Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    2010 року вересня місяця „13” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Горбань В.В.

            Суддів: Курської А.Г., Сінані О.М.

                      При  секретарі: Комаренко М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів,  за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

    01 грудня 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів. Вимоги мотивовані тим, що 07.02.2005 року на прохання відповідачки вона оформила на своє ім’я кредитний договір з Відкритим акціонерним товариством «Державний Ощадний банк України» на суму 20 000 грн. Отримавши кошти за кредитним договором у розмірі 20 000 грн., вона передала їх відповідачці, яка стала погашати за неї кредит. У серпні 2009 року позивачка отримала ухвалу Чорноморського районного суду АР Крим від 24.07.2009 року, з якої дізналася про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ВАТ «Державний Ощадний банк України» до неї про стягнення заборгованості за кредитом. Заборгованість складала 8246 грн. 89 коп. Після її звернення до ОСОБА_6 з приводу заборгованості за кредитом, остання повідомила, що заборгованість виникла внаслідок відсутності у неї грошей на погашення кредиту. 13.09.2009 року ОСОБА_6 написала розписку про прийняття на себе зобов’язань з приводу погашення заборгованості, яка виникла за кредитом. У зв’язку з тим, що відповідачка у короткий термін не погасила заборгованість, ОСОБА_5 була вимушена 24.10.2009 року в рахунок погашення заборгованості та процентів  внести всю суму, а саме 8954,97 грн. Провадження у цивільній справі за позовом ВАТ «Державний Ощадний банк України» до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором було закрито. Зазначає, що відповідачка добровільно не повертає їй сплачену за неї суму заборгованості за кредитом, тому просила стягнути на її користь з ОСОБА_6 8974,70 грн. на підставі ст.ст. 901, 904 ЦК України, судові витрати, які були сплачені по справі за позовом ВАТ «Державний Ощадний банк України» до неї про стягнення заборгованості в розмірі 332,50 грн. та судові витрати, пов’язані з розглядом даної цивільної справи.

Заочним рішенням Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим  від 26 квітня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

    В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати заочне рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення її позову     , посилаючись на порушення норм матеріального та  процесуального права, на неповне з’ясування  обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи,  на невідповідність висновків  суду фактичним обставинам справи.

    Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення позивачки, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

    Згідно з ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

    Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому визнав встановленим, що позивачкою не доведено факту укладання між нею і відповідачкою цивільно-правових угод щодо зобов’язання відповідачки про погашення кредиту, отриманого позивачкою в 2005 році.

Проте з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального і матеріального права.

    Згідно зі ст. 11 ЦПК України  суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивачка, звертаючись до суду з позовом про стягнення грошових коштів, зазначила, що між нею і відповідачкою був укладений договір про надання послуг, а саме, позивачка отримала за кредитним договором 20000 грн., які в 2005 році передала відповідачці, а остання взяла на себе зобов’язання погашати за неї даний кредит, але з початку 2009 року перестала виконувати свої зобов’язання, у зв’язку з чим виникла заборгованість перед банком  в сумі 8954 грн. 97 коп., яку позивачка сплатила банку. Тому на підставі ст. ст. 901, 904 ЦК України сплачена позивачкою сума за кредитним договором підлягає в примусовому порядку стягненню з відповідачки.

            Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на підстави позову, за якими позивачка просила задовольнити її вимоги і фактично увійшов в обговорення питання про недоведеність вимог позивачки щодо зобов’язань відповідачки про погашення кредиту, отриманого позивачкою 07.02.2005 року. При цьому суд першої інстанції зазначив, що зі змісту розписки, наданої відповідачкою вбачається, що вона зобов’язується  в короткочасний строк погасити кредит, отриманий позивачкою в 2004 році для неї.

           Відповідно до вимог ст. 901 ЦК України  за договором про надання послуг  одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

  Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку, що форма договору  про надання послуг визначається за загальними правилами і зазвичай є письмовою.

  При апеляційному перегляді справи, позивачкою не надано доказів, які б підтверджували укладання сторонами договору про надання послуг у будь-якій формі.

  Посилання позивачки на те, що отримані нею 20000 грн. за кредитним договором були передані відповідачці, саме по собі не може свідчити про те, що між сторонами виникли зобов’язання, які випливають із договору про надання послуг.

  Оскільки позивачкою не доведено факту укладання договору про надання послуг, тому відсутні і правові підстави на відшкодування виконавцеві фактичних витрат за договором про безоплатне надання послуг на підставі ст. 904 ЦК України, на яку посилалася позивачка як на підставу задоволення позову.

           Таким чином, колегія суддів вважає, що суть зобов’язань, які виникли між сторонам, не відповідають положенням ст. ст. 901, 904 ЦК України.

  За таких обставин, оскільки cуд першої інстанції зазначеного не врахував та вирішив спір з порушенням норм матеріального і процесуально права, що відповідно до п. п. 1, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших мотивів і підстав.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304,  307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,  

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_5 задовольнити частково.

Заочне рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2010 року скасувати і ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів – відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

            Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.      

            Судді:       Горбань В.В.            Курська А.Г.               Сінані А.М.