АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц - 14236/ 2010 Головуючий в 1 інстанції - Слюсар Л.П.
Категорія - 53 Доповідач - Пищида М.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 листопада 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Баранніка О.П.
суддів - Пищиди М.М, Кіктенко Л.М.
при секретарі - Коляда О.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заробітної плати, -
В С Т А Н О В И Л А:
У березні 2010 року позивачка звернулась до суду з вище зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що з 19 липня 2007 року вона працювала у відповідачки відповідно до трудового договору № 19-2/07/07 від 19.07.2007 року по закупівлі та продажу товарів за цінами та на умовах, встановлених роботодавцем. Трудовий договір діяв до 19.10.2008 року. Відповідно до договору встановлена заробітна плата у розмірі 9000 грн. щомісяця. Відповідачка виплатила зарплату тільки за липень 2007 року, добровільно сплатити заборгованість по заробітній платі відмовляється. Після спливу строку дії трудового договору позивач звернувся до відповідачки із заявою про звільнення. Однак відповідачка залишила заяву без розгляду та усно повідомила її про те, що не визнає заборгованості. У зв’язку із невиплатою з вини відповідачки належних позивачці, як звільненому працівнику, сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, вона повинна виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме: жовтень – грудень 2008 року, за 12 місяців 2009 року та січень - лютий 2010 року у сумі 153000 грн. Просила стягнути вказану суму з відповідачки на свою користь.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено (а.с. 46-48).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду і ухвали нове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін з наступних підстав.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 213 ЦПК України – рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно вимог ст. 214 ЦПК України – під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, згідно Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а. с. 10), ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 27.09.2004 року. 19 липня 2007 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (замовник) та ОСОБА_2 (виконавець) було укладено договір № 19-2/07/07, відповідно до умов якого виконавець зобов’язується виконувати роботу за наказом замовника, а замовник зобов’язується оплачувати виконану роботу. Договір набуває чинності з 19 липня 2007 року та діє до 19 жовтня 2008 року. За виконання покладених обов’язків, передбачених в договорі виконавцю встановлюється оплата у розмірі 9000 грн. щомісяця.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно ст. 241 КЗпП України у разі укладання трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України укладання трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що виходячи з дійсних обставин справи, договір, який був укладений між сторонами фактично є цивільно-правовим договором, оскільки він не був зареєстрований у центрі зайнятості (а.с.33), до системи персоніфікована інформація щодо ОСОБА_2 не подавалася (а.с.43), трудову книжку позивачка не віддавала, чи писала позивачка заяву про прийняття її на роботу також не відомо.
Доводи, вказані позивачкою в апеляційній скарзі про те, що суд неповно зґясував обставини по справі, а наданим її доказам не надав належної оцінки, необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.
Головуючий:
Судді: