Справа №2-10496/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2010 року м. Запоріжжя
Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Турбіної Т.Ф.
при секретарі Кривицькій К.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Запорізьке регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», третя особа ОСОБА_2, про визнання кредитного договору недійсним, захист прав споживачів,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, зазначивши, що 12.10.2006р. він уклав з відповідачем кредитний договір №9-2337-106К, за яким одержав кредит на споживчі потреби у розмірі 115600,00 грн. зі сплатою 19% річних на строк до 12.10.2021р. З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором, було укладено договір поруки №9-2337-106П між ОСОБА_2 та банком, та іпотечний договір №9-2337-106І між позичальником і банком.
Посилаючись на те, що зміст кредитного договору суперечить вимогам законодавства та моральним засадам суспільства, позивач просить визнати кредитний договір недійсним, підставою недійсності кредитного договору зазначає укладення його з порушенням законодавства про захист прав споживачів. Посилаючись на те, що всупереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими і дискримінаційними, банк не повідомив позичальника у письмовій формі перед укладенням кредитного договору про особливості його умов, позивач просить визнати кредитний договір недійсним. Оскільки недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню, просить визнати недійсними договори поруки та іпотеки. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача заперечуючи проти позову вказав, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими. Позивач був належним чином повідомлений про умови кредитування, про що свідчить підписана ним заява на отримання кредиту. Посилання позивача на недотримання банком при укладанні договору від 12.10.2006р. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, та ч.3 ст.1056-1 ЦК України є некоректним, оскільки Правила були затверджені постановою Правління НБУ від 10.05.2007р. №168, а вказана норма ЦК України була прийнята у 2008 році, до того ж банк не скористався правом в односторонньому порядку змінювати відсоткову ставку за кредитним договором.
Третя особа в судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедури виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Як вбачається з позовної заяви і доданих до неї матеріалів, позов стосується укладеного між сторонами договору кредиту, що свідчить про існування між сторонами кредитних правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством в системі кредитування.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання на момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину за ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є суперечність змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умови.
При вирішенні питання про недійсність правочину підлягає з’ясуванню наявність тих обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочинів, а також відповідність умов договору законодавству, що діяло станом на час його укладення. Договір не може бути визнаний недійсним на підставі законодавства, яке не було чинне на час укладення договору.
Як встановлено судом, 12.10.2006р. між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Запорізьке регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» був укладений кредитний договір №9-2337-106К, за яким позичальник одержав кредит на споживчі потреби у розмірі 115600,00 грн. зі сплатою 19% річних на строк до 12.10.2021р. З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором, було укладено договір поруки №9-2337-106П між ОСОБА_2 та банком, та іпотечний договір №9-2337-106І між позичальником і банком.
Перед укладенням спірного кредитного договору позичальник ОСОБА_1 06.10.2006р. оформив в банку заяву на отримання кредиту, в якій було попередньо погоджено мету споживчого кредиту, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, суму кредиту, строк, графік погашення, а тому твердження позивача, що перед укладенням договору банком не було надано позивачу як споживачу фінансової послуги всієї повноти необхідної інформації, в тому числі щодо істотних умов договору, не відповідають фактичним обставинам справи.
Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору такі умови договором передбачені.
Доводи позивача про те, що при укладанні кредитного договору банком неправомірно не було враховано положення ч.3 ст. 1056-1 ЦК України про нікчемність умови договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку, судом не беруться до уваги, оскільки спірний договір укладався у 2006 році, тоді як зазначена норма ЦК України набрала чинності з 10 січня 2009 року, крім того, банк таким правом, передбаченим п.4.6 договору, не скористався.
Посилання позивача на несправедливість умов кредитного договору в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» як на підставу визнання договору недійсним судом також не беруться до уваги, оскільки відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенн і умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як встановлено судом, при укладенні спірного договору ОСОБА_1 були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили його прийняти їх на вкрай невигідних для себе умовах.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання кредитного договору недійсним не ґрунтуються на вимогах закону та задоволенню не підлягають. Вимоги про визнання недійсними договорів поруки та іпотеки суд вважає безпідставними, оскільки позивач пов’язував їх недійсність виключно з недійсністю кредитного договору відповідно до ч.2 ст. 548 ЦК України.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 212-215, ЦПК України, ст. 203, 215, 1054, 1056-1 ЦК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Запорізьке регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», третя особа ОСОБА_2, про визнання кредитного договору недійсним, захист прав споживачів відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: