Судове рішення #12136078

Справа № 2-139-2010 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

02 листопада 2010 року            Уманський міськрайонним суд Черкаської області, в складі:

головуючого – судді          КоваляА.Б.

при секретарі                      Безвенюк Н.В.

з участю адвоката              ОСОБА_1

                                             ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умані цивільну справу за позовом ОСОБА_3 що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа Орган опіки та піклування Уманської міської ради Черкаської області про вселення, усунення перешкод в користуванні житлом та визнання договору дарування від 31 серпня 2007 року Ѕ частини квартири та договору купівлі-продажу квартири від 28 листопада 2009 року недійсними та за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, скасування рішення виконавчого комітету Уманської міської ради та визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, –

В С Т А Н О В И В:

Зважаючи на складність у викладенні повного рішення суду, пов’язаного з потребою у обґрунтуванні доводів сторін, на що може бути витрачений значний час, суд вважає за необхідне проголосити його вступну та резолютивну частини.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 84, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст. 47 Конституції України, ст. 156 ЖК України, ст.ст. 203, 215, 224 ЦК України, ст. 160 СК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 до ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа Орган опіки та піклування Уманської міської ради Черкаської області про вселення, усунення перешкод в користуванні житлом та визнання договору дарування від 31 серпня 2007 року Ѕ частини квартири та договору купівлі-продажу квартири від 28 листопада 2009 року недійсними – задоволити.

Визнати недійсним договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 від 31 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, який посвідчений Державним нотаріусом Уманської міської Державної нотаріальної контори ОСОБА_9 31 серпня 2007 року та зареєстрованого в реєстрі № 1-3597.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 28 листопада 2009 року ОСОБА_8 та ОСОБА_7, який посвідчений Державним нотаріусом Уманської міської Державної нотаріальної контори ОСОБА_10 28 листопада 2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-5366.

Вселити ОСОБА_3 та малолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у квартиру АДРЕСА_1.

Зобов’язати ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_3 та малолітньому сину ОСОБА_4 у вселенні та користуванні житлом.

Стягнути з ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 солідарно сплачені судові витрати: судовий збір в сумі 17 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 67 гривень та витрати, пов’язані з отриманням правової допомоги в сумі 1500 гривень.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, скасування рішення виконавчого комітету Уманської міської ради та визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя _____________________

Рішення виготовлене головуючим власноручно

Справа № 2-139-2010 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

02 листопада 2010 року            Уманський міськрайонним суд Черкаської області, в складі:

головуючого – судді          КоваляА.Б.

при секретарі                      Безвенюк Н.В.

з участю адвоката              ОСОБА_1

                                             ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умані цивільну справу за позовом ОСОБА_3 що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа Орган опіки та піклування Уманської міської ради Черкаської області про вселення, усунення перешкод в користуванні житлом та визнання договору дарування від 31 серпня 2007 року Ѕ частини квартири та договору купівлі-продажу квартири від 28 листопада 2009 року недійсними та за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, скасування рішення виконавчого комітету Уманської міської ради та визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, –

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 з позовом про те, що 18 жовтня 1997 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 Під час спільного проживання, в 1998 році народився син ОСОБА_11.

З моменту створення сім’ї з ОСОБА_6 вона вселилась та стали проживати однією сім’єю в квартирі, що розташована за адресою АДРЕСА_1.

З жовтня 1997 року в квартирі, що є предметом спору проживало 4 особи: ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_12 і вона. З моменту народження дитини склад сім’ї налічував 5 осіб.

Виходячи з тієї обставини, що відповідач за позовом є військовослужбовцем у них існувала можливість поліпшити їх житлові умови, внаслідок чого вони були зареєстровані за проживанням у вч А2340, хоча ніякого житла там не виділялось і вони там ніколи не проживали.

В квартирі, що є предметом судового розгляду їх сім’я проживала на протязі 11 років. До складу сім’ї фактично входило 3 особи: вона, її чоловік та їх син ОСОБА_13. Батько відповідача помер в 1999 році, а мати ОСОБА_8 весь цей час проживала на своїй дачі, що розташована в с. Громи Уманського району Черкаської області.

Факт їх спільного проживання підтверджується як документально, так і показами свідків.

В останні два роки їх спільного проживання відповідач за позовом почав вести себе край агресивно, системно проявляв зневагу як до неї, своєї дружини, так і до виконання своїх обов’язків по утриманню сім’ї. В травні 2009 року відповідач за позовом став вимагати, щоб вона з дитиною залишила квартиру і перейшла проживати в інше місце. Розуміючи, що за вказаних обставин, вона суттєво порушить житлові права своєї малолітньої дитини, вона відмовилась від виконання неправомірних вимог відповідача за позовом.

18 серпня 2009 року в період коли вона під час знаходження у відпустці перебувала спільно з малолітньою дитиною у своїх батьків, які мешкають за адресою: АДРЕСА_2, її чоловік без її попереднього узгодження в односторонньому порядку вилучив із квартири, що є предметом спору, належні їй та її малолітній дитині речі і привіз їх до них в с. Рижавка.

Оскільки її та її малолітньої дитини виселення відбулося проти їх волі, з істотним та грубим порушенням не тільки вимог Закону, але і норм моралі, вона, відповідно, поставлена перед необхідністю звернутись до суду за захистом своїх прав, а також прав її малолітньої дитини.

Просить постановити рішення, відповідно до якого вселити її, ОСОБА_3, та її малолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов’язати відповідачів за позовом ОСОБА_8 та ОСОБА_6 не чинити перешкод їй ОСОБА_3 та її малолітньому сину ОСОБА_4 у вселенні та користуванні житлом.

Утримати з відповідача за позовом судові витрати, які складаються з вартості державного мита, оплати за ІТЗ, а також вартості юридичної послуги.

 В ході розгляду справи позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із заявою про розширення позовних вимог, в якій вказала, що їй стала відома та обставина, що один із відповідачів за позовом, зокрема, ОСОБА_6, подарував, а інший відповідач за позовом ОСОБА_8, прийняла в дарунок належну відповідачу за позовом Ѕ частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Враховуючи ту обставину, що вищевказана цивільно-правова угода вчинена таємно, без попередження інших членів сім’ї, а також те, що вона спрямована проти прав та інтересів малолітньої дитини, внаслідок якої дитина залишилась без постійного житла, вона, матір малолітньої дитини, є згідно ст. 154 ч. 3 СК України її законним представником, поставлена перед необхідністю звернутись до суду із заявою про визнання договору дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, недійсним.

Про факт відчуження квартири по договору дарування одним із відповідачів на користь іншого відповідача, їй стало відомо лише 12 листопада 2009 року, коли вона ознайомилась з матеріалами справи, частина з яких була витребувана судом із Уманського відділення Черкаського інвентар бюро. Під час ознайомлення з матеріалами інвентарної справи був виявлений договір дарування, укладений відповідачами за позовом 31 серпня 2007 року.

При огляді умов укладеного договору із його змісту витікає, що його основні положення не відповідають дійсним обставинам справи, а інші, викладені всупереч правам та інтересам осіб, які мешкали в квартирі в момент його укладення.

Так, у вступній частині договору дарування квартири вказано, що дарувальник ОСОБА_6 мешкає за адресою: АДРЕСА_3. Вказана дарувальником адреса його проживання не відповідає дійсності, оскільки ні він, ні вона, його дружина, ні їх малолітній син ОСОБА_11, інтереси якого вона представляє, ніколи та не за яких обставин, не проживали за вказаною адресою. Невідповідність вступної частини відносно основного місця проживання дарувальника та членів його сім’ї, приховування від нотаріуса факту проживання ОСОБА_4 та членів його родини в квартирі, що є предметом договору дарування фактично була скерована лише для одного, аби вчинити нікчемну угоду, спрямовану проти прав та інтересів малолітньої дитини, сина дарувальника ОСОБА_13, та його матері.

Крім того, що в договорі дарування навмисне вказана адреса місця проживання дарувальника, така що не відповідає дійсності, останній за попередньою домовленістю з іншою відповідачкою ОСОБА_8, навмисно внесли до одного із найбільш суттєвих пунктів умов договору не відповідаючі дійсності обставини, які, в свою чергу, призвели до укладення за відомо неправомірного договору, скерованого проти, як конституційних, так і житлових прав малолітньої дитини, сина ОСОБА_11 та його матері ОСОБА_3.

Так, в п. 1.4 Договору дарування, відповідачі за позовом викривляючи дійсність, вказали на те, що квартира АДРЕСА_1, не використовується іншими особами та, що ці інші особи, тобто малолітня дитина та її матір не мають жодних прав на вказану квартиру. Викривлення дійсних обставин у вказаній частині договору призвели до укладення незаконного та неправомірного договору дарування, що в свою чергу відносить його до розгляду нікчемних, оскільки останній спрямований проти законних прав та інтересів малолітньої дитини.

Не відповідають дійсності, а тому є такими, що суперечать вимогам Закону і інші пункти та статті договору. Зокрема, п. 2.1 оскаржуваного договору вимагає від дарувальника передачі до обдарованої ключів від квартири. Разом з тим, слід відмітити, що передачі ключів, як такої, від дарувальника до обдарованої ніколи не відбувалося, оскільки ключі від квартири знаходились в постійному користуванні відповідачки за позовом ОСОБА_8 Крім цього, необхідно відмітити ще одну надзвичайну обставину, яку з відомих причин відповідачі за позовом приховали в момент укладення договору, ключі від квартири, яку таємно відповідач за позовом передав у власність своєї матері, знаходились також в користуванні і інших членів сім’ї відповідача, а саме у малолітнього сина ОСОБА_4, та у неї, ОСОБА_3

Відповідно, оскаржуваний нею договір є по суті укладеним за для людського ока, без будь-якого правового наслідку, удаваним правочином.

Виходячи з вимог діючого сімейного та житлового законодавства, батько дитини, власник житла, відчужуючи належне йому житло штучно створив неналежні умови для життєдіяльності дитини, фактично позбавивши його права на житло. Вказані дії дарувальника так і обдарованої були скеровані для досягнення однієї мети – позбавити в майбутньому малолітню дитину та її матір права на житло. Такі дії призвели до порушення фактично найріднішими людьми малолітньої дитини.

Просить застосувати в цьому конкретному випадку позовну давність до цього правочину терміном у 10 років.

Визнати договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, укладений 31 серпня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, який зареєстрований Уманською державною нотаріальною конторою 31 серпня 2007 року реєстр № 1-3597 недійнисм, повернувши сторони в первинне становище, в зв’язку з його невідповідністю вимогам діючого законодавства, та істотним порушенням прав малолітньої дитини.

Залучити до участі в справі в якості третьої особи орган опіки та піклування Уманської міської ради.

В подальшому ОСОБА_3 знову звернулась до суду із заявою про розширення позовних вимог, зазначивши, що 19 травня 2010 року під час судового засідання вказаної цивільної справи, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 зробили заяву про те, що ними в грудні 2009 року була продана квартира АДРЕСА_1 незнайомій їм особі.

За вказаних обставин, вони, як відповідачі за позовом, не мають жодного відношення до квартири, яка є предметом позову.

Проаналізувавши пояснення відповідачів, прийшла до висновку про те, що спірна квартира, право на проживання в якій має вона та її малолітня дитина, ніколи та ні за яких обставин не могла бути продана нікому іншому, як одному із членів родини ОСОБА_7. В зв’язку з тим, що матір у цій родині ОСОБА_14 є рідною донькою відповідачки ОСОБА_8 та рідною сестрою відповідача ОСОБА_6

21 травня 2010 року її син ОСОБА_4 повідомив, що в цей день до нього до школи прийшов його батько ОСОБА_6, який став заперечувати факт продажу ним та його матір’ю спірної квартири. Що вказана квартира переоформлена не на кого іншого, як на їх сина, інтереси якого вона представляє в суді. І що власником Ѕ частки квартири є ніхто інший, як їх син ОСОБА_11. При цьому батько дитини став переконувати його в тому, що вона ОСОБА_3 надає дитині неправдиву інформацію стосовно того, що під час судового засідання бабуся дитини ОСОБА_8 та його батько ОСОБА_6 заявили про те, що власником квартири АДРЕСА_1 є інша особа, яка купила вказану квартиру.

Вищевикладені обставини стверджують її впевненість в тому, що договір купівлі-продажу квартири був укладений всупереч вимогам закону, зокрема ст. 17 Закону України „Про охорону дитинства”, яка забороняє вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження в любий спосіб житла, в якому проживає малолітня дитина без згоди органу опіки та піклування.

ОСОБА_13 цивільне законодавство, прямо визначає те, що вказаний правочин є нікчемним, в зв’язку з чим, він повинен бути визнаний недійсним, а сторони повернуті у первинне становище.

Із вищевикладеного чітко та однозначно витікають ті обставини, що оспорюваний нею правочин – договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, спрямований проти конституційних прав малолітньої дитини, відповідно є нікчемним, що ставить її перед необхідністю просити суд визнати його недійсним, повернувши сторони в первинне становище.

Укладаючи договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_8 свідомо ввела в оману нотаріуса, який посвідчував договір купівлі-продажу, не поставивши його до відома про те, що вказана квартира є предметом судового розгляду в Уманському міськрайонному суді, де вона приймає участь в якості відповідача спільно зі своїм сином ОСОБА_6 Крім цього, ОСОБА_8 свідомо ввела в оману державного нотаріуса про те, що у відчужуваній нею квартирі АДРЕСА_1, з 06 листопада 1998 року до 18 серпня 2009 року проживала малолітня дитина ОСОБА_4, який є онуком відповідачки та його мати, які незаконно були виселені з помешкання.

Просить договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 28 листопада 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 визнати недійсним, в зв’язку з його невідповідністю вимогам законодавства та істотним порушенням прав малолітньої дитини – ОСОБА_4.

11 березня 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа Орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини, вказавши, що 18 жовтня 1997 року між ним та ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб. 06 листопада 1998 року у них народився син ОСОБА_11. 10 серпня 2009 року ОСОБА_3 з власної ініціативи, сама виїхала з квартири в будинку АДРЕСА_1, в якій вони з нею в той час тимчасово проживали. Квартира належала його матері ОСОБА_8. При цьому, відповідач вивезла усі свої речі та частину їх спільного з нею майна до своїх батьків у с. Рижавка Уманського району Черкаської області, де стала проживати спочатку одна, а потім разом з сином, який до цього часу проживав у нього в с. Громи Уманського району Черкаської області.

31 серпня 2009 року вона ж, в односторонньому порядку звернулась до суду з позовом про розірвання їх шлюбу, і рішенням суду від 18 вересня 2009 року шлюб було розірвано.

Ще до винесення судом рішення про розірвання шлюбу, 17 вересня 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до його матері ОСОБА_8 та до нього про вселення та усунення перешкод в користуванні житлом, при цьому в позовній заяві позивач вказала, що нібито діє в інтересах їх малолітнього сина. При цьому в позовній заяві ОСОБА_3 вказала неправдиві дані, що нібито він самовільно та проти її власної волі виселив її разом з сином з квартири його матері. Вказана обставина не відповідає дійсності, так як вона з власної ініціативи, сама прийняла рішення та виїхала на постійне місце проживання в с. Рижавка Уманського району Черкаської області. Син на той час проживав у нього в с. Громи Уманського району Черкаської області.

При вирішенні судом питання про розірвання шлюбу, яке розглядалось без його участі не вирішено з ким із батьків проживатиме їх син. Він не заперечує, щоб син ОСОБА_11 проживав з ним і ніяких перешкод у цьому не чинить, а навпаки постійно просив відповідача ОСОБА_3 дозволити сину проживати разом із ним, так як має кращі умови для його проживання. Відповідач на це не погоджувалась та постійно відмовляла йому в наданні можливості зустрічатись із сином і приймати участь у його вихованні, окрім можливості надавати йому матеріальну допомогу. У зв’язку з цим, він змушений був звернутись до органу опіки та піклування Уманської міської ради із заявою про встановлення для нього днів для зустрічі з сином.

Рішенням від 24 грудня 2009 року йому визначено лише 4 години на тиждень для зустрічей з сином. Таке рішення є вкрай несправедливим та незаконним, таким що не дає йому можливості на достатньому рівні приймати участь у вихованні сина, як це передбачено сімейним законодавством. При цьому рішення органу опіки абсолютно нічим не вмотивоване, необґрунтоване. Приймаючи фактично рішення про позбавлення його права приймати участь у вихованні дитини (тому що 4 години на тиждень це не той час який необхідний для здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов’язків) орган опіки та піклування не вказує ні однієї із законних підстав, у зв’язку з якими він обмежений у виконанні своїх батьківських прав та обов’язків, таке рішення грубо порушує вимоги ст. 153 СК України. Рівність прав та обов’язків батьків щодо дитини має на увазі і рівність можливостей щодо участі у вихованні дитини. А таким незаконним рішенням органу опіки він фактично позбавлений можливості на належному рівні приймати участь у вихованні дитини.

В теперішній час відповідач проживає в м. Умані в квартирі, яку наймає, вона не має власного житла, крім того, постійно змінює своє місце проживання та умови проживання. Тільки за останніх шість місяців відповідач тричі змінювала місце проживання з с. Рижаки Уманського району на АДРЕСА_4, а в послідуючому в АДРЕСА_5. Ця обставина негативно впливає на виховання та розвиток неповнолітнього сина. Син йому, під час зустрічей, неодноразово скаржився на неадекватну поведінку матері. Вона часто безпричинно лає, застосовує фізичне насильство, неодноразово била його по обличчю. Мати не надає йому можливості належним чином підготувати домашні завдання, неодноразово за останній час, зі слів сина, вона приходила додому в нетверезому стані. Все це вкрай негативно впливає на виховання сина з урахуванням ще й тієї обставини, що відповідач є особою з педагогічною освітою та працює вихователем в дитячому закладі.

Однак, така її поведінка була характерна для неї і раніше. Ще під час проживання з відповідачем у шлюбі син йому неодноразово жалівся, що мати, тобто відповідач, била його по обличчю. Про такі випадки повідомляли йому і його близькі, а саме його племінниця ОСОБА_15, 1994 року народження, ОСОБА_7 та його сестра ОСОБА_14, які проживають в м. Івано-Франківськ. Такі випадки були і в присутності його матері ОСОБА_8

Після розлучення, він надавав та надає відповідачу матеріальну допомогу на утримання сина та наскільки це можливо, приймає участь у його вихованні. Однак відповідач перешкоджає йому нормально спілкуватись із сином, навіть у визначений в рішенні органу опіки та піклування час. Постійно провокує його на конфлікти, пише необґрунтовані скарги на нього до військової прокуратури, в інші інстанції, намагаючись його скомпрометувати та принизити. Втягує його та членів його родини у безперервні судові справи та позасудові конфлікти, всі ці факти негативно впливають на розвиток неповнолітнього сина.

Він має можливість і бажання, щоб син проживав з ним, син також при зустрічах не заперечує проти того, щоб проживати разом із ним. У зв’язку з цим, він запропонував відповідачці передати йому сина для утримання та виховання, однак вона відмовилася. Вважає її відмову безпідставною, оскільки він має роботу, самостійний дохід і постійне місце проживання. Спиртних напоїв, на відміну від відповідача, він не вживає, за місцем проходження служби і проживання характеризується позитивно.

Крім того, він, на відміну від відповідача, має власне житло – будинок обладнаний усім необхідним для створення належних умов для проживання дитини. За таких умов, вважає, що сину краще буде проживати з ним, так як відповідач своєю поведінкою негативно впливає на процес його виховання.

Просить визначити місцем проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання його батька ОСОБА_6 в АДРЕСА_6.

За клопотанням ОСОБА_6 вищевказані позови були об’єднані в одне провадження ухвалою Уманського міськрайонного суду від 12 серпня 2010 року.

В подальшому позивач по зустрічному позову ОСОБА_6 звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, про те, що в позовній заяві ОСОБА_3 вказує, що діє в інтересах сина та просить суд вселити її разом із сином у квартиру АДРЕСА_1, в м. Умані Черкаської області, яка в цей час належить ОСОБА_16, а також скасувати договір дарування ним своїй матері Ѕ частини квартири та договору купівлі-продажу.

В ході розгляду об’єднаної справи його син ОСОБА_4 повідомив суд, що в цей час він проживає разом з матір’ю в найманій нею квартирі і хотів би проживати у квартирі АДРЕСА_1 в м. Умані, де раніше вже деякий час мешкав разом з ним та його колишньою дружиною ОСОБА_3

Під час слухання справи судом, йому стало відомо, що Уманською міською радою ще 12 серпня 2010 року винесено рішення № 431, яким визначено місце проживання сина разом із ОСОБА_3 по АДРЕСА_7. Вищезазначене рішення йому видано на руки лише 12 жовтня 2010 року, до цього часу з ним ознайомитись він змоги не мав, так як на його неодноразові звернення воно йому не надавалося.

Рішення Уманською міською радою винесено передчасно, до прийняття рішення з цього ж питання судом за його позовом про визначення місця проживання неповнолітнього, воно абсолютно не вмотивоване, винесене лише з посиланням на клопотання комісії з питань захисту прав дитини, без урахування усіх обставин справи, які в цей час розглядаються судом, а тому є незаконним та передчасним і підлягає скасуванню судом. Крім того, за зазначеною в рішенні адресою ОСОБА_3 не проживає.

Крім того, в своєму позові ОСОБА_3 вказала цілий ряд неправдивих даних, в тому числі, що нібито він проти її власної волі 18 серпня 2009 року виселив її разом з сином з квартири АДРЕСА_1, коли вона перебувала у відпустці. Ця обставина не відповідає дійсності, так як вона з власної ініціативи ще 10 серпня 2009 року сама прийняла рішення та виїхала на постійне місце проживання в с. Рижавка Уманського району, маючи намір створити іншу сім’ю, а син проживав на той час у нього в с. Громи. Крім того, квартира АДРЕСА_1 йому в той час не належала. В той же день, вона звернулась за допомогою до адвоката і уже 12 серпня займалась поділом їх спільного майна, однак цю обставину відповідач замовчує та намагається приховати від суду. Вона ж намагається ввести суд в оману, повідомляючи, що постійно, починаючи з 1998 року проживала в квартирі по АДРЕСА_1. Також неправдиві свідчення суду надали і викликані в суд за клопотанням відповідача свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18. Їхні свідчення не відповідають дійсності, так як вони проживали тимчасово у квартирі його батьків, а потім разом з сином переїхали в м. Миколаїв, де проживали у іншому житлі.

Відповідно до ст. 107 ЖК України, наймач або член його сім’ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття.

Окрім того, проживали вони з ОСОБА_3 у вказаній квартирі тимчасово, маючи намір отримати власне житло у військовій частині і письмового чи іншого дозволу від власників квартири на проживання вони не мали. На цю обставину звертає увагу судів Пленум ВС України № 2 від 12 квітня 1985 року із змінами. В п. 9 вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема, чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи приписані вони в цьому жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання. Таким чином, після розлучення та виїзду для проживання за іншою адресою його колишня дружина втратила право на користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 в м. Умані.

За час розгляду справи судом відповідач постійно перешкоджає йому нормально спілкуватись з сином, схиляє його на свою сторону у справі, що впливає на його показання в суді, окрім того, усі ці обставини негативно впливають на розвиток неповнолітнього сина, травмують його психіку.

У відповідності до СК України мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно чи перебувають вони у шлюбі чи ні. Рівність прав та обов’язків батьків щодо дитини має на увазі і рівність можливостей щодо участі у вихованні дитини.

Він має можливість і бажання щоб син проживав з ним, син також до того часу, як на його рішення почала впливати колишня дружина при зустрічах не заперечував проти того, щоб проживати разом з ним. Крім того, умови проживання разом з батьком набагато кращі ніж умови проживання з матір’ю, оскільки вона не має власного житла.

Також ОСОБА_7 своєю заявою від 08 жовтня 2010 року дав письмову згоду на проживання у належній йому квартирі АДРЕСА_1 йому, його матері ОСОБА_8 та його сину ОСОБА_4.

Він має роботу, самостійний дохід і постійне місце проживання. Спиртних напоїв не вживає, за місцем проходження служби і проживання характеризується позитивно, ці обставини підтверджені наданими суду раніше документами. Також ці обставини можуть підтвердити свідки.

Просить скасувати рішення виконавчого комітету Уманської міської ради № 431 від 12 серпня 2001 року, яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 ОСОБА_6     овеча разом з матір’ю, як незаконне.

Визнати місцем проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання його батька ОСОБА_6, в тому числі і за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати такою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 громадянку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженку с. Рижавка Уманського району Черкаської області, проживаючу в АДРЕСА_5.

Позивач по первісному позову ОСОБА_3 в судовому засіданні в повному об’ємі підтримала свої позовні вимоги, пояснила, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, у вказаному шлюбі народився син ОСОБА_11. З моменту одруження, а саме з 1997 року проживали в квартирі АДРЕСА_1 в м. Умані Черкаської області. Син проживав в цій квартирі з моменту переїзду в м. Умань, мав ключі від квартири, свою окрему кімнату, яка була обладнана всім необхідним для дитини. Але спільне подружнє життя з відповідачем не склалось, оскільки чоловік, ОСОБА_6, почав застосовувати по відношенню до неї фізичне насильство, робив це на очах у сина, що негативно впливало на психіку дитини. На період відпустки вона вирішила разом із сином поїхати до своїх батьків в с. Рижавка, відповідач скористався цією можливістю і самовільно, без узгодження з нею, вивіз її речі і речі сина, із квартири їх постійного проживання в будинку АДРЕСА_1. Речі привіз їм в с. Рижавка і повідомив, що з цього часу вони разом не проживають. В квартирі поміняв замки, нові ключі від квартири не дав ні сину, ні їй, тобто перешкоджає їм у користуванні квартирою. Син звертався до ОСОБА_6 з проханням отримати ключі від квартири, в якій він проживав, щоб потрапити до своєї кімнати, до якої звик, але відповідач відмовив сину. Оскільки вона, після таких неправомірних дій відповідача, не має де проживати разом із сином, так як не має іншого житла, вимушена була звернутись до органу опіки і піклування в інтересах дитини. Після розгляду її заяви, органом опіки і піклування були проведені всі необхідні обстеження і бесіди, і винесено рішення про те, з ким має проживати дитина. Завжди вважала, що квартира належить саме ОСОБА_6, і тільки в ході розгляду справи дізналася, що власником була і ОСОБА_8, також в суді дізналась, що відповідачі вирішили продати квартиру, на її думку, з метою позбавити сина ОСОБА_11 права на проживання у спірній квартирі. Просить її позов задоволити в повному об’ємі, оскільки, на її думку, договори дарування і купівлі-продажу є удаваними, і вчинені з метою виселити її і їх сина із квартири.

Зустрічний позов ОСОБА_6 не визнає, заперечує проти його задоволення. Не дивлячись на те, що квартира в якій вони проживають із сином, не є її власністю, вона навіть у найманій квартирі створила кращі умови для проживання дитини, сам син в судовому засіданні підтвердив, що хоче проживати з нею, а не з батьком. Вона добровільно квартиру АДРЕСА_1 в м. Умані не залишала, її змусив це зробити колишній чоловік. Звернувшись до Органу опіки та піклування за захистом прав сина, було проведено обстеження, бесіди, і комісія вирішила, що дитині краще проживати з нею. Вважає, що в підтвердження цьому надала достатньо доказів, тому просить у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.  

Представник позивача-відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 підтримав в повному об’ємі, пояснив, що ОСОБА_3 разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_4 проживала в квартирі АДРЕСА_1 в м. Умані Черкаської області. Добровільно із цієї квартири вона з сином не виселялась, а тому згідно ст. 47 Конституції України не може бути позбавлена житла, таке рішення може прийняти лише суд. У відповідності до ст. 64 ЖК України члени сім’ї власника квартири, мають рівні з власником права щодо користування житлом, а ч. 4 ст. 156 цього ж Кодексу регламентує, що припинення існування сім’ї не позбавляє права користування житлом членів родини. У ЗУ „Про охорону дитинства” зазначено, що позбавлення дитини житла є протиправним та незаконним. При вчиненні відчуження житла, власник, який є одним із батьків дитини, мав би повідомити про цей факт орган опіки та піклування, а вони, в свою чергу, мали б надати такий дозвіл, в разі, якщо б цей правочин не порушував прав та інтересів дитини. Оскільки ОСОБА_6 не було вчинено цих дій, договір дарування має бути скасованим, і, в свою чергу, договір купівлі-продажу також повинен бути визнаний як нікчемний, так як правові наслідки цих договорів скеровані проти прав малолітньої дитини,  а саме ОСОБА_4. Договір дарування, на його думку, є спланована акція батька та бабусі дитини, проти прав цієї дитини і позбавлення його тим самим права на проживання в квартирі і, взагалі права на житло, дитина стала безпритульною. Щодо договору купівлі-продажу, то згідно п. 1.4 цього договору, квартира може бути відчужено в разі, якщо відсутні судові спори, а з матеріалів справи вбачається, що договір був укладений 28 листопада 2009 року, а судовий розгляд було розпочато у вересні 2009 року. Відповідачі навмисно затягували розгляд справи, щоб мати можливість позбавити дитину житла. У договорі купівлі-продажу квартири наявний пункт про те, що вказаний договір не може порушувати прав малолітньої дитини та пункт, згідно якого має бути згода другого члена подружжя. Тому всі ці факти дають підстави для скасування договорів дарування та купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Вважає, що ствердження ОСОБА_6 щодо добровільного виселення із квартири ОСОБА_3 не відповідає  дійсності, в судовому засіданні свідки підтвердили, що речі вивозили батьки ОСОБА_3, вона при цьому присутня не була, а ці речі належать її братові ОСОБА_19, який тривалий час також проживав у спірній квартирі. Оскільки він мав намір одружитися, тому і забирав свої речі. Медична довідка, що наявна в матеріалах справи, підтверджує, що ОСОБА_3 звернулась за допомогою лікаря, отримавши травму, і це відбулося саме в той день, коли вона нібито добровільно вирішила виїхати із квартири. Висновки органу опіки та піклування, кваліфікованого педагога-психолога, підтверджують той факт, що в сім’ї постійно відбувалось моральне і фізичне насильство зі сторони ОСОБА_6 по відношенню до його дружини ОСОБА_3 та їх сина ОСОБА_4. Коли виникло питання з ким хоче проживати малолітній син, він добровільно зазначив, що хоче проживати тільки з матір’ю, оскільки батька боїться і проживати з ним не бажає. Щодо зустрічного позову ОСОБА_6, вважає його безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення. ОСОБА_6 не надано жодних доказів про те, що дитині краще проживати з ним в необлаштованому будинку в селі Громи. Навпаки, в ході розгляду справи, показів свідків та дослідження письмових матеріалів справи, було з’ясовано, що дитина має слабке здоров’я, перебуває на обліку в лікарні Охматдит м. Києва, тому потребує спокою, нормальних санітарно-побутових умов для проживання. Сам хлопчик виявляє бажання проживати з матір’ю в квартирі АДРЕСА_1 в м. Умані, де він звик проживати, має свою кімнату, залишилось багато його речей, а проживати в с. Громи в будинку в якому немає санвузла, ванної кімнати, відсутня каналізація і централізоване опалення, дитина не бажає. Все це підтверджує, що позов ОСОБА_6 порушує права дитини, а тому не може бути задоволений судом.

Відповідач ОСОБА_8 та її представник в судовому засіданні позов ОСОБА_3 не визнали. ОСОБА_8 пояснила, що 10 серпня 2009 року у неї в гостях були дочка з сім’єю і онук ОСОБА_13. В цей час до неї зателефонував її син ОСОБА_6 і попросив їх приїхати до них, оскільки його дружина ОСОБА_3 пакує свої речі і має намір піти від нього для створення іншої сім’ї. Вони одразу виконали прохання сина і приїхали, також приїхали і батьки її невістки. Вона всіх запевнила, що проживати однією сім’єю з ОСОБА_6 не буде, ні на які компроміси не йшла, а спакувала речі, які були спільно нажиті з ОСОБА_6 та речі сина і виїхала із квартири. Батьки позивачки, на наступний день забрати дитину, але мали його привезти 18 серпня 2009 року, так як раніше було вирішено, що ОСОБА_13 поїде разом із батьком ОСОБА_6 на море. ОСОБА_6 вирішив сам заїхати за сином в с. Рижавка, де знаходилась позивачка, завіз їй ще деякі її речі, забрав сина і поїхав з ним на відпочинок. Після приїзду з моря ОСОБА_6 приїхав разом із сином ОСОБА_11 до себе додому в с. Громи Уманського району, де придбав все необхідне для дитини. Позивачку ніхто із квартири АДРЕСА_1 в м. Умані не виганяв, вона добровільно і з своєї ініціативи виїхала із цієї квартири, добровільно віддала ключі від квартири і ніяких претензій з цього приводу не мала. Спірна квартира належала їй, коли її син одружився з позивачкою, вона придбала їм будинок в с. Громи, але через деякі побутові незручності, вони вирішили проживати разом з нею в її квартирі. Проживання в цій квартирі було тимчасове, оскільки молоде подружжя стояло на черзі для покращення житлових умов і отримання квартири від військової частини, де проходив службу її син ОСОБА_6 На цей час квартира їй не належить, оскільки вона її продала і вчиняти будь-яких дій щодо квартири вона не має права. Сім’я сина постійного місця проживання не мала, проживали то у неї, коли спірна квартира ще належала їй, то у батьків позивачки, то в будинку відповідача в с. Громи. Коли вони проживали у неї, дійсно онук мав ключі від квартири, але чи були ключі у нього на період літніх канікул, їй не відомо. Своєї згоди на постійне проживання в її квартирі сина з сім’єю вона ніколи не давала.

Відповідач-позивач ОСОБА_6 та його представник в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 не визнали. ОСОБА_6 пояснив, що після реєстрації шлюбу разом із позивачкою почали проживати в квартирі його батьків, що розташована в будинку АДРЕСА_1. В 2002 році, його, як військового, було переведено до м. Миколаїв, куди він з сім’єю, а саме з дружиною і сином переїхав. Син в дитячий садок ходив саме в м. Миколаєві. Після закінчення службового відрядження, в 2005 році, вони повернулись до м. Умані. З приводу місця їх проживання, у нього з позивачкою виник спір, оскільки вона хотіла залишитися проживати в м. Умані і їхати до с. Громи відмовлялась, так як на її думку це було дуже незручно. Власником будинку в с. Громи він став згідно домовленості з матір’ю, яка і придбала йому цей будинок, а він, в свою чергу, відмовився від своєї частки на квартиру № 81 в будинку АДРЕСА_1. Ця квартира була приватизована ним і його батьками, але після смерті батька, право власності було визнано за ним і матір’ю, по Ѕ частці. Згідно усної домовленості з матір’ю, свою частку він їй подарував, а вона, в свою чергу, придбала йому будинок в с. Громи. В подальшому, оскільки мати не мала наміру проживати в цій квартирі, вона квартиру продала. Договори щодо дарування, а в подальшому продажу квартири, на його думку законні і не є удаваними, тому і не можуть бути скасованими. Ключі від квартири він у дитини не забирав, син сам ці ключі залишив. Замки в квартиру мати не міняла, а чи поміняли замки нові власники квартири йому не відомо. Свого сина не позбавляє житла, оскільки навпаки дуже хоче, щоб син проживав разом з ним в с. Громи. На його думку, там створені всі належні умови для проживання дитини, але колишня дружина намагається заволодіти майном його батьків. В задоволенні позову ОСОБА_3 просить відмовити, вважає, що відсутні підстави для його задоволення.

Свої позовні вимоги підтримує в повному об’ємі, позивач була ініціатором розірвання їх шлюбу, наказує синові говорити неправду щодо його визначення з ким він хоче проживати, оскільки про це говорив йому особисто син. Наполягає щоб дитина проживала з ним, він має для цього всі умови, власне житло зі зручностями, постійне місце роботи і постійний заробіток. Колишня ж дружина свого житла не має, знімає квартиру, за невеликий період часу неодноразово змінювала місце свого проживання. Здійснює моральний тиск на сина, настроює сина проти нього. Звернувшись до органу опіки і піклування, добилась, щоб зустрічі з сином були лише 4 години на тиждень, цього для дитини і для нього, недостатньо. Також, оскільки він військовослужбовець, саме у визначені години не може приходити до сина, з цього приводу звертався до органу опіки і піклування, але йому повідомили, що ці питання вони мають вирішити з колишньою дружиною. Це зробити неможливо, вона відмовляється від такої розмови. Вважає, що дитині тяжче жити з матір’ю, оскільки вона часто наказує його, не в змозі допомогти йому при підготовці домашнього завдання. Він в своїх позовних вимогах ставить питання про втрату права на житло саме відносно колишньої дружини ОСОБА_3, а не відносно сина. Просить його позов задоволити в повному обсязі.

Відповідач по первісному позову ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав, пояснив, що з сім’єю ОСОБА_6 знайомий з моменту її створення, а ОСОБА_4 знає з моменту його народження. Коли він приїздив до бабусі в с. Громи туди ж приїжджав і ОСОБА_4, також з останнім зустрічався в квартирі АДРЕСА_1 в м. Умані, де він проживав разом з батьками, сторонами по цій справі. У хлопчика в цій квартирі була окрема кімната. Але 10 серпня 2009 року мати хлопчика вирішила уїхати, тому зібрала речі і виїхала разом із сином. 12 серпня 2009 року батьки ОСОБА_3 приїхали в с. Громи, звідки забрали ОСОБА_4. Власницею цієї квартири була ОСОБА_8, і він вирішив купити у неї цю трьохкімнатну квартиру. ОСОБА_11, він як новий власник, не забороняв проживати в цій квартирі, про що і написав розписку-дозвіл, також такий дозвіл був наданий ОСОБА_8 та ОСОБА_6, останньому ж було доручено сплачувати за комунальні послуги.  

Представник відповідача по первісному позову ОСОБА_7 – ОСОБА_21 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснив, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу квартири № 81 в будинку АДРЕСА_1. На його думку, вказаний договір був укладений з додержанням всіх вимог законодавства та не підлягає до визнання його недійсним. На момент укладення цього договору ОСОБА_8 була єдиними власником квартири, малолітній ОСОБА_4 у цій квартирі не проживав, тобто інтереси малолітнього ОСОБА_4 цим договором не могли бути порушені. Вважає, що спір в цій справі стосується місця проживання дитини, а не права власності на квартиру. Позовні вимоги не визнає, вважає, що відсутні підстави для задоволення позову і скасування договорів купівлі-продажу та договору дарування.

Представники третьої особи в судовому засіданні пояснили, що за умов наявності у одного із батьків житла, дитина має проживати саме там. Піклуватись про дитину має як батько, так і мати. Оскільки дитина позивачки і відповідача постійно хворіє, тому потребує більш посиленого піклування, якщо є можливість його вселення в квартиру АДРЕСА_1 в м. Умані, де є кращі умови для розвитку і виховання дитини, тоді позов ОСОБА_3 підтримують і просять вселити дитину в цю квартиру. До органу опіки і піклування надійшла заява про порушення прав дитини щодо її виселення, тому була проведена необхідна робота про що складені акти і прийнято рішення.

Представник третьої особи ОСОБА_22 в судовому засіданні пояснив, що рішення Органу опіки і піклування є обов’язковим до виконання і скасувати його можливо лише рішенням суду. При прийнятті такого рішення працівники Органу опіки та піклування виходили з інтересів дитини, а не батьків. Дитина на момент розгляду заяви досягла десятирічного віку, а тому має повне право висловити свою думку щодо місця проживання, що також було взято до уваги при винесенні рішення. Згідно чинного законодавства дитина має право на проживання в квартирі, а не на право власності у квартирі, яка належить одному із батьків. Якщо батько дитини мав частку у власності на житло, він би мав повідомити Орган опіки і піклування і отримати дозвіл на відчуження своєї частки. Перевага матері щодо місця проживання дитини органом опіки та піклування була надана з врахуванням всіх обставин, а також із врахуванням думки дитини стосовно цього питання.

Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні пояснив, що є рідним батьком позивачки по первісному позову ОСОБА_3 Йому відомо, що дочка після одруження з ОСОБА_6 проживала в квартирі АДРЕСА_1 в м. Умані Черкаської області. В цій же квартирі проживав і його онук ОСОБА_4, який мав окрему кімнату, всі необхідні для дитини його віку речі. Дитина мала свої ключі від вхідних дверей. Але з серпня 2009 року дочка з чоловіком почали проживати окремо і дочка змінила своє місце проживання і виїхала із квартири АДРЕСА_1 в м. Умані, але виїжджала із квартири вона не добровільно, ОСОБА_6 змусив її це зробити. Останній забрав ключі від квартири і у сина, і у ОСОБА_3 Коли вони приїхали до квартири, то ОСОБА_6 показував які речі забирати, при цьому його дочка ОСОБА_3 присутня не була, оскільки на той час знаходилась у лікарні. Особисті речі ОСОБА_3 та деякі речі онука ОСОБА_4 через деякий час привіз до них в помешкання в с. Рижавку особисто ОСОБА_6, про що вони склали акт. ОСОБА_6 розгрузив речі, повідомив, що вони з дочкою більше не є сім’єю, забрав сина і поїхав з ним на море. ОСОБА_6 взагалі не цікавиться здоров’ям і потребами дитини, не зважає на те, що син хоче проживати в квартирі АДРЕСА_1 в м. Умані, а в с. Громи, як наполягає відповідач по первісному позову, жити не хоче. У онука багато речей залишилось у спірній квартирі. А жити з батьком в с. Громи не бажає, оскільки там немає ні туалету, ні ванної кімнати. Коли дочка з онуком почали проживати окремо, вони вимушені були винаймати житло, ОСОБА_6 сплачує аліменти, але коштів за квартиру, в якій проживає його син, не надає. Неодноразово, не попередивши мати дитини, ОСОБА_6 забирав сина до себе, залякував його, що ОСОБА_4 має казати. Коли забирав сина з собою, відбирав у нього телефон і мати дитини не мала можливості зателефонувати синові. Йому відомо, що онук ОСОБА_4 хоче проживати разом зі своєю матір’ю, а проживати разом з батько не хоче.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що проживав разом з батьками в квартирі № 81 в будинку АДРЕСА_1, до 4 класу. Від цієї квартири він мав ключі, як і його батьки і бабуся, у квартирі мав свою кімнату. Коли пішов в 5 клас, тоді вже ключів від квартири не мав, і не проживав в цій квартирі. Батько ОСОБА_6 завіз його та мамині речі в село, до другої бабки. Але не всі його речі батько перевіз йому, багато іграшок залишилось в квартирі. Коли вони вже не жили  в квартирі, цю квартиру здавали хасидам. Замок в квартиру був поміняний, це він побачив, коли хотів зайти до квартири. Дуже хотів би жити разом з мамою в цій квартирі, вона дуже зручна. Жити в с. Громи разом з папою та бабкою не бажає. З моменту коли батько проживає окремо, він зовсім не цікавиться його життям, не ходить з ним гуляти. Коли вони ще проживали разом, то батько неодноразово застосовував фізичне насильство по відношенню до мами. Зараз хоче жити з мамою. Органом опіки та піклування визначені години коли батько може гуляти з ним, тому тільки ці години вони і проводять разом, в інший час він сам не бажає спілкуватися з батьком.

При повторному опитуванні свідок ОСОБА_4 пояснив додатково, що його рідний дядько ОСОБА_19 також деякий час, а саме з 2005 року по червень 2009 року, проживав разом з ними в квартирі АДРЕСА_1. Спочатку ОСОБА_19 проживав в окремій кімнаті, а потім переселився до нього в кімнату. Є фотографії на яких видно, що деякі особисті речі дядька знаходяться в його кімнаті. Вони б продовжували жити в цій квартирі, але його батько ОСОБА_6 їх вигнав, разом із тіткою ОСОБА_23 вони забрали у нього ключі від квартири, сказавши, що хочуть відпочити в цій квартирі. 01 листопада 2010 року йому зателефонував батько, ОСОБА_6, і погрожував йому, так як він запитав про причини телефонного дзвінка.

Свідок ОСОБА_24 в судовому засіданні пояснив, що очолює комісію по захисту прав дітей і тому має захищати інтереси неповнолітніх. Під час засідання комісії органу опіки та піклування щодо порушення прав ОСОБА_4 були присутні обоє батьків хлопчика і сам ОСОБА_4. Дитина висловлювала свою думку що хоче проживати разом із мамою, тому і було винесено рішення комісії щодо місця проживання дитини. Також на засіданні вислухали і думку батьків. Чи оскаржувалось рішення одним із батьків не знає, але ОСОБА_6 не був задоволений прийнятим рішенням. Вважає, що рішення комісію прийнято законно, є чинним і не порушує прав дитини.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 її донька, коли вона одружилась з ОСОБА_6, діти почали проживати разом в квартирі АДРЕСА_1 в м. Умані Черкаської області. В шлюбі у них народився син ОСОБА_11, який також проживав в цій же квартирі. Коли онук трохи підріс, йому в цій квартирі виділили окрему кімнату, придбали йому меблі і все, що було для нього необхідне. Також в цій квартирі тимчасово проживав її син, рідний брат ОСОБА_3, за своє проживання в квартирі він оплачував комунальні послуги. 10 серпня 2009 року він зателефонував і попросив приїхати забрати його речі, оскільки відповідач ОСОБА_6 сказав, що його речі викине у вікно. Коли вони приїхали, ОСОБА_6 спакував речі ОСОБА_3 та їх сина, виніс в коридор і сказав, щоб вони їх забрали. Їх донька при цьому присутня не була, відповідач він же позивач особисто відбирав речі, які вони мали забрати. У дитини від квартири, в якій він проживав майже з моменту народження, відібрали ключі, заборонили приходити до цієї квартири, а в подальшому й поміняли замки. ОСОБА_6 під час спільного проживання неодноразово застосовував фізичне насильство як по відношенню до дружини, її доньки, так і до свого сина. ОСОБА_11 не бажає проживати з ним, а хоче проживати зі своєю матір’ю. Її дочка звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу і стягнення аліментів на утримання сина.

Свідок ОСОБА_25 в судовому засіданні пояснив, що працює відповідачем кафедри психології УДПУ імені Павла Тичини, і йому згідно ухвали суду було доручено провести обстеження дитини. При проведенні обстеження керувався встановленими нормами і правилами, ніякого тиску на нього при цьому не чинилося. Після обстеження було складено висновок, який наявний в матеріалах цієї справи. Обстеженням було встановлено, що розвиток ОСОБА_4 відповідає віковим нормам, також було виявлено дистанціювання по відношенню до батька, яке пов’язане з тим, що батько не виконував даних сину обіцянок. В бесіді з дитиною було виявлено, що батько в серпні місяці 2009 року, перед від’їздом дитини в село, попросив його віддати ключі від квартири, оскільки в цій квартирі буде проживати його тітка, коли він приїхав із села, замки в квартирі були замінені. Органом опіки було визначено години, коли батько має відвідувати дитину, але батько цього графіку не притримувався і приходив до дитини до школи, коли бажав. Зі слів дитини була дана характеристика ОСОБА_6, що у останнього є прояви агресивності, використання дитини як інструменту управління іншими людьми. Також було встановлено, що дитина бажає проживати з матір’ю.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні пояснив, що працює акушером-гінекологом Уманської районної лікарні. В матеріалах справи наявна довідка видана лікарем гінекологом їх лікарні, із якої вбачається, що ОСОБА_3 зверталась до лікаря, оскільки її турбував ниючий біль внизу живота. Вона була оглянута спеціалістом, було проведено УЗД і встановлено діагноз – двосторонній андексит, це є запальний процес статевого органу. Причиною загострення вказаного запалення може бути падіння чи удар не тільки в живіт, але й в область грудної клітини.

Свідок ОСОБА_23 в судовому засіданні пояснила, що знайома з сім’єю ОСОБА_3 з моменту їх одруження, тобто з 1998 року. Неодноразово заходила до них в гості, в квартиру АДРЕСА_1 в м. Умані, де вони проживали. Ця квартира трьохкімнатна, одна із кімнат була виділена їх сину. До моменту розлучення вони проживали разом, а потім ОСОБА_6 примусив ОСОБА_3 разом із сином ОСОБА_11 покинути квартиру. Спочатку їх син мав ключі, а з моменту розлучення ключів від квартири у нього вже не було. коли вони розлучились, в цій квартирі уже ніхто не проживав, на її думку, квартиру здавали квартирантам. Оскільки вона була і в хаті в с. Громи, то може сказати, що житлові умови набагато кращі в квартирі по АДРЕСА_1. Поспілкувавшись із хлопчиком, зрозуміла, що він хоче проживати з мамою, оскільки батько його постійно ображав.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснила, що в серпні 2009 року перебувала у відпустці, тому приїхала до своєї матері. Мати проживала то в с. Громи Уманського району, то в м. Умані в квартирі АДРЕСА_1, Черкаської області. 10 серпня 2009 року вона зранку була в с. Громи, і зранку до них зателефонував ОСОБА_6, який попросив щоб вони приїхали в АДРЕСА_1, оскільки його дружина вирішила покинути сім’ю, збирає речі і має намір виїхати із квартири. Коли вони приїхали, піднялись до квартири, ОСОБА_6 стояв в коридорі, а ОСОБА_3 збирала речі по всій квартирі і на їх запитання відповідала, що не бажає більше проживати однією сім’єю з ОСОБА_6 Ці збори тривали декілька годин, потім приїхали батьки ОСОБА_3, забрали її речі і поїхали. Вони також ще декілька хвилин побули в квартирі, а потім ОСОБА_6 пішов на роботу, а вони поїхали в село. Вважає, що стосунки і їх сім’ї до цього випадку були нормальні, від ОСОБА_3 іноді можна було почути, як вона кричить на сина, це вона чула декілька раз особисто, а іноді і сам хлопчик розповідав, що мама на нього дуже свариться через його неакуратність. ОСОБА_6 завжди відносився до дитини адекватно, допомагав йому робити уроки, займався з ним, намагався створити належні умови для виховання і розвитку сина.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні пояснив, що з 2005 року по червень 2009 року проживав в квартирі АДРЕСА_1 в м. Умані Черкаської області, крім нього там проживали ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Йому для проживання була виділена кімната, але іноді він проживав в одній кімнаті з ОСОБА_4. Згідно домовленості, він мав сплачувати 1/3 частину вартості комунальних послуг, тому вважає себе квартиронаймачем. Для зручності проживання перевіз до квартири багато особистих речей, телевізор, газову плиту тощо. В серпні 2009 року він відпочивав у м. Одеса і йому зателефонувала сестра, яка повідомила, що ОСОБА_6 вимагає, щоб він забрав всі свої речі, оскільки в місті Умані він не перебував, попросив своїх батьків зробити це. Батьки 10 серпня 2009 року приїхали до м. Умань і виконали його прохання, забравши всі його речі із квартири. Зі слів батьків, йому стало відомо, що всі речі уже були складені в коридорі. Після цього, ніяких претензій, що він забрав не свої речі, ОСОБА_6 не пред’являв. Той факт, що він проживав в цій квартирі може підтвердити також тим, що саме ця адреса його місця проживання зазначалась на його роботі, в разі екстреного виклику його на роботу. Договір оренди вони не укладали, між ним та ОСОБА_6 була укладена усна домовленість. Кому офіційно належала квартира в 2005 році не знає.

Свідок ОСОБА_27 в судовому засіданні пояснила, що працює лікарем-гінекологом  Уманської районної лікарні. В матеріалах справи наявна медична довідка, підписана нею, яка відповідає дійсності. 10 серпня 2009 року до неї звернулась жінка, яка скаржилась на гострий біль внизу живота, який виник після падіння. При огляді, вона заповняла медичну картку, завершивши огляд, порекомендувала жінці пройти повторний більш повний медичний огляд. Це була ОСОБА_3, раніше вона з нею знайома не була, медична картка на неї заведена також не була, вона звернулась, пройшовши флюрографію та інші необхідні кабінети лікарів. Вона, як лікар, мала в обов’язковому порядку оглянути хвору, і надати необхідну медичну допомогу.

Свідок ОСОБА_28 в судовому засіданні пояснила, що працює разом із ОСОБА_6, і останній рік їх зміни часто співпадають, тому вона неодноразово була свідком його телефонних розмов із його сином, який телефонував і плакав, казав, що мати його б’є, оскільки він не може сам розв’язати якусь задачу з математики, чи щось інше. ОСОБА_6 допомагав синові, заспокоював його, дуже переймався цими проблемами. Із цих телефонних розмов, вона може зробити висновок, що дитина тягнеться більше до батька ніж до матері. Всі їх колеги можуть підтвердити, що ОСОБА_6 постійно переймався проблемами сина, хвилювався з цього приводу.

Свідок ОСОБА_29 в судовому засіданні пояснила, що з ОСОБА_6 знайома з 1986 року, а з ОСОБА_3 познайомилась, коли вона вийшла заміж за ОСОБА_6 Вважала сім’ю порядною, зразковою, завжди привітні, охайні. 10 серпня 2009 року, підійшовши до під’їзду будинку АДРЕСА_1, в якому також тривалий час мешкає, біля ліфта побачила, як якість люди з речами намагались вийти з ліфта, та дуже поспішали. Оскільки ці люди їй були не знайомі і такі їх дії викликали у неї підозру, тому запитала хто вони, і з їх слів дізналась, що ОСОБА_30 із 81 квартири їх зять. Трохи їм допомогла, та побачила, як вони грузять речі в машину. При цьому ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_3 не було.

Свідок ОСОБА_31 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 знає майже 20 років, спочатку в квартирі будинку АДРЕСА_1 проживали батьки ОСОБА_6, а потім і він з сім’єю. З дружиною останнього також познайомилась, але ніколи не дружили, лише вітались. Деякий час, разом з ними проживав і брат ОСОБА_3 Від цієї сім’ї ніколи не чула сварок чи скандалів. Одного разу, вранці сиділа в дворі і побачила, як приїхали батьки ОСОБА_3 на автомобілі  з причепом, через деякий час винесли речі, погрузили їх до причепу і поїхали. Чому це зробили вона не питала, а лише через деякий час дізналась, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 розлучились.

Суд, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов ОСОБА_3 що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 до ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа Орган опіки та піклування Уманської міської ради Черкаської області про вселення, усунення перешкод в користуванні житлом та визнання договору дарування від 31 серпня 2007 року Ѕ частини квартири та договору купівлі-продажу квартири від 28 листопада 2009 року недійсними, підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

На підставі ст. 156 ч. 4 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням.

Згідно ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх, чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 Цього кодексу, зокрема, частиною 6.

Відповідно до ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки і піклування є нікчемним.

Судом достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_6 всупереч інтересам малолітньої дитини, сина ОСОБА_4, шляхом відібрання ключа, чинив перешкоди останньому та його матері ОСОБА_32, в користуванні квартирою АДРЕСА_1 в м. Умані Черкаської області. Суд також вважає, що ОСОБА_6 укладаючи договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 у м. Умані діяв всупереч вимогам Цивільного кодексу України, а саме без погодження з органами опіки та піклування. На думку суду, укладений в послідуючому договір купівлі-продажу вищезазначеної квартири від 28 листопада 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 також укладений без погодження з органами опіки та піклування всупереч інтересам малолітньої дитини.

Суд також враховує думку малолітнього ОСОБА_4, який в судовому засіданні підтвердив бажання проживати разом з матір’ю у квартирі АДРЕСА_1 в м. Умані.

На думку суду, позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, скасування рішення виконавчого комітету Уманської міської ради та визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом достовірно встановлено, що малолітній ОСОБА_4 бажає проживати з матір’ю в квартирі АДРЕСА_1 в м. Умані, оскільки за час минулого проживання у вищезазначеній квартирі мав свою кімнату, місце для підготовки для уроків та відпочинку. В с. Громи Уманського району, по місцю проживання батька, жити не бажає.

У відповідності до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самою дитиною.

Суд також вважає, що ОСОБА_6 не надано до суду доказів щодо підстав для скасування рішення виконавчого комітету Уманської міської ради № 636 від 24 грудня 2009 року, оскільки при прийнятті такого рішення враховувалась думка та інтереси малолітньої дитини. Суд також вважає необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_6 щодо втрати права на користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 в м. Умані Черкаської області ОСОБА_3, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_4 залишили помешкання, а саме квартиру АДРЕСА_1 не добровільно, а внаслідок вимоги ОСОБА_6

Керуючись ст.ст. 10, 11, 84, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст. 47 Конституції України, ст. 156 ЖК України, ст.ст. 203, 215, 224 ЦК України, ст. 160 СК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 до ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа Орган опіки та піклування Уманської міської ради Черкаської області про вселення, усунення перешкод в користуванні житлом та визнання договору дарування від 31 серпня 2007 року Ѕ частини квартири та договору купівлі-продажу квартири від 28 листопада 2009 року недійсними – задоволити.

Визнати недійсним договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 від 31 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, який посвідчений Державним нотаріусом Уманської міської Державної нотаріальної контори ОСОБА_9 31 серпня 2007 року та зареєстрованого в реєстрі № 1-3597.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 28 листопада 2009 року ОСОБА_8 та ОСОБА_7, який посвідчений Державним нотаріусом Уманської міської Державної нотаріальної контори ОСОБА_10 28 листопада 2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-5366.

Вселити ОСОБА_3 та малолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у квартиру АДРЕСА_1.

Зобов’язати ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_3 та малолітньому сину ОСОБА_4 у вселенні та користуванні житлом.

Стягнути з ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 солідарно сплачені судові витрати: судовий збір в сумі 17 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 67 гривень та витрати, пов’язані з отриманням правової допомоги в сумі 1500 гривень.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, скасування рішення виконавчого комітету Уманської міської ради та визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя _____________________

Рішення виготовлене головуючим власноручно

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація