Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року жовтня місяця „04” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Макарчук Л.В.
Філатової Є.В.
При секретарі: Бініашвілі Б.Ш.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Сімферопольської міської ради, 3 особи – Перша сімферопольська державна нотаріальна контора, виконавчий комітет Центральної районної ради м. Сімферополя, Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації, про визнання рішення від 14.03.2008 року № 539 в частині визнання права власності на квартиру за ОСОБА_6 недійсним, визнання права власності на Ѕ частку квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 травня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
04 листопада 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, Сімферопольської міської ради, 3 особа – Перша сімферопольська державна нотаріальна контора, про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. В процесі розгляду справи 24.03.2010 року позивачка змінила позовні вимоги, зазначила в якості третьої особи – виконавчий комітет Центральної районної ради м. Сімферополя АР Крим і просила визнати недійсним рішення виконавчого комітету Центральної районної ради м. Сімферополя АР Крим від 14.03.2008 року, на підставі якого за ОСОБА_6 було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частку вищезазначеної квартири. Вимоги мотивовані тим, що 20.04.2007 року між позивачкою та ОСОБА_7 було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Після його смерті вона звернулася з заявою до Першої сімферопольської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті чоловіка, де дізналася, що чоловік заповіту не складав. На запит Першої сімферопольської державної нотаріальної контори КРП «Сімферопольське МБРТІ» повідомило, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за колишньою дружиною – ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Центральної районної ради м. Сімферополя АР Крим від 14.03.2008 року. Позивачка посилається на те, що її померлий чоловік і відповідачка вищезазначену квартиру придбали під час шлюбу, вони були членами житлово-будівельного кооперативу № 30 «Облміжродгоспбуд». За час їх подружнього життя подружжям було повністю внесено пайовий внесок за квартиру в житлово-будівельний кооператив. На підставі вищезазначеного вважає, що рішення виконавчого комітету Центральної районної ради м. Сімферополя АР Крим від 14.03.2008 року порушує її права, оскільки Ѕ частка квартири за законом повинна була належати її померлому чоловіку і вона має право на спадщину після смерті ОСОБА_7 на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1
Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 22 квітня 2010 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Сімферопольську міську раду.
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 травня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду з ухваленням нового про задоволення її позову, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, а апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення позивачки та відповідачки, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому визнав встановленим, що померлий ОСОБА_7 ніколи не був членом ЖБК № 30 «Облміжродгоспбуд», після розірвання шлюбу з відповідачкою ОСОБА_6 не оспорював своє право на частку спірної квартири та не скористався своїм правом у строк, встановлений ч. 2 ст. 72 СК України, тому вимоги позивачки є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо необґрунтованості позовних вимог. Однак, при цьому не може погодитися з мотивами та підставами відмови у задоволенні позову.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що на підставі ордеру № 2041 від 31 жовтня 1972 року ОСОБА_8 на сім’ю з двох осіб: її та матері ОСОБА_9 надано право на вселення у двокімнатну кооперативну квартиру АДРЕСА_1 Житлово-будівельному кооперативі № 30 «Облміжродгоспбуд» (а.с. 41). Вартість кооперативної квартири в ЖБК-30 становила 4453 радянських рублів 22 коп. (а.с. 81). Відповідачкою ОСОБА_6 згідно з квитанціями було внесено 01.03.1971 року – 2000 руб і 30.01.1973 року – 380 руб. пайових внесків за кооперативну квартиру (а.с. 78), а також після вселення в квартиру відповідачка як член ЖБК продовжувала здійснювати оплату пайових внесків за кооперативну квартиру з заробітної плати. Пай за квартиру відповідачкою в повному обсязі був виплачений в 1988 році (а.с. 81). На підставі рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради АР Крим від 14.03.2008 року на ім’я відповідачки ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 57, 39-40).
Як убачається з матеріалів справи, 11.01.1974 року відповідачка ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 Після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 оселився у спірну кооперативну квартиру в якості члена її сім’ї. Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 25.04.1988 року шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 був розірваний(а.с. 76-77).
Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що подружжя спільно не проживало з 1984 року, оскільки позивачка ОСОБА_6 з 1984 року має іншу сім’ю (а.с. 77).
Позовні вимоги ОСОБА_5 зводилися до визнання за нею права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, як спадкоємця ОСОБА_7, набутої спадкодавцем за час шлюбу з відповідачкою ОСОБА_6
Заперечуючи проти позову, відповідачки посилалася на те, що спірна кооперативна квартира нею була отримана як членом ЖБК-30 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 і нею було внесено більш половини паю. Після реєстрації шлюбу вона особисто з заробітної плати здійснювала оплату пайових внесків. Після припинення шлюбних відносин у 1984 році з ОСОБА_7 вона продовжувала оплату паю і останній платіж нею був внесений у 1988 році, тобто пай за кооперативну квартиру в повному обсязі був виплачений нею особисто не у період сумісного проживання з ОСОБА_7 і не за рахунок спільних коштів. Про це за час життя було відомо ОСОБА_7, тому останнім за час життя не пред’являлися вимоги про визнання за ним права власності на частку спірної квартири.
Суд, вирішуючи спір, не врахував, що п. 1 розділу V11 Прикінцевих положень СК України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року.
До сімейних відносин, які вже існували, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов’язків, що виникли після набрання ним чинності.
Приймаючи до уваги, що сімейні відносини між колишнім подружжям ОСОБА_6 і ОСОБА_7 виникли і припинилися до набрання чинності СК України, колегія суддів вважає, що суд при розгляді справи помилково застосував до спірних правовідносин правила ст.ст. 63, 68-70 та ч. 2 ст. 72 СК України.
Згідно зі ст. 15 Закону України „Про власність” право власності на квартиру в ЖБК виникає внаслідок повного внесення пайового внеску. Тому якщо право власності на пай мали й інші особи, крім члена ЖБК, який завершив сплату цього внеску, а саме його подружжя, право власності на квартиру виникає в усіх учасників спільної власності на пай відповідно до розміру їхніх часток у загальній сумі пайового внеску.
Положення ст. 15 Закону застосовуються до правовідносин, що виникли як до, так і після 15 квітня 1991 року /часу введення в дію Закону/.
Статтею 22 КпШС УРСР передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Згідно зі ст. 24 КпШС УРСР майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, є власністю кожного з них.
При апеляційному перегляді справи встановлено, відповідачка ОСОБА_6 до реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_7 отримала спірну кооперативну квартиру і внесла більш половини пайових внесків за дану квартиру, а після реєстрації шлюбу та після припинення шлюбних відносин у 1984 році продовжувала особисто виплачувати пайові внески, які нею в повному об’ємі були виплачені в 1988 році.
Дані обставини не були спростовані позивачкою ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані у суді апеляційної інстанції.
Так, позивачкою також не доведено, яка сума паю за спірну кооперативну квартиру була внесена подружжям за рахунок їх спільних коштів.
Крім того, як убачається з матеріалів справи, померлий ОСОБА_7 за час свого життя не ставив питання про визнання за ним права власності на частку у спірній кооперативній квартирі, а навпаки після розірвання шлюбу залишив спірну квартиру та створював інші сім’ї. У період з 1994 року по початок 2007 року проживав із ОСОБА_10, після смерті якої звертався до суду з позовом про визнання за ним права власності як за спадкоємцем на спадкове майно.
Таким чином, оскільки не встановлено внесення частини пайових внесків за спірну квартиру в ЖБК у період шлюбу колишнього подружжя ОСОБА_6 і ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, за рахунок їх спільних коштів, тому відсутні підстави для визнання спірної квартири об’єктом спільної сумісної власності подружжя.
Колегія суддів вважає доведеним факт внесення відповідачкою ОСОБА_6 пайових внесків за спірну квартиру в ЖБК як до шлюбу, так і після реєстрації шлюбу та припинення шлюбних відносин за рахунок її особистих коштів.
Відповідно до вимог ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Оскільки при розгляді справи не встановлено, що спадкоємцеві ОСОБА_7 за час його життя належало право власності на частину спірної квартири в ЖБК, тому не можна вважати, що спірна квартира є об’єктом, який належить до складу спадкового майна спадкодавця ОСОБА_7
Оскільки права спадкоємців є похідними від прав спадкодавця, а такого права у спадкодавця ОСОБА_7 на спірну квартиру не встановлено, тому колегія суддів вважає, що таке право не може виникнути і у його спадкоємців.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вимоги позивачки ОСОБА_5 по суті є необґрунтованими і недоведеними, тому її позов не підлягає задоволенню.
Оскільки позивачці ОСОБА_5 відмовлено у задоволенні позову за необґрунтованістю та недоведеністю позовних позивних вимог, тому є зайвим застосування до спірних правовідносин строку позовної давності як самостійної підстави для відмови у позові.
Суд першої інстанції зазначеного не врахував, припустився порушень норм матеріального і процесуального права, що тягне за собою скасування судового рішення за підстав п.п. 2, 3, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України з ухваленням нового про відмову у позові з інших мотивів і підстав.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316, 324, 325, 327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 травня 2010 року скасувати і ухвалити нове.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Сімферопольської міської ради, 3 особи – Перша сімферопольська державна нотаріальна контора, виконавчий комітет Центральної районної ради м. Сімферополя, Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації, про визнання рішення від 14.03.2008 року № 539 в частині визнання права власності на квартиру за ОСОБА_6 недійсним, визнання права власності на Ѕ частку квартири – відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: Горбань В.В. Макарчук Л.В. Філатова Є.В.