Справа № 2-4853/10

 РІШЕННЯ  

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    10  листопада 2010 року                                                                         місто Одеса.

          Суворовський районний суд міста Одеси у складі:  

головуючого судді                 Мунтян О. О.

при секретарі                        Гарнаженко Н. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань № 5 в приміщенні Суворовського районного суду м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3

«про стягнення суми боргу, 3 % річних від простроченої суми та відшкодування моральної шкоди»  суд  -  

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року позивачка  ОСОБА_1 звернулась до Суворовського районного  суду м. Одеси  із  вищеназваним позовом до відповідача.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивачка ОСОБА_1 зазначає, що 05 жовтня 2008 року вона на підставі усної домовленості видала на ім’я  відповідача у справі Довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, на розпорядження від її імені належним їй транспортним засобом марки «БМВ 730», державний знак НОМЕР_1. 05 жовтня 2008 року ОСОБА_2 видав на її ім’я  розписку, якою зобов’язався в строк до 05 квітня 2009 року повернути їй суму у розмірі 6 000 доларів США  за вищеназваний автомобіль, при цьому частину вказаної суми у розмірі 500 доларів США сплачено ОСОБА_2 на її користь 11 жовтня 2008 року. Оскільки, як зазначає позивачка, відповідач ОСОБА_2 від виконання взятого на себе обов’язку по поверненню суми грошових коштів, а саме вартості ТЗ  марки «БМВ 730», державний знак НОМЕР_1 у розмірі 5 500 доларів США відмовляється, вона змушена звернутись до суду із даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів щодо стягнення з відповідача вищеназваної суми боргу та 3 % річних від простроченої суми на підставі положень ст. ст. 237, 239,  244, 525, 526, 530, 625  ЦК України. Крім того,  як вказала позивачка у зв’язку із невиконанням відповідачем своїх зобов’язань  їй спричинено моральну шкоду яку позивачка оцінює у розмірі 10 000 гривень, яка виразилась в тому що зазначену вище угоду нею укладено у зв’язку із тяжкими обставинами життя, що в свою чергу призвело до зміни укладу її життя.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1  позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити та додатково пояснила, що між ОСОБА_1 та  відповідачем ОСОБА_2 було укладено усний договір згідно якого ОСОБА_2 зобов’язався від  імені  ОСОБА_1 та в її інтересах здійснити продаж належного ОСОБА_1 ТЗ марки «БМВ 730», державний знак НОМЕР_1, дані обставини підтверджуються Довіреністю виданою ОСОБА_1 на ім’я ОСОБА_2 та Розпискою ОСОБА_2 щодо обов’язку по поверненню коштів. Оскільки, як вказала представник, зазначений ТЗ було реалізовано, а грошові кошти не передано, права ОСОБА_1 порушені та підлягають відновленню в судовому порядку.  

  Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав у задоволенні позову просив суд відмовити  та пояснив що дійсно у 2008 році  ОСОБА_1 на його ім’я та на ім’я ОСОБА_3 видано Довіреність на право керування та розпорядження ТЗ марки «БМВ 730», державний знак НОМЕР_1. Він та ОСОБА_3 з початку дійсно мали намір реалізувати даний ТЗ із поверненням на користь ОСОБА_1 обумовленої між ними вартості ТЗ та з метою отримання прибутку в результаті продажу та саме з цих підстав ним було видано на ім’я ОСОБА_1 Розписку про повернення грошових коштів у розмірі 6 000 доларів США у випадку продажу ТЗ. Однак, як вказав ОСОБА_2 згодом зсувалось, що  ТЗ  марки «БМВ 730», державний знак НОМЕР_1 пошкоджено в результаті ДТП та особа, яка керувала ТЗ під час ДТП залишила місце пригоди. Після з’ясування даних обставин, як вказав відповідач, розуміючи, що реалізувати дане ТЗ з отриманням прибутку є неможливим він від зазначеної домовленості відмовився, даний ТЗ ним особисто реалізовано не було, грошові кошти за його продаж він особисто не отримував, місце знаходження ТЗ йому не відомо. Також вказав, що між ним та ОСОБА_1 договір купівлі – продажу даного авто у встановленому Законом порядку укладено не було, ніякого обов’язку щодо продажу авто він особисто на себе не брав, а тільки погодився на допомогу щодо його продажу, розписка є безгрошовою, окрім 500 доларів США, які ним були передані на користь ОСОБА_1 та нею не повернуті, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Третя особа, ОСОБА_3 у судовому засіданні вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з тих підстав, що ним особисто на підставі Довіреності у 2009 році зазначений  ТЗ марки «БМВ 730», державний знак НОМЕР_1 знято з реєстраційного обліку для продажу та передано ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі приблизно 4 000 доларів США, а тому вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо повернення коштів у зв’язку із продажем даного ТЗ  є необґрунтованими. Крім того, вказав, що між ним, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір купівлі – продажу не укладався.

 Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Стаття 509 ЦК України, передбачає, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 11 ЦК України, підставами виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує в двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Положення ч. 1 ст. 218 ЦК України, передбачають, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків встановлених законом. Заперечення однієї із сторін факту вчинення  правочину, або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Положення ст. 627 ЦК України, передбачають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог ЦК України,  інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до вимог ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно вимог ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини визнанні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі не підлягають доказуванню.

Так, судом було встановлено та не заперечувалась сторонами у справі що 05 жовтня 2008 року позивачкою ОСОБА_1 на ім’я відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 видно Доручення серії ВКТ № 079635 на право керування та розпорядження транспортним засобом марки «БМВ 730», державний знак НОМЕР_1, посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зазначені обставини також підтверджуються Витягом від 07.07.2010 року за № 15127833 (а.с. 7).

Сторонами у справі не заперечувалось, а отже доказуванню не підлягає, що між позивачкою ОСОБА_1, відповідачем у справі ОСОБА_2 та третьої особою по справі ОСОБА_3 у жовтні 2008 року досягнуто домовленість щодо того, що ОСОБА_2 та  ОСОБА_3 від імені та в інтересах ОСОБА_1 здійснять продаж належного ОСОБА_1 транспортного засобу марки «БМВ 730», державний знак НОМЕР_1 на користь третіх осіб, або як не заперечував відповідач ОСОБА_2 зазначений ТЗ він придбає для власного користування.

Крім того, судом встановлено, що у рахунок забезпечення зазначеної домовленості відповідачем ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1 видано Розписку, згідно якої він у разі продажу вищеназваного ТЗ зобов’язується передати на користь ОСОБА_1 суму вартості ТЗ у розмірі 6 000 доларів США, при цьому суму у розмірі 500 доларів США передано ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  05 жовтня 2008 року, тобто в день видачі вищевказаного Доручення (а.с. 6).

Доводи позивачки ОСОБА_1 щодо наявності у відповідача у справі ОСОБА_2 обов’язку щодо продажу  належного їй транспортного засобу марки «БМВ 730», державний знак НОМЕР_1 судом до уваги не приймаються та  є недоведеними, оскільки відповідачем ОСОБА_2 обов’язок щодо продажу ТЗ заперечується, в свою чергу позивачкою до суду не надано жодного доказу на підтвердження даних обставин.

Позивачкою у порушення вимог ст. 10 ЦПК України не надано до суду жодного доказу на підтвердження факту здійснення відповідачем ОСОБА_2 продажу даного ТЗ за суму вказану у Розписці від 05 жовтня 2008 року та відповідно виникнення обов’язку щодо повернення зазначених коштів.

Натомість судом встановлено, що транспортний засіб марки «БМВ 730», державний знак НОМЕР_1 був зареєстрований за позивачкою у справі з 15.11.2000 року  та 24 липня 2009 року зазначений ТЗ знятий з обліку для продажу ОСОБА_3 на підставі Доручення серії ВКТ № 079635 від 05 жовтня 2008 року (а.с. 29).

Зі змісту ч. 1 ст. 237 ЦК України вбачається, що правовідносини щодо представництва  виражаються в двох формах або обов’язку  або права.

Сторонами у справі не заперечувалось, що за змістом Доручення ВКТ № 079635 від 05.10.20008 року відповідач у справі ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 як представники ОСОБА_1 отримали право на керування та розпорядження ТЗ,  в свою чергу обов’язків щодо розпорядження транспортним засобом марки «БМВ 730», державний знак НОМЕР_1 у відповідача ОСОБА_2 не виникло, договір купівлі – продажу або попередній договір купівлі – продажу між сторонами у встановленому Законом порядку не укладались.

Крім того, слід зазначити що позивачкою ОСОБА_1 не надано до суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту знаходження ТЗ у користуванні відповідача у справі ОСОБА_2, в свою чергу відповідач зазначені обставини заперечував.

При цьому судом прийметься до уваги та обставина, що особисто ОСОБА_2 із відповідними заявами до органів ДАІ щодо зняття даного ТЗ з обліку не звертався, дії щодо зняти ТЗ з обліку для продажу вчиненні ОСОБА_3, в свою чергу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за зазначеними правовідносинами, а саме за правами які виникали  із змісту  Доручення  ВКТ № 079635 від 05 жовтня 2008 року є самостійними особами, які мали право діяти в межах наданих повноважень кожний окремо.

Що до умов усного договору на які посилається позивачка ОСОБА_1 у частині обов’язку відповідача ОСОБА_2 здійснити продаж ТЗ за суму у розмірі 6 000 доларів США суд  виходячи з положень ст. 218 ЦК України  ставиться до даних пояснень критично, оскільки позивачка не надала суду жодного доказу на їх підтвердження, а відповідач ОСОБА_2 зазначенні умови договору не визнав, вказавши, що здійснення продажу даного авто було його правом, а не обов’язком, та тільки у випадку реалізації його права щодо продажу в нього виник би обов’язок щодо передачі на користь ОСОБА_1 отриманої від продажу суми.

Зазначені обставини також спростовуються зібраними у справі доказами, а саме згідно відповіді ДАІ ГУМВС України  в Одеській області за № 712-2812 від 06.10.2010 року за ОСОБА_2 транспортні засоби не зареєстровані (а.с. 36) та вищеназваною відповіддю за № 8394 від 20.09.2010 року (а.с. 29).

Керуючись ст. ст. 11, 202, 203, 208, 218, 237, 627, 901, 903, 905  ЦК України ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, 3 % річних від простроченої суми та відшкодування моральної шкоди – відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення через Суворовський районний суд м. Одеси, особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

   Суддя: