобто, використання права на відпустку залежало від самої позивачки, так як право робітника на відпустку не може бути реалізоване без виконання роботодавцем (уповноваженою особою роботодавця) обов’язків її надати.

Таким чином, з одного боку законодавство надає робітнику право, а не обов’язок на відпустку, а з іншого боку – на роботодавця покладений безумовний обов’язок надати відпустку без вказівки на то, що його виконання залежить від наявності відповідного бажання робітника.

Згідно зі ст. 8-1 КЗпП України, якщо міжнародним договором чи міжнародною угодою, в яких бере участь України, встановлені інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Законом України від 29.05.2001р. № 2481-111 була ратифікована Конвенція Міжнародної організації труда № 132 (переглянута) 1970 року про оплачувані відпустки. Згідно ст. 12 Конвенції угоди про відмову від права на мінімальну щорічну  оплачувану відпустку чи про невикористання такої відпустки з заміною її компенсацією чи іншим способом визнаються недійсними чи забороняються. Це правило є обов’язковим для виконання на території України. При цьому мінімальною щорічною відпусткою, про яку йде мова, необхідно вважати щорічну основну відпустку продовженням не менш ніж 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік (ст..75 КЗпП, ст.. 6 Закону про відпустки).

Невикористання відпустки з власного бажання позбавляє робітника права на компенсацію за невикористану відпустку.

Так, абзац четвертий п. 23 Пленуму Верховного Суду України в постанові від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначає, що грошова компенсація за усі дні невикористаної відпустки виплачується робітнику в тому випадку, коли він не використав відпустку по не залежним від нього причинам (не за його виною).

У випадку, якщо припустити, що дійсно позивачка не використовувала за весь час своєї роботи в кооперативі жодної відпустки, то ніяких протиправних дій чи бездіяльності кооперативу не має що до затримки виплати компенсації за невикористані нею відпустки.

Окрім того, у будь якому випадку, кооператив не мав можливості провести остаточний розрахунок з позивачкою через відсутність документів, які підтверджують розмір заробітної плати, яка заробітна плата була отримана позивачкою, чи нараховувались самою позивачкою відпускні.

З заявою від 10.09.2009р. про проведення з нею остаточного розрахунку з виплатою компенсації за невикористані відпустки, що позивачка додає до позову, ОСОБА_1 до бухгалтера ОСОБА_2, не зверталась.

Крім того, у будь якому випадку, розрахунок розміру компенсації, приведений позивачкою, не відповідає нормам матеріального права.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані дні відпустки провадиться відповідно до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100.

Пунктом 2 Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані дні відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю, в якому провадиться виплата компенсації за невикористані дні відпустки.

Пунктом 7 Порядку передбачено, що нарахування виплат для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням 12 календарних місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року або меншого відпрацьованого періоду, за винятком святкових і неробочих днів, установлених законодавством (ст.. 73 КЗпП України). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Окрім того, не відповідним нормам матеріального права є застосування позивачкою у розрахунку компенсації індексації заробітної плати, яка до компенсації не застосовується.

Згідно із Законом України ?ро індексацію грошових доходів населення” від 06.02.2003р. № 491-1V індексація грошових доходів населення – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, який дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Порядок здійснення індексації затверджено постановою Кабінету Міністрів України ?ро затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення „ від 17.07.2003р. № 1078.

Порядок визначає  правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Порядком КМУ № 1078 передбачено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, стипендії та інших соціальних виплат, а також у разі зростання грошових доходів без перегляду їх мінімальних розмірів, місяць, в якому відбулось підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для проведення індексації доходів населення. Індексація доходів, отриманих громадянами за цей місяць не провадиться.

Відповідно до статті 15 Закону України ?ро індексацію грошових доходів населення” особи, винні за порушення законодавства про індексацію грошових доходів населення, притягуються до відповідальності відповідно до закону. (ст.. 41 КпАП України).

Відповідно до зазначених правових норм доходи індексуються в межах мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У пункті 4 Порядку КМУ № 1078 визначено, в межах якого прожиткового мінімуму індексуються доходи населення.

Підвищення грошових доходів у зв’язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін для проведення індексації обчислюється наростаючим підсумком множення щомісячних індексів споживчих цін.

Індексацію провадять у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, встановлений у розмірі 101%.

Позивачка щомісяця розраховувала та отримувала свою заробітну плату, в яку вже була включена індексація.

Отримання позивачкою заробітної плати підтверджується відомостями по  персоніфікації, які надавала до Пенсійного фонду ОСОБА_1 (а.с.78-85). Згідно роз’ясненню, наданому Міністерством праці України в листі від 30 жовтня 2003 року № 024-130, всі виплати, які обчислюються виходячи з середньої заробітної платні, у тому числі за час щорічної і додаткової відпустки, індексації не підлягають, але при визначені її розміру сума індексації враховується як складова частина оплати праці.

Отже, компенсація розраховується виходячи з вже проіндексованого доходу попередніх періодів.

Що стосується застосуванню відповідальності передбаченої ст.. 117 КЗпП України, то також у будь якому випадку вона не може бути застосована за позовними вимогами позивачки ОСОБА_1, навіть, у випадку доведення нею позовних вимог стосовно неотримання за виною кооперативу компенсації за відпустки при її звільнені, які кооператив категорично не визнає в зв’язку з їх необґрунтованості.

Так, відповідно до Постанови   Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» п.20 суд на підставі ст.. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Керуючись  ст. 83, 117 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Законом України «Про відпустки», Законом України «Про індексацію грошових доходів населення»,  ст. ст. 10,11,30, 58-60, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 – денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

                Суддя                                                                                                                В.П. Мороз