Справа № 2-6531/10

 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И

19 листопада 2010 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

            головуючого судді Дрішлюка А.І.,

            при секретарі судового засідання – Алманової І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу та процентів за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

В Малиновський районний суд м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою про стягнення боргу та процентів за договором позики у розмірі 474 600 грн., відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000 грн., відсотків по трьом угодам в розмірі 85428 грн., а всього просив стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних частках на його користь 610028 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог він зазначив, що 8 грудня 2006 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, відповідно якого позивач передав відповідачу 30000 доларів США строком на 12 місяців з виплатою 24% річних, 25 січня 2007 року був укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу 15000 доларів США строком на 6 місяців з виплатою 24% річних,  був укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу 15000 доларів США строком на 6 місяців з виплатою 24% річних. Позивач також просив стягнути з відповідача  на його користь судові витрати і відстрочку сплати державного мита у зв’язку із тяжким матеріальним становищем.

Відповідачі в судове засідання не з’явилися, про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином. Про причини своєї неявки суд не повідомили. Зі згоди  позивача суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, розглянувши й дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, вважає, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли зобов’язальні правовідносини, які мають характер позики.  Згідно ст. 1048-1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, та має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Згідно зі  ст.615 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання. Як зазначено у ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов’язання. Разом з тим, до матеріалів справи приєднані розписки, наданих позивачем, про отримання від відповідача-1 в рахунок погашення боргу наступних сум грошових коштів: 15.09.2009 р. – 27150 доларів США, 16.09.2009 р. – 500 доларів США, 18.12.2009 р. – 150 доларів США -  всього 27 950 доларів США. Крім цього, 16.09.2009 р. між позивачем та відповідачем-1 була укладена угода б/н, де позивач вказав, що сторони дійшли згоди про те, що угоди №№1, 2, 3 припинили свою дію з 12.02.2009 р. Взявши до уваги ці обставини та дослідивши матеріали справи, можна зробити висновок про часткове повернення боргу позивачу, а саме 27950 доларів США. Вищевказані правовідношення підтверджуються наявністю розписки позичальника, копія якої приєднана до матеріалів справи. Виходячи з цього, сума несплаченого боргу становить 32 050 дол. США. При цьому не приймається до уваги заперечення відповідачів на валюту зобов’язання, оскільки сторони під надання позики погодили використання механізму доларового еквіваленту, а тому стягнення боргу у будь-якому випадку проводиться в гривневому еквіваленті, що відповідає ст. 524 ЦК України.  

Відмовляючи позивачеві у задоволенні вимог в частині стягнення відсотків, та зараховуючи фактично отримані грошові кошти в рахунок погашення боргу за договором позики,  суд виходить з наступного. Відповідно до ст. 4, ч.6 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 р. №2664-III, надання коштів в позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою. Відповідно до ст.5 цього ж Закону, право на здійснення фінансових послуг надаються фінансовим установам, а також фізичним особам - суб’єктам підприємницької діяльності. Позивач ОСОБА_1 є фізичною особою, без державної реєстрації суб’єктом підприємницької діяльності, тому він не може надавати фінансових послуг, а отже отримувати відсотки за надання позики.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення суми позики підлягають задоволенню з зарахуванням отриманних фактично грошових коштів позивачем в погашення суми боргу, оскільки сторони підтвердили факт видачі розписок, їх справжність, проте сторона відповідача оспорювала необхідність повернення через, на її думку припинення зобов’язань. Це заперечення не приймається судом до уваги, як таке що протирічить як власно домовленості сторін, яка чітко вбачається з відповідної розписки та яка однозначно сприймається як угода про припинення сплати відсотків, а не про припинення зобов’язання взагалі, так і юридичної кваліфікації спірних відносин, оскільки у разі відсутності прямої домовленості про припинення зобов’язання та належного її оформлення грошові кошти підлягають повернення позивачу або відповідно до вищевказаних статей, що регламентують позикові відносини, або у разі відпадіння правової підстави для утримання грошових коштів - згідно з вимогами ст. 1212 ЦК України.  

Суд, виходячи з презумпції встановленої ч.4 ст. 65 СК України покладає обов’язок щодо повернення грошових коштів на відповідачів в рівних частках.

Разом з тим, оцінюючи вимоги про відшкодування моральної шкоди та відмовляючи в їх задоволені суд виходе з наступного. Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно зі ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд виходить з того, що стаття 1050 ЦК України та інші положення відповідного розділу ЦК України не передбачають стягнення компенсації завданої моральної шкоди у разі невиконання зобов’язань за договором позики. Так само договір, укладений між сторонами,   не передбачає стягнення моральної шкоди за невиконання чи не неналежне виконання умов договору.

На підставі викладеного та керуючись ст.16, 526, 530, 610, 615-616, 626-627, 651, 653- 654, 1046-1050, 1052, 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 1, 3,15, 31, 60, 169, 213, 214, 224-225 ЦПК України СУД –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

    Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 різницю боргу, який не було повернено, що становить 254 797 грн. 50 коп.

В частині стягнення відсотків по трьом угодам в розмірі 85428 грн. – відмовити.

В частині стягнення моральної шкоди – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати  120 грн.  

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_3 на користь держави судові витрати в розмірі 1700 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії, позивачем в загальному порядку, тобто рішення суду позивачем може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції  шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Відповідно до статей 231, 232 ЦПК України оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення судом першої інстанції. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

ГОЛОВУЮЧИЙ                                                              А.І. ДРІШЛЮК