Справа № 2-3462/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

22 вересня 2010 року                   Дніпровський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді                         Яровенко  Н.О.

при секретарі                                Бондар О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», 3-я особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівна про визнання договорів недійсними, -  

в с т а н о в и в:

    Позивачі звернулись до суду з позовом до ПАТ «Укрсиббанк» про визнання договорів недійсними посилаючись на те, що 21.11.2006 року між відповідачем  та позивачем-1 було укладено договір про надання споживчого кредиту. Згідно з умовами договору відповідач зобов’язався надати позивачу-1 грошові кошти в сумі 156 619 швейцарських франків, а позивач-1 зобов’язався повернути кредит в повному обсязі у терміни встановлені графіком погашення кредиту, але не пізніше 21.11.2021 року. З метою забезпечення виконання позивачем-1 грошових зобов’язань 21.11.2006 року було укладено іпотечний договір та договір поруки з позивачем-2. В кредитному договорі сума кредиту зазначена в іноземній валюті з зазначення гривневого еквіваленту, що суперечить законодавству України. Крім того, позивач-1 здійснила виконання грошових зобов’язань з повернення кредиту та сплати процентів за строк кредитування у готівковій іноземній валюті на загальну суму 54 973 долари США та 11 050,47 швейцарських франків, перед проведення вказаних розрахунків відповідач повинен був отримати індивідуальну ліцензію на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Індивідуальна ліцензія відповідачем не отримувалась, а також відповідач про одержання у встановленому законодавством порядку такої ліцензії не повідомляв позивача-1. Позивачі також зазначають, що кредитний договір за своєю правовою природою є одночасно договором приєднання, оскільки позивач-1 змушений був підписати кредитний договір на таких умовах, які були встановлені відповідачем. Тому позивачі звернулись до суду за захистом своїх прав та інтересів та просять суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

    Позивачі та їх представник в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі та просять суд визнати договір про надання споживчого кредиту № 11080778000 від 21.11.2006 року, додаткову угоду № 1 від 23.04.2009 року до договору про надання споживчого кредиту, договір поруки № 62517 від 21.11.2006 року та договір іпотеки (нерухомого майна) № 31808 від 21.11.2006 року недійсними в цілому з моменту вчинення; зобов’язати 3-ю особу приватного нотаріуса з моменту набрання рішення суду законної сили зняти заборону відчуження зазначеного у іпотечному договорі майна; застосувати до ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 правові наслідки визнання правочину недійсним, передбачені ч.2 ст. 216 ЦК України, стягнути судові витрати.

    Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що дійсно між відповідачем та позивачем-1 був укладений кредитний договір. Видача кредитних коштів позивачу-1 здійснювалась у відповідності до умов кредитного договору шляхом зарахування відповідачем коштів на поточний рахунок позивача-1 для подальшого використання за цільовим призначенням. Отримання грошових коштів через касу відділення не має відношення до отримання кредитних коштів за кредитним договором, оскільки отримання кредиту відбувалось у безготівковому порядку. Підписанням договору позивач-1 свідчив про те, що вісі кредитні умови йому зрозумілі і він їх вважає справедливими по відношенню до себе та підтвердив свою здатність виконувати умови договору, оскільки мав можливість обрати будь-яку іншу банківську або кредитну установу. Позивача-1 ніхто не змушував отримувати кредит в іноземній валюті, він мав можливість укласти кредитний договір в національній валюті, але наполягав в отриманні кредиту саме в швейцарських франках та в подальшому належним чином виконує умови кредитного договору, не висловлюючи, до звернення з позовом до суду, про можливі порушення своїх прав або невідповідність кредитного договору. Крім того, представник відповідача зазначила, що відповідач маючи генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій може використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій. Тому вважає позовні вимоги повністю необґрунтованими та просить суд в задоволенні позову відмовити.

    3-я особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнокур О.М. в судове засідання не з’явилась, про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином.

    Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

    Як вбачається з пояснень та матеріалів справи,  21 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11080778000  про надання відповідачу кредиту у сумі 156 619 швейцарських франків, що еквівалентно 637 636 грн. 83 коп., строком повернення кредитних коштів не пізніше 21.11.2021 року, що підтверджується копією кредитного договору (а.с.14-19).

Банк як кредитор виконав свої зобов’язання щодо надання кредиту, відповідно, Позичальник зобов’язаний належно виконувати всі свої зобов’язання за кредитним договором, зокрема, повертати суму кредиту, а також сплачувати проценти за користування кредитними коштами в тій валюті, в якій йому було надано кредит.

Відповідач свої зобов’язання за договором, виконав, надавши позивачу кредит, що не оспорюється сторонами. Належне виконання сторонами прийнятого на себе зобов’язання, передбачено як умовами кредитного договору, так і нормами чинного законодавства України, зокрема, Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, отримуючи кредит позичальник зобов’язується повернути суму кредиту, а також сплатити проценти в розмірі та на умовах, передбаченими кредитним договором.  

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб’єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості. Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»  відносини банку з клієнтом регулюються  законодавством України, нормативно - правовими  актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.  

Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору. Отже, кредитний договір, укладений між позивачем та відповідачем, є укладеним, про що свідчать підписи кожної із сторін в договору і є обов’язковим до виконання сторонами відповідно до ст. 526 ЦК України, згідно вимог якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.  

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.    

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про Національний банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.

28 жовтня 1991 року Національним банком України видано ПАТ «УкрСиббанк» банківську ліцензію № 75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-3 на право здійснювати операції з валютними цінностями.  

Відповідно до ч. 3 ст. 14 ГК України ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України. Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст. 49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.  

    Таким чином, банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов’язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства.  

Висновок позивача про обов’язковість отримання банком або позичальником індивідуальних ліцензій Національного банку України для здійснення валютних операцій є безпідставним та спростовується наступним.  

    Відповідно до ст. 5 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Тобто виходячи з положень ст. 5 Декрету, можна зробити висновок, що генеральні ліцензії видаються Національним банком лише певному колу суб’єктів: банкам, фінансовими установам та оператору поштового зв'язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі. Натомість індивідуальні ліцензії можуть видаватися всім суб’єктам (резиденти і нерезиденти) на здійснення лише разової валютної операції, при цьому у Декреті визначено вичерпний перелік таких операцій.  

    Національним банком прийнято Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, (затверджено постановою № 275 Правління НБУ від 17 липня 2001 року), відповідно до п. 5.3. якого письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року за N 15-93. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки банк отримав банківську ліцензію та дозвіл Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, він має право на постійній основі здійснювати операції з щодо розміщення іноземної валюти.             Відповідно до п.«в» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тому висновок позивача про обов’язковість отримання банком або позичальником  індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, суперечить положенням ст. 19 Конституції України за якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Оскільки чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, банк не має зобов’язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку України для надання кредитів в іноземній валюті резидентам.

    Позиція щодо правомірності надання кредитів в іноземній валюті на підставі саме генеральної ліцензії також підтверджена іншими нормативними актами Національного банку України, який відповідно до ст. 44 Закону України «Про Національний банк України» діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. За наявністю генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення кредитних операцій з розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку України банк має право надавати кредити в іноземній валюті резидентам України – господарюючим суб'єктам приватної форми власності.   

    Згідно з листом № 13-210/7871-22612 Національного Банку України від 07 грудня 2009 року «Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі: на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії».  Таким чином, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з  надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку України банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.  

Щодо висновку позивача про необхідність отримання індивідуальних ліцензій сторонами кредитного договору для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, судом встановлено наступне. Аналіз положень ст. 47 та ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу. Відповідно до п. 1.5 положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою № 483 Національного Банку України від 14 листопада 2004 року, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).  

Таким чином, Національний банк України у своєму нормативно-правовому акті підтвердив позицію, закріплену в Декреті, та встановив, що операції з використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною операції є банк, який має генеральну ліцензією.  

ПАТ «УкрСиббанк» отримав від Національного Банку України банківську ліцензію № 75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик та письмовій Дозвіл № 75-3 на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», тому використання банком і позичальником іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства.  

    Таким чином, аналіз вищезазначених нормативно-правових актів України дозволяє зробити висновок, що надання банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої банку Національним банком України, та не потребує отримання банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.  

Статтею  44 Закону «Про Національний банк України» Національному банку України надано статус уповноваженої державної установи при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку України у сфері валютного регулювання та контролю належать, крім інших повноважень, належать повноваження з видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій та видача і відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства. Згідно ст. 5 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» встановлено, що видача індивідуальних та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування відповідно до Декрету здійснює Національний банк України.  

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.  

Статтею  1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний  договір,  укладений  з  недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;  форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;  тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови;  

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту;  детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;  дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;  право дострокового повернення кредиту;  річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів,  що обмежують права споживача.

Відповідно до положень вказаної статті Закону Продавець (виконавець,  виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови,  які є несправедливими. Умови договору є несправедливими,  якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У частині третій названої статті визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору,  зокрема,  встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді   як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов,  з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

    В даному конкретному випадку відсутні підстави вважати,  що договір про надання споживчого кредиту, укладеного між сторонами є несправедливими до позивача,  оскільки при підписанні договору ОСОБА_1 мала реальну можливість ознайомитись з умовами договору. Враховуючи цю обставину немає підстав вважати,  що ці положення створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Відсутні підстави визнати несправедливим в цілому умови кредитного договору. Також відсутні підстави вважати, що такий обов'язок є жорстким у відношенні до  споживача.

    Оскільки, суд відмовляє у визнанні договору про надання споживчого кредиту від 21.11.2006 року укладеного між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк», тому і відсутні підстави визнання недійсним договір поруки та договору іпотеки. З тих же підстав не підлягає задоволенню і інші вимоги позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 3, 192, 525, 526, 533, 629, 1054, 1055 ЦК України, ст. 14 ГК України, ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 2, 47, 49, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 44 Закону України «Про Національний банк України», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», 3-я особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівна про визнання договорів недійсними відмовити.

До суду може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

    Суддя