Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    2010 року жовтня місяця „11” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Горбань В.В.

            Суддів: Курської А.Г.

Макарчук Л.В.

                      При  секретарі:

                                  Моногошевій В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Відкритого акціонерного товариства «Європейський банк розвитку та заощаджень» про стягнення залишку депозитного вкладу і нарахованих процентів, моральної та матеріальної  шкоди, зміну порядку задоволення вимог з третьої черги на першу, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим  від 14 квітня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

    06 липня 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Європейський банк розвитку та заощаджень» про стягнення залишку депозитного вкладу і нарахованих процентів, стягнення матеріальної та моральної шкоди. Вимоги мотивовані тим, що 18.01.2008 року ним було переукладено договір банківського вкладу «Класичний» з Євпаторійською філією ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень» /далі – Банк/. Згідно  договору він передав Банку у депозит грошові кошти в розмірі 60 000 грн. строком з 18.01.2008 р. по 18.01.2010 р. з щомісячною виплатою відсотків в розмірі 16,85 річних. 18.02.2008 року він отримав за 1 місяць процент в сумі 828,69 грн. Зазначає, що незважаючи на те, що адміністрації Банку було відомо про  знаходження Банку в стадії ліквідації, з ним було укладено договір банківського вкладу і вже 25.02.2008 року за рішенням Національного банку України почалась процедура ліквідації ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень». У травні 2008 року йому було повернуто частину вкладу в розмірі 50 000 грн. Рішенням Банку від 07.07.2008 року позивачеві направлено повідомлення про результат розгляду його заяви як кредитора,  в якому повідомлялось, що його вимоги в розмірі 10193,36 грн. Банком визнаються і вони віднесені до третьої черги. На неодноразові звернення до Банку щодо повернення залишку вкладу він отримує відповіді, що його вимоги задоволені бути не можуть з підстав неприйняття НБУ рішення про реалізацію майна Банку, а залишок вкладу перерахований до НБУ. Посилається на те, що невиконанням Банком умов договору йому спричинено матеріальну шкоду в розмірі залишку неповернутого вкладу в розмірі 10193,36 грн., ненарахованих процентів за півтора роки, а також вартість поїздок до Банку у м. Сімферополь. Неправомірні дії відповідача спричинили позивачеві також моральну шкоду, яку він оцінив у 2000 грн. Моральну шкоду обґрунтовує тим, що у зв’язку з неправомірними діями Банку у нього загострилася гіпертонічна хвороба. Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи, просив змінити порядок задоволення його вимог з третьої черги на першу, стягнути матеріальну та моральну шкоду.

    15 січня 2010 року ОСОБА_5 відмовився від позовних вимог щодо відшкодування на його користь моральної шкоди.

    Ухвалою Залізничного районного  суду     м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 січня  2010 року позовну заяву ОСОБА_5 до ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень» про стягнення залишку депозитного вкладу і нарахованих процентів, моральної та матеріальної  шкоди, зміну порядку черговості задоволення вимог в частині стягнення моральної шкоди в сумі 2000 грн. залишено без розгляду.

    Рішенням Залізничного районного  суду     м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 квітня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі  ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

У запереченнях на апеляційну скаргу радник ліквідатора з правових питань Відкритого акціонерного товариства «Європейський банк розвитку та заощаджень» Музикантова Т.М. просить апеляційну скаргу відхилити, як необґрунтовану, рішення суду залишити без змін, вважає його законним.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.  

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності.

Колегія суддів апеляційного суду частково погоджується з зазначеним рішенням, вважає, що суд першої інстанції помилково розглянув вимоги позивача в  частині відшкодування моральної шкоди та ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.

При розгляді справи встановлено, що 18.01.2008 року ОСОБА_5 переуклав договір банківського вкладу № 2008-01-04 «Класичний» з Євпаторійською філією ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень» у депозит строком на 2 роки, з 18.01.2008 року по 18.01.2010 року включно, на суму  60 000 грн. з щомісячною виплатою відсотків у розмірі 16,85%. 18.02.2008 року позивач отримав за 1 місяць нараховані проценти в сумі 828 грн. 69 коп.

Постановою Національного банку України від 22 лютого 2008 року № 39 із 25 лютого 2008 року відкликана банківська ліцензія ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень» та призначено ліквідатором ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень» ОСОБА_5

Оголошення про відкриття ліквідаційної процедури ліквідатором ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень» було опубліковано у газеті «Голос України» № 41 (4291) від 01.03.2008 року.

Відповідно до вимог ст. 91 Закону України «Про банки і банківську діяльність»  з дня  прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора наступають певні  правові наслідки, у тому числі припиняється нарахування процентів, діяльність банку завершається закінченням технологічного циклу конкретних операцій, закриттям кореспондентських рахунків банку, діючим залишається тільки рахунок, відкритий ліквідатором банку для здійснення ліквідаційної процедури.

Як убачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції і не оспорюється позивачем, ОСОБА_5 04 березня 2008 року, в строк, встановлений  ч. 3 ст. 89 Закону України «Про банки і банківську діяльність», звернувся до ліквідатора ВАТ  «Європейський банк розвитку та заощаджень»з заявою, в якій просив ліквідатора розглянути та внести до реєстру кредиторів вимоги щодо відшкодування йому заборгованості по вкладу та процентам.  Загальна сума вимог становила 60193 грн. 36 коп., з них: вимоги до ліквідатора банку становлять – 10193 грн. 36 коп., інші 50 000 грн. сплачуються за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до переліку вкладників банку, наданому ліквідатором банку, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб гарантована сума відшкодування в розмірі 50 000 грн. ОСОБА_5 виплачена, що підтверджено позивачем у суді першої інстанції.

Вимоги ОСОБА_5 в сумі 10193 грн., які ним були заявлені ліквідатору ВАТ  «Європейський банк розвитку та заощаджень» акцептовані у повному обсязі, включені в перелік (реєстр) акцептованих ліквідатором вимог кредиторів банку  у наступній черговості: 10193 грн. 36 коп. віднесені до третьої черги задоволення вимог кредиторів.

З огляду  на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з моменту відкриття ліквідаційної процедури вирішення питання щодо визнання та задоволення вимог позивача до банку належить тільки до компетенції ліквідатора банку, пред’явлення будь-яких вимог до банку, що ліквідується, та їх задоволення може здійснюватися виключно у порядку встановленому Законом.

При цьому  суд першої інстанції правильно зазначив, що задоволення вимог кредиторів банку окремо від ліквідаційної процедури здійснюватися не може, оскільки встановлення у Законі України «Про банки і банківську діяльність»  особливого порядку та черговості задоволення вимог до банку не припускає задоволення цих вимог в індивідуальному порядку поза межами ліквідаційної процедури.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача залишку вкладу та процентів у сумі 10193 грн. 36 коп.

Що стосується вимог позивача про зміну черговості задоволення вимог до банку з третьої черги на першу чергу, то колегія суддів погоджується з висновком суду щодо їх необґрунтованості.

Статтею 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність»  передбачена черговість та порядок задоволення вимог до банку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 96 «Про банки і банківську діяльність»  у першу чергу задовольняються вимоги кредиторів  за зобов’язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність»  (у редакції, яка діяла на момент початку процедури ліквідації ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень», складання та затвердження Переліку (реєстру) вимог кредиторів  ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень») визнані вимоги вкладників-фізичних осіб у частині перевищення суми, передбаченої системою гарантування вкладів фізичних осіб, але не більше еквівалента 50 000 грн., які задовольняються у третю чергу.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача як кредитора банку підлягають задоволенню у третю чергу задоволення вимог кредиторів. При цьому обґрунтовано  зазначив, що стан здоров’я позивача не має значення для визначення черговості його вимог до банку та дійшов правильного висновку, що за вказаних позивачем обставин, правові підстави для зміни черговості задоволення вимог позивача до банку з третьої черги на першу відсутні та відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України позивач не надав доказів, які  могли б спростувати висновки суду.

Так, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду  фактичним обставинам справи колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з’ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що при відкритті депозитного вкладу відповідач приховав факт знаходження банку у  ліквідаційній процедурі, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки воно спростовується матеріалами справи. Так, із матеріалів справи вбачається, що позивачем був переукладений договір 18.01.2008 року, а постановою Національного банку України від 22 лютого 2008 року була відкликана банківська ліцензія ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень» з  25 лютого 2008 року.    

Довід скарги про те, що банк у особі ліквідатора не довів  до нього, як до вкладника, зміст статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність», колегія суддів вважає безпідставним, оскільки він спростовується матеріалами справи.

Інші доводи апеляційної скарги не містять в собі правових підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України.

Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення в цій частині немає.  

Ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Як убачається з матеріалів справи. 15.01.2010 року позивачем було  подано до суду заяву про залишення його позову про відшкодування моральної шкоди в сумі 2000 грн. без розгляду (а.с. 53).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 15 січня 2010 року позовну заяву ОСОБА_5 в частині стягнення моральної шкоди в сумі 2000 грн. залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

Між тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і розглянув вимоги позивача також і в частині відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для розгляду даних позовних вимог, оскільки фактично був відсутній предмет спору, тому рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню без направлення справи на новий розгляд, оскільки не має предмета такого розгляду.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 квітня 2010 року в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди скасувати.

В решті це ж рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:       Горбань В.В.             Курська А.Г.             Макарчук  Л.В.