Справа № 22-1277/2010 р. Головуючий в 1-ій інст.: Дужич С.П.
Категорія: Ц-41 Суддя-доповідач : Шеремет А.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 жовтня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючої- судді Шеремет А.М.
суддів: Гордійчук С.О., Хилевича С.В.
при секретарі – Колесовій Л.В.
з участю представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4, третьої особи – Круліковського А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 26 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про поділ майна, що є спільною частковою власністю, та зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, приватного нотаріуса Круліковського Андрія Івановича про визнання частково недійсним договору міни, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 26 травня 2010 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 та ОСОБА_7 про поділ майна, що є спільною частковою власністю задоволено. В позові ОСОБА_3 та ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та приватного нотаріуса Круліковоського А.І. про визнання частково недійсним договору міни відмовлено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 20 000 грн. 00 коп. компенсації за його 1/9 частку у спільній частковій власності квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 20 000 грн. 00 коп. компенсації за її 1/9 частку у спільній частковій власності квартири АДРЕСА_1. Припинено за ОСОБА_16 та ОСОБА_7 їх право спільної часткової власності на 1/9 частку на зазначене вище майно.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права через невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні зустрічного позову, оскільки як вбачається з договору міни від 01.07.1999 року приватний нотаріус вніс зміни після реєстрації спірного будинковолодіння в КП РМ БТІ про, що свідчить печатка нотаріуса нового зразка яка проставлена поверх печатки КП РМ БТІ. Про такі внесені зміни за життя ОСОБА_10 йому були не відомі. Крім того, про дані обставини відомо стало спадкоємцям померлого лише при розгляді даної справи.
Доводить, що відповідно до п.2.1 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" від 14.06.1994 року № 18/5, що була чинна на час вчинення даного договору, зроблені зміни приватним нотаріусом в договорі міни є неправомірними та вказують на їх недійсність, то му, що зміни та доповнення до нотаріально-посвідчених угод викладаються на спеціальних бланках, а не вносяться від руки на існуючий договір.
За наведених підстав просить рішення Рівненського міського суду від 26 травня 2010 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_7
В поданих на апеляційну скаргу запереченнях, ОСОБА_6 просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Судом встановлено, що 31 жовтня 1997 року ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 стали власниками квартири АДРЕСА_2. 03 червня 1999 року шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_8 було розірвано.
Відповідно до договору від 01 липня 1999 року, між ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_10, ОСОБА_17, ОСОБА_6 було укладено договір міни за яким сторони обмінювалися між собою квартирою АДРЕСА_5 на квартиру АДРЕСА_3 без грошової доплати.
Відповідно до ст. ст. 241 ЦК УРСР (1963 р.) та 715 ЦК України, за договором міни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар, при чому кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідно до п.1 договору ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 обмінювався квартирою АДРЕСА_6, яка належить їм на праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2, яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_6, в договорі ніде не зазначено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 передають свої частки в майні на користь ОСОБА_14 і виправлення даної помилки проведене у відповідності до діловодства, яке діяло на час її виправлення.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Посилання апелянта на те, що обмін квартири відбувався лише на користь ОСОБА_10, судом не заслуговує на увагу оскільки, дане посилання суперечить самій суті договору міни . ОСОБА_10 звернувся з заявою для реєстрації даної угоди в Рівненському міському БТІ і на протязі свого життя цю угоду не оскаржував.
Крім того, оригінал договору міни від 01 липня 1999 року з виправленою в ньому помилкою весь час перебував у ОСОБА_10 до самої смерті, що підтвердив представник ОСОБА_3 в судовому засіданні.
12 жовтня 2008 року, після смерті ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та відповідачі-позивачі стали співвласниками приватної спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3, причому частка власності відповідачів-позивачів склала по 1/9 частки на кожного.(1/3 : 3 = 1/9).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки спірна квартира складається з однієї кімнати, жилою площею 17,8 м2, є неподільною, а частка відповідачів-позивачів є незначною, і виділити його частку в натурі неможливо, то слід виділити ОСОБА_6 у власність 2/3 частини квартири з сплатою ОСОБА_3 та ОСОБА_7 матеріальну компенсацію за їх частку в спільному частковому майні.
Однак, з таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не погоджується.
Відповідно до ст. 358 ЦК України, кожен з співвласників вправі вимагати виділення йому у користування та володіння тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, а в разі неможливості він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Так, застосовуючи ст. 358 ЦК України суд першої інстанції не врахував, що положення цієї статті вказує, що саме співвласник, який вимагає виділу його частини у майні має право вимагати матеріальної компенсації.
Згідно ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною ; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї .
Даною нормою встановлюється чотири умови за наявності яких (всіх чотирьох) можливе припинення права на частину в спільному майні.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
ОСОБА_6 в судовому засіданні не надано доказів існування всіх чотирьох умов передбачених законом
Згідно свідоцтва Серії НОМЕР_1 відповідачка по первинному позову та позивачка по зустрічному позову ОСОБА_7 померла 23.03.2010 року.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Суд першої інстанції порушив норми процесуального права і вирішив питання про її права не надавши строку для уточнення наявності у неї правонаступників.
Проте, ч. 3 ст. 309 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що дане процесуальне порушення суду не призвело до неправильного вирішення спору, тому приходить до висновку про залишення рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та приватного нотаріуса Круліковоського А.І. без змін.
Рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3 та ОСОБА_7 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в їх задоволенні.
На підставі наведеного, керуючись, ст. 241 ЦК УРСР (1963), ст.ст. 205, 358, 365, 715 ЦК України, ст. ст. 11, 303, 304, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 26 травня 2010 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про поділ майна, припинення права власності на квартиру АДРЕСА_4 з компенсацією їм вартості їх часток відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуюча: Шеремет А.М.
Судді: Гордійчук С.О.
Хилевич С.В.