Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2010 року серпня місяця „30” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Горбань В.В.

           Суддів: Курської А.Г., Чистякової Т.І.

                                При  секретарі: Бініашвілі Б.Ш.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу  за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, 3 особа -  Опікунська рада при виконавчому комітеті Сімферопольської міської ради, про усунення перешкод та встановлення часу зустрічей батька з дитиною, стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим  від 12 квітня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

11 березня 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про усунення перешкод та встановлення часу зустрічей батька з дитиною, стягнення моральної шкоди. Вимоги мотивовані тим, що він з 19.09.2003 року знаходився у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6. Під час шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Починаючи з квітня 2007 року шлюбні відносини з відповідачкою припинилися, малолітня дочка залишилася проживати з матір’ю. У зв’язку з тим, що ОСОБА_6  почала відмовляти у спілкуванні позивача з дочкою, він звернувся до опікунської ради. Рішенням опікунської ради Сімферопольської міської ради від 13.11.2008 року йому було рекомендовано в разі перешкод з боку ОСОБА_6 у спілкуванні з дочкою звернутися до суду. Рішенням опікунської ради від 11.12.2008 року було встановлено щонеділі час зустрічей батька з дочкою у п’ятницю з 10 години ранку до 18-00 години та в суботу з 10 години ранку до 18-00 години. Проте, ОСОБА_6 у будь-якій спосіб перешкоджала їх зустрічам та спілкуванню, порушуючи визначений опікунською радою графік зустрічей з дитиною. Таким чином, ОСОБА_6 фактично припинила його відносини з дочкою. Уточнивши позовні вимоги під час розгляду справи, позивач просив, враховуючи вік малолітньої дочки та позицію Верховного Суду України з питання розгляду справ про зустрічі окремо проживаючого одного з батьків з дитиною, встановити наступний порядок його зустрічей з дочкою – у п’ятницю з 10 години ранку до 20-00 години, у суботу  з 10 години ранку до 20-00 години, у неділю з 10-00 години ранку до 20-00 години поза межами місця реєстрації та проживання відповідачки. Також просив стягнути на його користь з ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 3000 грн. Моральну шкоду обґрунтовує тим, що внаслідок відсутності можливості зустрічей з дочкою він знаходиться у стані постійного  нервового стресу, було порушено його нормальний уклад життя, він втратив сон, став нервовим, що відображається на його трудовій діяльності.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим  від 12 квітня 2010 року позов задоволено частково. Встановлено час та дні зустрічей ОСОБА_5 з дитиною ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 – щонеділі в п’ятницю з 10-00 год. до 18-00 год., та в суботу з 10-00 год. до 18-00 год. за межами місця реєстрації та мешкання відповідачки. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 500 грн. В решті заявлених вимог відмовлено.

    В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог до неї  і встановлення часу для зустрічей ОСОБА_5 з дитиною ОСОБА_7 у вівторок з 10-00 год. до 13-00 год., у четвер з 10-00 год. до 13-00 год., залишаючи можливість проводити час обіду дитині вдома з урахуванням дієти. Посилається на те, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на неповне з’ясування обставин, які мають суттєве значення для вирішення справи.

Справа № 22-ц-18679/2010 р                             Головуючий в 1 інстанції     Лебедь О.Д.

                                        Доповідач               Горбань В.В.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає  частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, суд першої інстанції виходив з того, що права батька ОСОБА_5 на виховання  дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, порушуються матір’ю ОСОБА_6 При цьому визнав встановленим, що сторони пройшли досудовий порядок врегулювання спору, проте не досягли згоди, рішення органу опіки та піклування стосовно побачень батька з дитиною не виконується в добровільному порядку, тому вимоги ОСОБА_5 щодо встановлення судом режиму спілкування з дитиною в судовому порядку, є обґрунтованими.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що сторони  перебували у шлюбі, від спільного проживання мають дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, яка після розлучення сторін проживає з матір’ю.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив, що між сторонами виникли правовідносини з приводу вирішення батьками питань щодо виховання дитини. Зазначені правовідносини регулюються вимогами ст.ст. 157- 159 СК України, на яку правильно посилався суд першої інстанції при вирішенні даного спору.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дітей вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні  і має право на особисте спілкування з нею, а той, з ким проживає дитина, не вправі перешкоджати тому з  батьків, хто проживає окремо,  спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.

У разі, якщо батьки не можуть дійти згоди щодо участі у вихованні дитини одного з батьків, який проживає окремо, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування (ч. 1 ст. 159, 158 та ст. 19 СК України), з участю батьків, виходячи з інтересів дитини.

Відповідно до ст. 159 СК України у випадках, коли один із батьків, з ким проживає дитина,  не підкоряється рішенню органу опіки та піклування, другий із батьків має право  звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Як вбачається з матеріалів справи, після  розірвання шлюбу між сторонами дочка залишилася проживати з відповідачкою. Позивач намагається приймати участь у спілкуванні з дитиною, але відповідачка, з якою у нього складні стосунки після розлучення, перешкоджає йому в цьому. Рішенням органу опіки та піклування від 11.12.2008 року (а.с. 6) встановлено час та дні зустрічей  батька з   дочкою ОСОБА_7, а саме щотижня у п’ятницю з  10-00 до 18-00 години та у суботу з  10-00 до 18-00 години (а.с. 6). Але зазначене рішення  органу опіки та піклування відповідачкою в повному обсязі не виконується, за рекомендацією органу опіки та піклування позивач звернувся до суду для вирішення цього питання.

Частиною 2 ст. 159 СК України передбачено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час його спілкування, з урахуванням віку, стану здоров’я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення.

При розгляді справи суд першої інстанції відповідно до  правил ст.ст. 157-159 СК України правильно виходив із того, що питання про участь позивача у вихованні дитини слід вирішити так, щоб це відповідало її інтересам.

При обранні способу участі батька у вихованні дочки,  суд першої інстанції в повній мірі врахував положення ч. 2 ст. 159 СК України та дійшов обґрунтованого висновку, що зустрічі позивача з дитиною мають бути щотижневі, а  саме у п’ятницю з  10-00 до 18-00 години та у суботу з  10-00 до 18-00 години за межами місця реєстрації та мешкання відповідачки, що також відповідає висновку органу опіки та піклування та його рішенню.

При розгляді справи позивач довів, що він як батько, після розірвання шлюбу не відмовився від дитини, але вільного спілкування не має і не намагався здійснювати своїх батьківських прав всупереч інтересам дитини (ст. 157 СК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини, дитина, яка проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

При вирішенні спору, судом першої інстанції не встановлено жодного випадку стосунків батька з дочкою, які б свідчили, що це суперечить інтересам малолітньої дитини.

Навпаки, образи та протиправна поведінка батьків між собою через розлучення не сприяють інтересам малолітньої дитини.

З урахуванням фактичних обставин справи, колегія суддів  вважає, що саме в інтересах дитини обом батькам треба зробити все необхідне, щоб спілкування було спокійним і виваженим насамперед між собою у присутності дитини, яка має природну потребу і право спілкування з батьком.

Доводи  апеляційної скарги про те, що  суд першої інстанції неповно з’ясував обставини справи та не дав оцінки доказам відповідачки про неправильну поведінку позивача до колишньої дружини та не взяв їх до уваги при обранні способу участі батька  у вихованні дочки є безпідставними, оскільки окреме проживання  одного з батьків не зменшує  обсягу обов’язків  та прав щодо дитини.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що при вирішенні спору, судом першої інстанції не взято до уваги вік дитини, стан її здоров’я, колегія суддів вважає неогрунтованим, оскільки воно спростовується матеріалами справи. У засіданні суду апеляційної інстанції позивач не заперечував, що з урахуванням стану здоров’я  дочки він не позбавлений можливості надавати їй дієтичне харчування, а також виконувати денний розклад щодо відвідування занять, які будуть встановлені у дані дні.

Інші доводи апеляційної скарги не свідчать про безумовні підстави для скасування правильного по суті спору рішення суду, а тому не приймаються судовою колегією до уваги.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи в цій частині позову вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення не має.

Задовольняючи частково позов про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. При цьому визнав встановленим, що протиправними діями відповідачки, яка навмисно ухиляється  від виконання рішення органу опіки та піклування від 11.12.2008 року, позивачеві  спричинена моральна шкода.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 158 СК України особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Як убачається з матеріалів справи, рішення органу опіки та піклування  про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею було прийняте 11.12.2008 року. Але відповідачка не була присутня на засіданні даного органу і це рішення не було доведено до її відома у встановленому законом порядку.

Вирішуючи  спір,  суд першої інстанції не навів доказів, які б безспірно свідчили про те, що з часу прийняття рішення органом опіки та піклування відповідачка ухилялася від виконання даного рішення і перешкоджала позивачеві у зазначені у рішенні дні у спілкуванні з дитиною.

Навпаки, у матеріалах справи знаходяться листи  на ім’я позивача, з яких убачається, що вона неодноразово запрошувала ОСОБА_5 на зустрічі з дочкою.

Між тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і не дав їм належної правової оцінки, хоча вони мають суттєве значення для вирішення спору.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції  дійшов помилкового висновку про те, що відповідачка навмисно ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування від 11.12.2008 року та ухвалив рішення про стягнення з відповідачки моральної шкоди на підставі ч. 2 ст. 158 СК України.

           За таких обставин, оскільки судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини та не доведені обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому рішення суду в частині задоволенні позову про стягнення моральної шкоди на підставі п.п. 1, 2, 3 статті 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

            Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2010 року в частині задоволення позову про стягнення моральної шкоди скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про  стягнення моральної шкоди.

В решт це ж рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:         Горбань В.В.                 Курська А.Г.                    Чистякова Т.І.