Справа №22ц-5311,2010р. Головуючий в 1-й інстанції
Ратушна В.О.
Категорія: 42 Доповідач – Цуканова І.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року вересня місяця « 16 » дня колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого – Цуканової І.В.
Суддів: Кутурланової О.В.,
Полікарпової О.М.
при секретарі – Ляшенко О.В.
з участю адвокатів: ОСОБА_3,
ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від «15» липня 2010 року
за позовом
ОСОБА_6, ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про виселення без надання іншого жилого приміщення та
за зустрічним позовом
ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання права користування житловим приміщенням, -
В С Т А Н О В И Л А:
В січні 2010р. ОСОБА_6, ОСОБА_5 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_7 про виселення з належного їм житлового будинку за адресою:АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення. При цьому покликалися на те, що відповідач доводиться їм зятем, має на праві приватної власності жилий будинок в АДРЕСА_2, а з весни 2009р. без їх, позивачів, згоди вселився в належний їм будинок та створив неможливі для проживання умови: вчиняє бійки, ображає нецензурними словами, перешкоджає в користуванні власністю. Своїми діями відповідач систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим спільне проживання в одному будинку, а заходи впливу на нього з боку правоохоронних органів та проведені профілактичні бесіди не дали позитивного результату.
В ході судового розгляду ОСОБА_5 уточнили, що вселення ОСОБА_7 в їх будинок відбулося за їх згодою в 2001р. після його одруження з дочкою ОСОБА_8 З цього часу відповідач постійно проживає в будинку без реєстрації.
В лютому 2010р. ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5, як власника житлового будинку, про визнання права користування житловим приміщенням, покликаючись на те, що він вселився в будинок у 2001р. за згодою ОСОБА_6 та ОСОБА_5 – батьків його дружини ОСОБА_8, де він проживає як член сім’ї ОСОБА_5 разом з дружиною та неповнолітньою дочкою ОСОБА_9 Надання йому права користування житлом сталося на основі домовленості між власником житла та ним на умові постійного проживання та користування приміщеннями нарівні з власником будинку. В червні 2009р. ОСОБА_5 вчинили сварку, почали виганяти його сім’ю з будинку, перешкоджати користуватися підсобними приміщеннями.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 15.07.2010р. в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_5 просили рішення суду скасувати в частині первісного позову, ухвалити нове рішення, яким їх позов задовольнити, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.
В частині зустрічного позову рішення суду ніким не оскаржено.
Заслухавши доповідача, осіб, які з’явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
З матеріалів справи вбачається, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5, яка знаходиться в шлюбі з ОСОБА_6 /а.с. 6,7/.
З домової книги вбачається, що в житловому будинку зареєстровані та проживають позивачі, їх дочки ОСОБА_10 та ОСОБА_8, онука ОСОБА_9 /а.с. 10-11/.
З 24.02.2001р. за згодою ОСОБА_10 в будинок вселився ОСОБА_7, як зять дочки ОСОБА_8.
Відмовляючи позивачам у задоволенні первісного позову, суд виходив з того, що ними не доведено наявність передбачених ст. 116 ЖК України підстав для виселення ОСОБА_7 із житлового будинку без надання іншого житлового приміщення.
Судом дана належна юридична оцінка постановам Дніпровського відділу міліції Херсонського МВ УМВС України в Херсонській області про відмову в порушенні кримінальної справи за заявами ОСОБА_10 відносно ОСОБА_7 та постановам правоохоронних органів про відмову в порушенні кримінальної справи за заявами ОСОБА_7 відносно ОСОБА_10. Суд дійшов висновку, що конфлікти між сторонами виникають періодично через їх особисті неприязні стосунки.
Судом також не прийнято до уваги надані ОСОБА_5 докази щодо неправомірної поведінки ОСОБА_7, які датовані пізніше дати звернення позивачів до суду із первісним позовом, як такі, що не відносяться до предмету доказування.
Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, підтверджуються дослідженими судом доказами, яким дана відповідна оцінка, ґрунтуються на вимогах закону.
Рішення в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про підтвердження позовних вимог ОСОБА_10 постановами від 10.06.2009р. /а.с.12/, 17.09.2009р. /а.с.13/, 30.09.2009р. /а.с.14/, 29.11.2009р. /а.с. 54/, 30.12.2009р. /а.с. 17/ про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_7, повідомленнями від начальника відділу міліції від 20.06.2009р. /а.с.20/, 18.09.2009р. /а.с.22/, 12.10.2009р. /а.с.25/, оскільки в них відсутні відомості про час, місце обставини та докази вчинення ОСОБА_7 протиправних дій щодо ОСОБА_10, натомість, міститься загальна характеристика конфліктів між сторонами, повідомлено про проведення профілактичних бесід з ОСОБА_7, викладено пропозиції про вирішення спору в судовому порядку.
Що стосується посилань апелянтів на постанову Дніпровського районного суду м.Херсона від 12.03.2010р. про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 ч.1 КпАП України, то колегія суддів при її оцінці виходить з наступного /а.с.82/.
За змістом постанови 26.11.2009р. ОСОБА_7 за місцем проживання вчинив скандал з рідними, висловлювався на їх адресу нецензурною лайкою, чим вчинив психічне насильство у сім’ї. У зв’язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності провадження у справі закрито.
Оскільки за вчинення вказаного правопорушення ОСОБА_7 ніякій відповідальності не поніс, то при відсутності доказів його конкретних протиправних дій, що порушують правила співжиття, та доказів застосування до нього заходів запобігання і громадського впливу, про що зазначено вище, дана постанова не є достовірним і достатнім доказом наявності підстав для виселення відповідача за первісним позовом із жилого будинку на підставі ст.116 ЖК України без надання іншого жилого приміщення.
Інші докази протиправної поведінки ОСОБА_7, на які посилаються апелянти, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки стосуються подій, що сталися після звернення ОСОБА_10 до суду з позовом до ОСОБА_7 про виселення, тобто виходять за межів предмету доказування.
Оскільки рішення суду в частині зустрічного позову ніким не оскаржено, то в силу принципу диспозитивності судова колегія йому не дає юридичні оцінки.
Керуючись ст.ст. 303, 308,316, п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 15 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до судової палати у цивільних справах Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: