РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року серпня місяця „30” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Курської А.Г., Чистякової Т.І.
При секретарі: Бініашвілі Б.Ш.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та визнання трудового договору недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 травня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
04 березня 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та визнання трудового договору від 05.02.2009 року недійсним. Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи, зазначила, що вона працювала на підприємстві з 12.04.1969 року, на посаді інспектора відділу кадрів з 01.04.1975 року. За час її роботи підприємство реорганізовувалось та неодноразово перейменовувалось, про що є відповідні записи в її трудовій книжці. 06.02.2010 року в трудову книжку був внесений запис про її звільнення у зв’язку з закінченням строку дії трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України. 05.02.2010 року було складено акт про доведення позивачці до відома наказу про її звільнення і проведено повний розрахунок. Вважає звільнення незаконним, оскільки в її трудовій книжці відсутні записи про прийняття її на роботу на підставі строкового трудового договору, що свідчить про те, що вона займала посаду безстроково. Зазначає, що жодних підстав для укладення з нею 05.02.2009 року строкового трудового договору не було, оскільки, починаючи з 2003 року з нею неодноразово переукладалися трудові договори, через що трудовий договір слід вважати безстроковим. Після 05.02.2009 року вона продовжувала виконувати обов’язки інспектора відділу кадрів, характер роботи і умови її виконання не змінилися, вона не писала заяви про укладення з нею строкового трудового договору, також відсутній наказ власника про прийняття її на роботу на підставі строкового трудового договору. З зазначених підстав вважає строковий трудовий договір від 05.02.2009 року недійсним в частині визначення строку. Внаслідок незаконних дій відповідача у неї трапився гіпертонічний криз і з 06.02.2010 року вона знаходилась на лікарняному, про що повідомила відповідача. У зв’язку з незаконним звільненням вона була позбавлена можливості заробляти на життя, були порушені життєві зв’язки з колегами на роботі, погіршився стан здоров’я, усе це призвело до моральних страждань. Оскільки про існування строкового трудового договору вона дізналася під час судового засідання, вважає, що строк на його оскарження пропущено з поважних причин. Просить поновити її на роботі на посаді інспектора відділу кадрів ОП «Кримтеплокомуненерго», стягнути на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу та усі належні виплати, моральну шкоду в розмірі 1000 грн., визнати строковий трудовий договір від 05.02.2009 року недійсним в частині визначення строку і вважати укладений трудовий договір безстроковим, поновити строк звернення до суду з вимогами про оскарження строкового трудового договору.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 травня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, які мають суттєве значення для розгляду справи, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Справа № 22-ц-20980/2010 р. Головуючий в суді першої інстанції Долгополов А.М.
Доповідач Горбань В.В.
У запереченнях на апеляційну скаргу ОП «Кримтеплокомуненерго» просить апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану, рішення суду залишити без змін вважає його законним.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення позивачки та її представника, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що цей спір є трудовим, а ОСОБА_5 звернулася до суду за захистом порушеного права щодо незаконності укладання з нею строкового трудового договору з пропуском строку, встановленого ст. 233 КЗпП України. Суд визнав встановленим, що у відповідача були відсутні правові підстави для укладення з позивачкою строкового договору.
Проте з такими висновками суду в повному обсязі погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що позивачка ОСОБА_5 перебувала у трудових відносинах з ОП «Кримтеплокомуненерго» з 12.04.1969 року, на посаді інспектора по кадрах працює з 01.04.1975 року згідно з наказом № 74 від 31.03.1975 року. Згідно з наказом № 1804-к від 28.10.2003 року ОСОБА_5 була звільнена з посади інспектора відділу кадрів за власним бажанням з 26 жовтня 2003 року. 26 жовтня 2003 року за погодженням позивачки та відповідача був укладений строковий договір терміном на один рік з 27 жовтня 2003 року по 26 жовтня 2004 року (а.с. 7). Сторонами щорічно, починаючи з 2003 року, укладалися строкові трудові договори, кожний терміном на один рік, всього було укладено сім строкових договорів за посадою інспектора відділу кадрів.
Останній трудовий договір укладено 05 лютого 2009 року строком на один рік з 07 лютого 2009 року до 06 лютого 2010 року (а.с. 22).
Наказом від 05.02.2010 року № 102-к ОСОБА_5 була звільнена з роботи з 06.02.2010 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв’язку із закінченням строку трудового договору (а.с. 24).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Частиною 2 ст. 23 КЗпП України передбачено, що строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
При цьому у розумінні ч. 2 ст. 23 КЗпП України «характер роботи» означає таку роботу, яка не виконується постійно, а лише протягом строку (сезону), а формулювання «умови виконаної роботи» визначає таку роботу як постійну, але для виконання якої в силу конкретних обставин трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін (наприклад, для заміщення відсутнього працівника тощо).
Зазначені обставини при вирішенні спору судом першої інстанції не враховані та не надано оцінки доказам щодо постійного характеру виконуваної позивачкою роботи, зокрема посадовій інструкції інспектора відділу кадрів, з якої вбачається, що виконання цієї роботи обумовлено певними умовами.
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що починаючи з 2003 року сторонами щорічно укладалися строкові трудові договори для виконання однієї й тієї ж роботи, хоча це має суттєве значення для вирішення даного спору. При розгляді справи суд першої інстанції надав оцінку лише останньому трудовому договору, який було укладено 05 лютого 2009 року строком на один рік з 07 лютого 2009 року до 06 лютого 2010 року та дійшов висновку про неправомірність укладення з ОСОБА_5 даного строкового договору, надавши йому правову оцінку як контракт, який неможливо укладати із раніше прийнятим працівником при відсутності змін в організації виробництва та праці позивачки.
Такий висновок суду суперечить фактичним обставинам справи, оскільки строковий договір, укладений між позивачкою та відповідачем 05.02.2009 року, не є контрактом. Навпаки, як убачається з матеріалів справи, в 2003 році за погодженням позивачки і відповідача був укладений строковий договір строком на один рік, який переукладався декілька разів.
Таким чином, встановивши факт багаторазового укладення трудових договорів на короткий строк для виконання однієї й тієї ж роботи та виходячи з положень ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України про набуття строковим договором характеру безстрокового, колегія суддів дійшла висновку, що укладені строкові трудові договори відповідача з позивачкою укладені на невизначений строк.
Що стосується висновків суду про те, що позивачка звернулася до суду за захистом свого порушеного права з пропуском строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України, як на підставу для відмови у задоволенні позову, то колегія суддів з ними не погоджується, оскільки вони суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.
З матеріалів справи вбачається, що наказом № 102-к від 05.02.2010 року ОСОБА_5 була звільнена з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України з 06.02.2010 року. До суду з позовом про поновлення на роботі ОСОБА_5 звернулася 04.03.2010 року. В процесі розгляду справи у квітні 2010 року позивачка доповнила позов вимогами про визнання строкового договору від 05.02.2009 року недійсним у частині визначення строку і просила вважати трудовий договір безстроковим. Обґрунтовуючи незаконність звільнення з роботи, позивачка посилалася на те, що з нею, починаючи з 2003 року, неодноразово переукладалися строкові трудові договори, через що їх слід вважати такими, що укладені на невизначений строк.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивачки, не дав належної оцінки доказом щодо багаторазового укладення трудових договорів на короткий строк та не врахував положень ст. 39-1 КЗпП України.
Таким чином, оскільки трудові відносини між сторонами є безстроковими та приймаючи до уваги, що позивачка звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі у строк, передбачений ст. 233 КЗпП України, тому відсутні правові підстави для відмови в позові за пропуском зазначеного строку.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що при звільненні позивачки з роботи за спливом строку дії строкового трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України відповідач порушив вимоги трудового законодавства і воно є незаконним, а тому вона підлягає поновленню на роботі на посаді інспектора відділу кадрів ОП «Кримтеплокомуненерго».
Що стосується вимог позивачки про визнання строкового договору від 05.02.2009 року недійсним в частині визначення строку, то вони не підлягають задоволенню.
Так, встановивши факт багаторазового укладення трудових договорів та враховуючи положення ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що в силу трудового законодавства трудові відносини між сторонами є безстроковими, тому відсутні правові підстави для визнання останнього строкового трудового договору від 05.02.2009 року недійсним в частині визначення строку.
Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік.
Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням працівника визначається з огляду на виплати за останні два повні календарні місяці роботи, що передували звільненню.
Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів ураховує заробітну плату, яку позивачка отримала у грудні 2009 року та січні 2010 року.
Згідно довідці, наданої відповідачем, заробітна плата позивачки складала у грудні 2009 року – 2923 грн. 75 коп., у січні 2010 року – 2870 грн. 57 коп., а тому середньомісячна зарплата складає 2897 грн. 16 коп. (2923 грн.75 коп. + 2870 грн. 57 коп. = 5794 грн. 32 коп. : 2 (а.с. 47,50).
Термін вимушеного прогулу за період з 06.02.2010 року по день постановлення рішення, тобто 30.08.2010 року, становить 138 дні (2010 рік – лютий – 15 днів, березень – 22, квітень – 21, травень – 17, червень – 21, липень – 22, серпень – 20 днів). Виходячи з розміру середньої заробітної плати 2897 грн. 16 коп. та п’ятиденного робочого тижня, середньоденна зарплата ОСОБА_5 становить 137 грн. 96 коп. (22897 грн. 16 коп. : 21 днів), а тому 138 дні х 137 грн. 16 коп. = 19038 грн. 48 коп.
Таким чином, на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.02.2010 року по 30.08. 2010 року в розмірі 19038 грн. 48 коп.
На підставі ст. 237-1 КЗпП України колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_5 також компенсацію моральної шкоди в розмірі 1000 грн., за нанесену їй моральну шкоду з урахуванням вимушеності змін звичайного способу життя та порушених її трудових прав. Саме такий розмір компенсації є адекватним психологічним і фізичним стражданням позивачки, є розумним і справедливим.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у сумі 198 грн. 88 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., від яких було звільнено позивачку при зверненні до суду.
Згідно з абзацом 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, тому суд визначає суму заробітної плати без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
За таких обставин, оскільки судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини та не доведені обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та ухвалено з порушенням норм матеріального права, тому рішення суду на підставі п.п. 1, 2, 3, 4 статті 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про часткове задоволення позовних вимог.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 травня 2010 року скасувати і ухвалити нове.
Позов ОСОБА_5 задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_5 на посаді інспектора відділу кадрів Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго».
Стягнути з Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» на користь ОСОБА_5 середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу за період з 06.02.2010 року по 30.08.2010 року в розмірі 19038 грн. 48 коп. /без врахування податків і обов’язкових платежів/ і у відшкодування моральної шкоди – 1000 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» в дохід держави судовий збір у розмірі 198 грн. 88 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. на рахунок № 31215263700002, одержувач – держбюджет м. Сімферополя, код бюджетної класифікації доходів: 22050002, код ЄДРПОУ – 34740405, банк – ГУ Держказначейства України в АРК, МФО – 824026.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_5 на роботі та стягнення одномісячного середнього заробітку в розмірі 2897 грн. 16 коп. підлягає негайному виконанню.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: Горбань В.В. Курська А.Г. Чистякова Т.І.