Справа № 2-а-826

                                                                                                                     2010 р.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

06 жовтня 2010 року                                                                                    м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого по справі-судді Безпрозванного В. В.

            при секретарі – Мізюн Р.І.,

            за участю позивача – ОСОБА_2,

  розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління державної автомобільної інспекції УМВС України в Миколаївській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову ВЕ 050097 від 03 лютого 2009 року про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 03 лютого 2009 року  інспектором УДАІ в Миколаївській області було винесено постанову ВЕ 050097 про адміністративне правопорушення. Згідно даної постанови позивач 03.02.2009 року  о 13-36 год., керуючи автомобілем марки Форд Транзит, д/н НОМЕР_1 у режимі маршрутного таксі в м. Миколаєві на проспекті Леніна в районі зупинки «Водопровідна» здійснив зупинку під час здійснення посадки (висадки) пасажирів в зоні дії пішохідного переходу. Позивач був притягнений до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.121-2  КУпАП і на нього був накладений штраф у розмірі 340 гривень.

Позивач вважає дії відповідача щодо притягнення його до адміністративної відповідальності неправомірними та просить скасувати дану постанову через те, що вона винесена з порушенням вимог КУпАП, оскільки прилад «Візир» не працював в автоматичному режимі, та що із доданих до постанови фото не вбачається, що саме його автомобіль допустив вищевказане правопорушення.

В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання свого представника для участі у справі не направив, надав до суду заперечення проти позову, в яких просив в задоволенні позову відмовити, посилаючись на вмотивованість та законність дій інспектора ДПС при винесенні оскаржуваної постанови; просив справу розглядати в його відсутність.

       Заслухавши пояснення позивача та дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, оскільки безпідставність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху підтверджується наданими суду доказами.

Із постанови  ВЕ 050097 від 03 лютого 2009 року вбачається, що позивач 03.02.2009 року  о 13-36 год., керуючи автомобілем марки Форд Транзит, д/н НОМЕР_1 у режимі маршрутного таксі в м. Миколаєві на проспекті Леніна в районі зупинки «Водопровідна» здійснив зупинку під час здійснення посадки (висадки) пасажирів в зоні дії пішохідного переходу, чим допустив порушення пункту 15.9-г ПДР України. Позивач був притягнений до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.121-2  КУпАП і на нього був накладений штраф у розмірі 340 гривень. Вказане порушення зафіксоване за допомогою приладу «Візир». Будь-яких достовірних даних про те, що цей прилад працював саме в автоматичному режимі в постанові немає. Крім того, за інформацією ДП «Укрметртестстандарт» вимірювач швидкості «Візир» не відноситься до спеціальних технічних засобів, що працюють в автоматичному режимі, оскільки має лише обмежені функції вимірювань і не може працювати без участі оператора.

        Інших доказів порушення позивачем Правил дорожнього руху не надано.

       Згідно ст. 71 ч. 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

       Відповідно до ст. 11, ч. 1 ст. 71 КАС України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.  

     У відповідності до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Так, зокрема, із доданих фото не чітко зазначений факт правопорушення, не додано достатніх доказів, щодо дотримання порядку проведення фіксації правопорушення.

         Таким чином, дослідивши в судовому засіданні матеріалами справи, суд вважає, що відповідачем зібрано не достатньо доказів щодо порушення позивачем правил дорожнього руху, а тому є підстави для скасування постанови про адміністративне правопорушення.

          Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справ керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України.

        Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати всі обставини, що підлягають з’ясуванню при винесенні постанови, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильності вирішення справи.          

        Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

        Керуючись ст.ст. 158-161,163,167,256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Скасувати постанову ВЕ 050097 від 03 лютого 2009 року щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.121-2 КУпАП та накладення на нього штрафу в розмірі 340 гривень.

        Постанова оскарженню не підлягає.

           Суддя                                                                                      В. В. Безпрозванний