Справа № 2–1872/10
РІШЕННЯ
ИМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2010 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого: судді: Мороз В.П.
при секретарі: Соболєвої Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській, про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа – КВ ЖРЕП Індустріального району м. Дніпропетровська, про визнання права користування житловим приміщенням, вселення та визнання договору недійсним, –
ВСТАНОВИВ:
У липні 2009р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, в якому вказував, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 де з 2000р. також стала проживати відповідачка, з якою до 2006р. позивач вів спільне господарство. У 2006р. ОСОБА_2 зібрала свої речі і виїхала з квартири позивача при цьому не знявшись з реєстрації. Вважає, що реєстрація відповідачки в його квартирі створює йому перешкоди в користуванні його власністю. Просив суд усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 з боку відповідачки, шляхом зняття ОСОБА_2 з реєстрації місця мешкання.
ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву, в якої вказувала, що в 1999р. вона переїхала жити до позивача по первісному позову в квартиру АДРЕСА_1, де і була прописана в 2000р. З ОСОБА_3 поживала спільно і вела з ним спільне господарство, у зв'язку з чим придбала статус члена сім'ї і право користування вищевказаною квартирою. К кінцю 2006р. відносини між нею і позивачем по первісному позову зіпсувалися, стали виникати сварки і скандали у зв'язку з чим, в січні 2007р., вона була вимушена покинути вказану квартиру. Просила суд визнати її такої, що має право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 та вселити її в спірну квартиру, зобов'язавши відповідача по зустрічному позову не створювати ОСОБА_2 перешкод в користуванні квартирою і передати ключі від вхідних дверей.
Ухвалою суду від 09.11.2009р. ОСОБА_1 залучена до участі в справі третьою особою що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача по первісному позову.
09.11.2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: відділ громадянства, міграції і реєстрації фізичних осіб Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, в порядку ч.1 ст.34 ЦПК України. У позовній заяві вказувала, що 21.10.2009р. між нею та її батьком ОСОБА_3, укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1, на підставі якого право власності на вказану квартиру перейшло від ОСОБА_3 до неї - ОСОБА_1 У вказаній квартирі зареєстрована відповідачка - ОСОБА_2, що у свою чергу перешкоджає розпоряджатися належним їй на праві власності майном, а також вимушує витрачати додаткові кошти на оплату комунальних послуг. Просила суд усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 з боку відповідачки, шляхом зняття ОСОБА_2 з реєстрації місця мешкання. Заявою від 20 вересня 2010 року Позивачка уточнила позовні вимоги та просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 та усунути перешкоди у користуванні вищевказаної квартирою шляхом зняття ОСОБА_2 з реєстрації, посилаючись на те, що подання ОСОБА_4 позовної заяви про визнання договору дарування недійсним перешкоджає її в реалізації в повному обсязі свого права власності на подаровану квартиру.
ОСОБА_2 доповнила свої позовні вимоги, подавши до суду доповнений зустрічний позов до ОСОБА_3, ОСОБА_1 третя особа: КВ ЖРЕП Індустріального району м. Дніпропетровська в якому додатково вказувала, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 21.10.2009р. укладений відповідачами без намірів створення правових наслідків і єдиною метою укладення договору дарування є позбавлення її (ОСОБА_2.) права користування житловим приміщенням. Просила суд визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1, вселити її, зобов'язавши відповідача по зустрічному позову не створювати ОСОБА_2 перешкод в користуванні квартирою і передати ключі від вхідних дверей, а також визнати недійсним договір дарування від 21.10.2009р. квартири АДРЕСА_1
Ухвалою суду від 04.02.2010р. позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: відділ громадянства, міграції і реєстрації фізичних осіб Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, про усунення перешкод в користуванні власністю, залишений без розгляду.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав викладених у позовної заві. Позовні вимоги за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 не визнала та просила в задоволенні зустрічного позову відмовити. Суду пояснила, що вона є рідною донькою ОСОБА_3, ОСОБА_2 перший раз побачила на похованні своєї бабусі. Надалі дізналася про переїзд ОСОБА_2 в квартиру ОСОБА_3 та про їх спільне проживання. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в зареєстрованому браку ніколи не знаходилися, спільних дітей не мають. З ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в одній квартирі не проживала, обмежувалася нечастими візитами. Тільки літом 2001 р., у зв'язку з ремонтом своїй квартири, тимчасово проживала в квартирі батька за адресою, де в цей час також проживали її батько та ОСОБА_2 В жовтні 2009г. вона уклала з ОСОБА_3 Договір дарування квартири АДРЕСА_1, у вказану квартиру не переїхала, свої речі не перевозила, продовжує проживати в квартирі за адресою: АДРЕСА_6.
Відповідач за зустрічним позовом – ОСОБА_3 позов ОСОБА_1 визнав в повному обсязі та просив його задовольнити, зустрічний позов ОСОБА_5 не визнав, просив суд відмовити в задоволенні зустрічного позову. Додатково суду пояснив, що ОСОБА_2, вселилася в квартиру з його згоди, де вони проживали спільно до січня 2007р. Вказував, що проживаючи спільно з ОСОБА_2 оплачував її навчання, а також здійснював покупку речей для неї. Надалі їх взаємовідносини зіпсувалися і в січня 2007г. він сказав ОСОБА_2 зібрати необхідні речі і покинути квартиру. Після укладення договору дарування в жовтні 2009г. продовжує проживати в квартирі АДРЕСА_1.
Представник позивачки по зустрічному позову ОСОБА_6, яка дії за дорученням від 02.11.2009р., в судовому засіданні зустрічний позов ОСОБА_2 підтримала в повному обсязі, позов ОСОБА_1 не визнала. Просила суд задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 третя особа: КВ ЖРЕП Індустріального району м. Дніпропетровська, а в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: відділ громадянства, міграції і реєстрації фізичних осіб Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області - відмовити.
Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області та КВ ЖРЕП Індустріального району м. Дніпропетровська, в судове засідання не з'явилися, про час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, про причину своєї неявки суд не повідомили. Заслухав думку учасників процесу, суд керуючись ст. 169 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу у відсутності третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Свідок ОСОБА_7 суду показала, що вона з ОСОБА_2 навчалися в одному учбовому закладі та проживали в одній кімнаті в гуртожитку і між ними склалися дружні стосунки. В1997р. ОСОБА_2 познайомилася з ОСОБА_3 В 1999р. ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_2 переїхати до нього для подальшого спільного проживання. Вона приходила до ОСОБА_2 в гості в квартиру АДРЕСА_1, де також проживав ОСОБА_3 Відносини, які склалися між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 характеризує як шлюбно-сімейні, оскільки вони мали одну спільну спальню, вели спільне господарство, ОСОБА_2 виконувала всю домашню роботу, зокрема готувала їжу для себе і ОСОБА_3, прибирала квартиру, а також витрачала свої кошти для покупки продуктів. Особисті речі ОСОБА_2 знаходилися в вищевказаної квартирі. У січні 2007р. після сварки з ОСОБА_3, ОСОБА_2 приїхала до неї, де тимчасово жила.
Свідок ОСОБА_8 суду показала, що вона познайомилася з ОСОБА_3 після того як останній придбав квартиру АДРЕСА_1, зробив ремонт та переїхав в цю квартиру, пізніше в вищевказану квартиру переїхала ОСОБА_2 та мешкала в неї до січня 2007 року.
Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а зустрічний позов підлягає задоволенню частково, з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.12.1996р., посвідченого державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Якуба О.А., зареєстрованого в реєстрі за №4-11646 (а.с.9 )
21 жовтня 2010р. між ОСОБА_3 (Дарувальник) та ОСОБА_1 (Обдарована) був укладений Договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за №2124 (а.с.63).
Суд не погоджується з доводами позивачки про порушення її права власності на квартиру в зв’язку з поданням зустрічної позовної заяви ОСОБА_2, оскільки у даному випадку має місце реалізація ОСОБА_2 права на судовий захист, яке передбачено ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, тому само по собі звернення до суду ОСОБА_2 не є порушенням права власності ОСОБА_1 і не підлягає захисту шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до ст. 334 ЦК України, право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Згідно зі п. 11 Договору дарування квартири від 21 жовтня 2010 року, право власності на квартиру виникає після нотаріального посвідчення цього договору, прийняття дарунка та реєстрації права власності на нерухоме майно.
На момент подання свого позову ОСОБА_1 не зареєструвала право власності на квартиру, тому відповідно до вищевказаних положень Цивільного кодексу та договору дарування не набула право власності на квартиру.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.
В силу ст. 391 ЦК України, усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном є способом захисту права власності.
Оскільки ОСОБА_1 не набула права власності на квартиру, та її позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_2 шляхом зняття ОСОБА_2 з реєстрації задоволенню не підлягають.
Згідно ч.1 ст. 717 ЦК України, з а договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
В силу ст. 317 ЦК України, право власності включає право володіння, користування та розпорядження.
В ході розгляду судової справи судом встановлено, що після укладення договору дарування, ОСОБА_3 свої речі з квартири АДРЕСА_1 не вивіз, продовжує проживати в вказаної квартирі. В свою чергу, ОСОБА_1 свої речі в квартиру АДРЕСА_1 не завезла та в неї не проживає. Ці обставини підтверджуються поясненнями ОСОБА_3 та ОСОБА_1 Таким чином, ОСОБА_3 остається фактичним користувачем та володарем квартири АДРЕСА_1, тобто договір дарування від 21 жовтня 2010р. укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 без наміру створювання тих правових наслідків які обумовлювалися цим правочином.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою недійсності правочину, згідно ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Згідно ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
При визнанні договору дарування недійсним на підставі ст. 234 ЦК України, суд враховує те що, договір дарування був укладений під час судового спору про право користування спірною квартирою та зміна власника з ОСОБА_3В на ОСОБА_1 дійсно створювала можливість позбавити ОСОБА_2 права проживання та реєстрації в спірної квартирі, тобто отримати позитивне рішення за своїм позовом; сторони правочину не вчинили дії яки направлені на досягнення правових наслідків передбачених договором дарування – переходу права власності.
При таких обставинах суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 21 жовтня 2010р. укладеного між ОСОБА_3 (Дарувальник) та ОСОБА_1 (Обдарована), посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі за №2124, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При розгляді зустрічного позову в частині визнання за ОСОБА_2 права користування квартирою АДРЕСА_1 та вселення суд враховував положення п. 9 Постанови Пленума Верховного Суду України №2 від 12.04. 1985 року „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України, відповідно до якого, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб які вселилися, суд повинен з’ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при вселенні, чи прописані вони в даному житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 у 1999р. переїхала в квартиру АДРЕСА_1, де постійно проживала спільно з ОСОБА_3 єдиною сім'єю без реєстрації шлюбу та ведучи спільне господарство, що підтверджується змістом позовної заяви ОСОБА_3, поясненнями ОСОБА_11 та показаннями свідка ОСОБА_7
З 15 лютого 2000р., позивачка за зустрічним позовом була прописана за згодою власника в квартирі АДРЕСА_1 в порядку, передбаченому чинним законодавством. За нею не збереглося право користування житловим приміщенням по попередньому місцю проживання.
Відповідно до ч. 2 ст. 64, ч. 4 ст. 156 ЖК України, до членів сім'ї власника будинку (квартири) відносяться чоловік (дружина) власника будинку (квартири), їх діти і батьки. Членами сім'ї власника будинку (квартири) можуть бути визнані і інші особи, якщо вони постійно проживають спільно з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Постійно проживаючи спільно з ОСОБА_12 і ведучи з ним спільне господарство, ОСОБА_2 стала членом сім'ї Відповідача-1 за зустрічним позовом, в розумінні ст. 64 ЖК України, і відповідно придбала право користування квартирою АДРЕСА_1 відповідно до ст. 156 ЖК України.
В кінці 2006р. стосунки ОСОБА_2 з ОСОБА_12 зіпсувалися, у зв'язку з чим, в січні 2007р. вона вимушена була покинути вищевказану квартиру, що також підтверджується показаннями свідка ОСОБА_7., та не заперечується ОСОБА_12
В своїх запереченнях на зустрічну позовну заяву та в судовому засіданні ОСОБА_12 підтвердив, що він заперечує проти вселення та проживання ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1.
В силу ст. 156 ЖК України, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє членів його сім'ї права користування займаним приміщенням.
Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ч.3. ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як з підстав та в порядку, передбачених законом.
Враховуючі вищевикладене позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання за нею права користування квартирою АДРЕСА_1 та вселення, підлягають задоволенню.
Вимоги щодо зобов’язання ОСОБА_3 не створювати перешкод ОСОБА_2 в користуванні квартирою та передачі ключів від вхідних дверей, задоволенню не підлягають, оскільки не відповідають засобам захисту цивільних прав та інтересів, передбаченим статтею 16 ЦК Украіни.
На підставі викладеного та керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 16, 203, 215, 216, 234, 236, 317, 717 ЦК України, ст. 9 ч. 2 ст. 64, ч. 4 ст. 156 ЖК України, ст.ст. 10, 11, 81, 88, 130, 174, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд , -
В И Р І Ш И В:
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 (АДРЕСА_6) - відмовити в повному обсязі.
Зустрічний позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) – задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування квартири № АДРЕСА_1, укладений 21.10.2009р. між ОСОБА_3 і ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Несеном В.А., зареєстрований в реєстрі за № 2124.
Визнати за ОСОБА_2 право користування квартирою № АДРЕСА_1;
Вселити ОСОБА_2 до жилого приміщення – в квартиру № АДРЕСА_1.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 45, 50 грн. судових витрат.
В решті вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 – відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 – денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя В.П.Мороз