У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2010 року жовтня місяця „11” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Горбань В.В.

          Суддів: Курської А.Г.

Макарчук Л.В.

                      При  секретарі: Моногошевій В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за скаргою ОСОБА_5 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Сакського міськрайонного управління юстиції АР Крим ОСОБА_6 та на дії відділу державної виконавчої служби Сакського міськрайонного управління юстиції АР Крим, заінтересована особа – Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» за довіреністю Трифонової Т.В. на ухвалу Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим  від 21 травня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

    24 грудня 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Сакського міськрайонного управління юстиції АР Крим ОСОБА_6 та на дії відділу державної виконавчої служби Сакського міськрайонного управління юстиції АР Крим. Вимоги мотивовані тим, що вироком Євпаторійського міського суду АР Крим від 26.08.2009 року він був засуджений до 3 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. 20.11.2009 року державним виконавцем ОСОБА_6 було винесено постанову про накладання арешту на майно, яке йому належить, а саме на автомобіль СІА Сerato, н/з НОМЕР_2. Посилається на те, що при винесенні зазначеної ухвали державним виконавцем не було прийнято до уваги те, що автомобіль був придбаний 25.09.2007 року в кредит на 84 місяця, останній платіж за договором кредиту передбачений у вересні 2014 року.  Згідно договору кредиту, укладеного між ОСОБА_5 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 25.09.2007 року, автомобіль переданий у заставу Банку до закінчення дії кредитного договору. Заборгованість за договором кредиту станом на 20.11.2009 року складала 33 511,61 грн. Незважаючи на те, що усі документи стосовно знаходження автомобілю у заставі були передані державному виконавцю, державним виконавцем було винесено постанову про накладання арешту на автомобіль. Зазначає, що його дружина продовжує виконувати зобов’язання за договором кредиту, автомобіль є їх спільною сумісною власністю. Зазначає, що відповідно ст. 73 СК України стягнення може бути накладено лише на особисте майно одного з подружжя і на його частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Оскільки автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя і є неподільною річчю, державний виконавець, на думку заявника, не мав права накладати арешт на автомобіль.

    Ухвалою Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 21 травня 2010 року у задоволенні скарги ОСОБА_5 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Сакського міськрайонного управління юстиції АР Крим ОСОБА_6 та на дії відділу державної виконавчої служби Сакського міськрайонного управління юстиції АР Крим відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль» за довіреністю Трифонова Т.В. просить  скасувати ухвалу суду з постановленням нової про задоволення скарги ОСОБА_5, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, зазначає, що постанова державного виконавця про накладання арешту на майно порушує права Банка як заставодержателя на отримання боргу за кредитним договором.

У запереченнях на апеляційну скаргу ВДВС Сакського МРУЮ АР Крим просить рішення суду залиши без змін, вважає його законним, апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану.          

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 383 Цивільного процесуального кодексу України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця з винесення постанови від 20 листопада 2009 року про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження є відповідними вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та не порушують прав ОСОБА_5 як боржника у виконавчому провадженні.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з ухвалою суду першої інстанції, як такою, що відповідає обставинам  справи, вимогам матеріального і процесуального закону.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що  у ВДВС Сакського міськрайонного управління юстиції АР Крим знаходиться зведене виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчих листів, виданих Євпаторійським міським судом 21 жовтня 2009 року на підставі вироку Євпаторійського міського суду від 26 серпня 2009 року. За вказаним вироком Євпаторійського міського суду ОСОБА_5 засуджений за ст. 368 ч. 2 КК України до  3 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, що йому особисто належить.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження.

Постановою  державного виконавця відділу державної виконавчої служби Сакського міськрайонного управління юстиції АР Крим від 20 листопада 2009 року накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, а саме на автомобіль CIA Cerato, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с.11).

Із матеріалів справи вбачається, що постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Сакського міськрайонного управління юстиції АР Крим від 20 листопада 2009 року ОСОБА_5 оскаржив до суду в порядку статті 383 Цивільного процесуального кодексу України  (а.с.1-3).

Обґрунтовуючи незаконність дій держаного виконавця при винесенні постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, ОСОБА_5 посилався на те, що зазначений автомобіль є власністю ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», оскільки є заставленим майном за кредитним договором, а також є об’єктом спільної сумісної власності подружжя та неподільною річчю, на яке не може бути накладено арешт, оскільки майно не  виділено в натурі.

Як убачається з матеріалів справи, після винесення постанови про накладення арешту на майно боржника державний виконавець одразу повідомив Банк про існування зазначеної постанови, що відповідає вимогам  ч. 4 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Розглядаючи скаргу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що знаходження спірного автомобіля в заставі Банку, виконання зобов’язань за кредитним договором дружиною заявника та правовий статус автомобіля як об’єкту спільної сумісної власності подружжя, може бути підставою для звернення вказаних осіб до суду із самостійними вимогами про виключення майна з опису.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи скаржника про порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не відповідають обставинам справи.

Суд дійшов правильного висновку, що дії державного виконавця з примусового виконання вироку суду про конфіскацію майна боржника шляхом накладання арешту на майно боржника є відповідними статті 55 Закону України «Про виконавче провадження».

За таких обставин, колегія суддів вважає, що скарга боржника на дії державного виконавця вирішена відповідно до вимог статті 387 Цивільного процесуального кодексу України, підстав для скасування ухвали суду немає.

Як свідчать матеріали справи, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи в межах заявлених вимог і дав належну оцінку  доказам, наданим заявником та зацікавленими особами.  

            Доводи апеляційної скарги про те, що автомобіль, на який накладено арешт є заставленим майном і належить Банку на підставі кредитного договору  і договору застави, тому Банк як заставодержатель позбавлений можливості у майбутньому реалізувати своє право отримати борг за кредитним договором, чим порушуються майнові права Банку, були предметом дослідження і оцінки суду першої інстанції. При цьому судом першої інстанції правильно визначено, що Банк відповідно до вимог  ч. 4 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» був своєчасно повідомлений державним виконавцем про винесену постанову. ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не позбавлений можливості в установленому законом порядку звернутися до суду з позовом про виключення спірного майна з опису та арешту.

Інші доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування ухвали суду.

Відповідно до вимог  п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

            Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 312, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

У Х В А Л И Л А:

            Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» за довіреністю Трифонової Т.В. відхилити.

Ухвалу Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 21 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:         Горбань В.В.                 Курська А.Г.            Макарчук Л.В.