Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    2010 року вересня місяця „28” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Любобратцевої Н.І.

            Суддів: Горбань В.В., Кузнєцової О.О.

                        При  секретарі: Бініашвілі Б.Ш.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Алуштинської міської ради, комунального автотранспортного підприємства  м. Алушти, Алуштинського міського голови ОСОБА_6, комунального підприємства «Упорядкування міста» м. Алушти про визнання розпорядження міського голови нечинним та його скасування, поновлення на посаді, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,  за апеляційною скаргою представника Алуштинської міської ради та міського голови за довіреністю Кукушкіна Ю.Ю. на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 04 березня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

    05 жовтня 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Алуштинської міської ради, комунального автотранспортного підприємства м. Алушти про визнання розпорядження міського голови нечинним та його скасування, поновлення на посаді, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. Вимоги мотивовані тим, що 20.09.2005 року між ним та Алуштинською міською радою було укладено контракт, згідно з яким він був призначений на посаду начальника комунального автотранспортного підприємства строком з 20.09.2005 року по 19.09.2010 року. Розпорядженням міського голови Алуштинської міської ради АР Крим від 08.09.2009 року контракт з ним було розірвано  у зв’язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов’язків, покладених на нього контрактом, а саме підп. «а» п. 5.3 розділу 5 і про звільнення його з посади з вищезазначених підстав. З розпорядженням він не згодний з тих підстав, що відповідно п. 5.3 підп. «а» контракту керівник може бути звільнений з посади, а контракт розірваний за ініціативою Органа управління майном до закінчення строку його дії у разі систематичного невиконання керівником без поважних причин обов’язків, зазначених в контракті. Проте, в розпорядженні міського голови не зазначено коли саме і які обов’язки позивачем систематично не виконувались. Пункт 3 статті 40 КЗпП України передбачає розірвання трудового договору у разі систематичного невиконання робітником без поважних причин покладених на нього обов’язків, якщо до робітника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення. Звільнення з зазначених підстав допускається при наявності вини робітника. В розпорядженні міського голови є лише посилання на одне дисциплінарне стягнення від 26.09.2008 року. Зазначає, що з розпорядження не вбачається систематичного невиконання ним покладених на нього контрактом обов’язків, не зазначено які саме обов’язки ним не виконувались чи виконувались неналежним чином, чи є в його діях вина. Крім того, зазначає, що він є членом Алуштинського міського комітету профспілки робітників державних установ. В порушення вимог статті 252 КЗпП України його звільнили без попередньої згоди Алуштинського комітету профспілки державних установ. Питання щодо його звільнення не виносилося на засідання відповідного виборного органу і рішення з питання про його звільнення не приймалося. Зазначає, що на день звернення до суду трудова книжка йому не вручена і не виплачена заробітна плата. Просив визнати незаконним і скасувати розпорядження міського голови № 02.9-3/321 «К» від 08.09.2009 року про розірвання з ним контракту і звільнення з посади начальника комунального автотранспортного підприємства з 08.09.2009 року, поновити його на вищезазначеній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. Моральну шкоду обґрунтовує тим, що  розірвання контракту і звільнення з посади були для нього психологічним стресом, оскільки він тривалий час працював на підприємстві, мав заохочення, за час його роботи робітники підприємства стали своєчасно отримувати заробітну плату, підприємство по усім показникам вийшло на 26 місце по Україні. Незаконне звільнення призвело до втрати його життєвих зв’язків, відобразилося на відносинах з оточуючими, потребувало додаткових зусиль для організації свого життя.

Справа № 22-ц-17816/2010 р.                         Головуючий в суді 1 інстанції Куксов В.В.

                                    Доповідач                                  Горбань В.В.

    Ухвалою Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим  від 18 грудня 2009 року до участі у справі залучено в якості співвідповідача Алуштинського міського голову ОСОБА_6

    Ухвалою Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим  від 11 лютого 2010 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено комунальне підприємство «Упорядкування міста» м. Алушти.

    Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим  від 04 березня 2010 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Алуштинського міського голови ОСОБА_6 № 02.9-3/32 «К» від 08.09.2009 року «Про розірвання контракту з ОСОБА_5 та звільнення його з посади начальника комунального автотранспортного підприємства з 08.09.2009 року». Поновлено ОСОБА_5 на посаді керівника комунального підприємства «Упорядкування міста» міста Алушти. Стягнуто з комунального підприємства «Упорядкування міста» м. Алушти на користь ОСОБА_5 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 62120 грн. 70 коп. Стягнуто з комунального підприємства «Упорядкування міста» міста Алушти на користь держави державне мито в розмірі 621 грн. 20 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. Поновлення ОСОБА_5 на посаді начальника комунального підприємства «Упорядкування міста» міста Алушти і стягнення середньомісячного заробітку в розмірі 10353 грн. 45 коп. допущено до негайного виконання. В задоволенні вимог щодо стягнення моральної шкоди відмовлено.

    В апеляційній скарзі представник Алуштинської міської ради та міського голови за довіреністю Кукушкін Ю.Ю. просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову, в іншій частині рішення суду залишити без змін , посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, які мають суттєве значення для розгляду справи, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вимогам закону.

    У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану, рішення суду залишити без змін, вважає його законним.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення позивача, його представника, представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому  задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. При цьому визнав встановленим, що розірвання трудового договору і звільнення позивача за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України було проведено з порушенням норм трудового законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що звільнення позивача було проведено з порушенням трудового законодавства, але при цьому не може погодитися з мотивами та підставами задоволення позову.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що позивач ОСОБА_5 працював начальником комунального автотранспортного підприємства, що підпорядкувалося Алуштинській міській раді, яке уповноважено на укладання контракту з керівниками цього підприємства, і є юридичною особою (а.с. 5-7).

Розпорядженням Алуштинського міського голови ОСОБА_6 від 08.09.2009 року № 02.9-3/321 «К» достроково розірваний контракт з ОСОБА_5, керівником комунального автотранспортного підприємства, у зв’язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов’язків, покладених на нього контрактом.

Згідно з п. 2 зазначеного розпорядження ОСОБА_5 звільнено з посади керівника комунального автотранспортного підприємства з 08.09.2009 року у зв’язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов’язків, покладених на нього контрактом від 20.09.2005 року, за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Підставою звільнення ОСОБА_5 явилося подання відділу  управління  комунальною власністю від 17.08.2009 року № 1-06-438  про прийняття заходів дисциплінарного стягнення за допущені збитки і кредиторська заборгованість за 1 і 2 квартал 2009 року  та розпорядження голови Алуштинської міської ради від 26.09.2008 року № 308 про оголошення ОСОБА_5 догани  за систематичне невиконання обов’язків по зібранню і вивозу сміття протягом курортного сезону 2008 року.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що дострокове розірвання контракту з ініціативи роботодавця на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України було проведено без дотримання вимог законодавства щодо порядку звільнення, передбаченого ст. ст. 147, 148 КЗпП України.

Проте, суд першої інстанції не звернув уваги і не дав також оцінки поясненням позивача стосовно того, що при достроковому розірванні контракту і звільненні  за п. 3 ст. 40 КЗпП України мало місце порушення його трудових прав як виборного працівника профспілкового органу, а саме ст. 252 КЗпП України.

Згідно зі ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (далі-Закон) звільнення членів виборних профспілкових органів підприємств, установ або організацій, крім додержання загального порядку, допускається за попередньою згодою органу, членами якого вони є, а також вищестоящої організації профспілки чи об’єднання, до складу яких входить профспілкова організація конкретного підприємства, установи або організації.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 252 КЗпП України звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу осіб, обраних до складу профспілкових органів і не звільнених від виробничої роботи, допускається, крім додержання загального порядку звільнення, лише за попередньою згодою  профспілкового органу, членами якого вони є.

Статтею 43-1 КЗпП України передбачено, що звільнення керівника підприємства, установи, організації проводиться без попередньої згоди профспілкового органу.

З аналізу зазначеної норми закону слідує, що ст. 43-1 КЗпП України не стосується одержання згоди або погодження на звільнення інших (крім профспілкового органу підприємства, установи, організації) органів. Якщо одержання погодження чи згоди інших органів передбачено, то це є обов’язковим у в випадках, передбачених цією статтею.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що сфера призначення та направлення ч. 2 ст. 252 КЗпП України  ширше змісту ст. 43 КЗпП України також і в тому розумінні, що додержання вимог частини другої статті 252 КЗпП України  обов’язкове і в тому разі, коли в силу статті 43-1 КЗпП України звільнення працівників за ініціативою власника провадиться без згоди профкому.

Як убачається з матеріалів справи, 30 червня 2009 року ОСОБА_5 був обраний  членом Алуштинської міської профспілки працівників державних установ (а.с. 25).

Таким чином, порушивши вимоги ст. 41 вищезазначеного Закону та ч. 2 ст. 252 КЗпП України, голова Алуштинської міської ради ОСОБА_6 не отримавши попередньої згоди Алуштинської міської профспілки працівників державних установ на дострокове розірвання контракту і звільнення ОСОБА_5 з посади начальника комунального автотранспортного підприємства на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що відповідач при розірванні трудового договору не виконав вимог, передбачених ч. 2 ст. 252 КЗпП України, що свідчить про незаконність розпорядження голови Алуштинської міської ради ОСОБА_6 про дострокове розірвання контракту і звільнення ОСОБА_5 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Вирішуючи спір в частині поновлення позивача на посаді начальника комунального автотранспортного підприємства, колегія суддів виходить з наступного.

Так, при апеляційному перегляді справи встановлено, що 09 вересня 2009 року згідно з рішенням № 45/1 45-ої сесії 5-го скликання Алуштинської міської ради припинено юридичну особу – комунальне автотранспортне підприємство з 01.12.2009 року шляхом  приєднання до комунального підприємства «Упорядкування міста» (а.с. 87).

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України та роз’яснень, викладених у ч. 2 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами), у разі зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття, приєднання, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Колегією суддів встановлено, що комунальне автотранспортне підприємство, в якому ОСОБА_5 працював на посаді начальника не ліквідовано, а лише реорганізовано шляхом приєднання до іншого підприємства – комунального підприємства «Упорядкування міста», що відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України свідчить про те, що дія трудового договору позивача фактично повинна продовжуватися на новому підприємстві.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі.

Як убачається з матеріалів справи, позивач був незаконно звільнений з посади начальника комунального автотранспортного підприємства до реорганізації даного підприємства.

За таких обставин колегія суддів вважає, що працівник, якого було незаконно звільнено до реорганізації, поновлюється на роботі на тому підприємстві, де залишилася його попередня робота.

Згідно штатного розкладу комунального підприємства «Упорядкування міста» станом на 14.12.2009 року, тобто після закінчення реорганізації, існувала одна посада директора підприємства, яку на той час обіймав діючий директор даного підприємства. На час вирішення спору дана посада також не є вільною (а.с. 114).

За таких обставин колегія суддів вважає, що оскільки посада начальника, яку позивач займав на підприємстві до реорганізації, фактично залишилася в комунальному підприємстві «Упорядкування міста»,  ОСОБА_5 повинен бути поновлений на даному підприємстві.

Посилання відповідача на те, що в комунальному підприємстві «Упорядкування міста» після проведення реорганізації комунального автотранспортного підприємства і на наступний час існувала лише одна посадова одиниця керівника підприємства, тому з позивачем не міг бути продовжений трудовий договір, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки він суперечить вимогам ч. 3 ст. 36 КЗпП України.

Як убачається з матеріалів справи, 20.09.2005 року між ОСОБА_5 і Алуштинською міською радою був укладений контракт строком дії з 20.09.2005 року по 19.09.2010 року (а.с. 5-7).

Таким чином, оскільки на час апеляційного перегляду справи  строк дії контракту сплив, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для поновлення ОСОБА_5 на посаді начальника, тому його слід вважати звільненим з посади начальника комунального автотранспортного підприємства згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв’язку з закінченням строку дії контракту з 19 вересня 2010 року.

Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік.

Оскільки ОСОБА_5 було звільнено з порушенням установленого трудовим законодавством порядку, комунальне підприємство «Упорядкування міста», як правонаступник комунального автотранспортного підприємства по всім його правам і обов’язкам, повинно виплатити позивачеві заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням працівника визначається з огляду на виплати за останні два повні календарні місяці роботи, що передували звільненню.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів ураховує заробітну плату, яку позивач отримав у липні та серпні 2009 року.

Згідно довідці, наданої відповідачем, заробітна плата позивачки складала у липні 2009 року – 6135 грн. 57 коп.,  у серпні 2009 року – 5941 грн. 90 коп., а тому середньомісячна зарплата складає 6038 грн. 73 коп. (а.с. 81).

Термін вимушеного прогулу за період з 08.09.2009 року по 19 вересня 2010 року становить 259 дні (2009 рік - вересень -17, жовтень – 22, листопад – 21, грудень – 23; 20010 рік – січень – 19 днів, лютий – 20, березень – 22, квітень – 21, травень – 17, червень – 21, липень – 22, серпень – 21, вересень -13 днів). Виходячи з розміру  середньої заробітної плати 6038 грн.73 коп. та п’ятиденного робочого тижня, середньоденна зарплата  ОСОБА_5 становить 280 грн. 87 коп. (6038 грн. 73 коп. : 21,5 днів), а тому 259 дні х 280 грн. 87 коп. = 69936 грн. 63 коп.

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.09.2009 року по 19.09.2010 року в розмірі 69936 грн. 63 коп.

Відповідно  до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню у дохід держави судовий збір у сумі 699 грн. 36 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., від яких було звільнено позивача при зверненні до суду.

Згідно з абзацом 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, тому суд визначає суму заробітної плати без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, викладені обставини свідчать про те, що з позивачем ОСОБА_5 було неправомірно достроково розірвано контракт і звільнено на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України з порушенням установленого трудовим законодавством порядку, передбаченого ч. 2 ст. 252 КЗпП України, а тому рішення суду в частині задоволення позовних вимог на підставі ч. 3 ст. 303, ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового - про часткове задоволення позовних вимог з інших мотивів та підстав.

Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди не оскаржується, колегія суддів, керуючись принципом диспозитивності, не робить висновків щодо неоскарженої частини рішення.        

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника Алуштинської міської ради та міського голови за довіреністю Кукушкіна Ю.Ю. задовольнити частково.

Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 04 березня 2010 року скасувати і ухвалити нове.

Позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати розпорядження Алуштинського міського голови ОСОБА_6 № 02.9-3/32 «К» від 08.09.2009 року про розірвання контракту та звільнення ОСОБА_5 з посади начальника Комунального автотранспортного підприємства.

У задоволенні позову ОСОБА_5 про поновлення на роботі на посаді начальника Комунального автотранспортного підприємства відмовити.

Визнати звільнення ОСОБА_5 з посади начальника Комунального автотранспортного підприємства у зв’язку з закінченням строку контракту на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з 19.09.2010 року.

Стягнути з Комунального  підприємства  «Упорядкування міста» м. Алушти на користь ОСОБА_5 середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу за період з 08.09.2009 року по 19.09.2010 року в розмірі 69936 грн. 63 коп. /без врахування податків і обов’язкових платежів/.

Стягнути з Комунального  підприємства  «Упорядкування міста» м. Алушти в дохід держави судовий збір 699 грн. 36 коп. та витрати інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 грн. на рахунок № 31215263700002, одержувач – держбюджет  м. Сімферополя, код бюджетної  класифікації  доходів: 22050002, код ЄДРПОУ – 34740405, банк – ГУ Держказначейства України в АРК, МФО – 824026.

Рішення в частині стягнення одномісячного середнього заробітку в розмірі 6038 грн. 73 коп. підлягає негайному виконанню.

В решті це ж рішення залишити без змін.

            Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.            

Судді:         Любобратцева Н.І.          Горбань В.В.                        Кузнєцова О.О.