Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    2010 року жовтня місяця „25” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Горбань В.В.

            Суддів: Макарчук Л.В.

Філатової Є.В.

                      При  секретарі: Фінайкіній І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, 3 особа – Чорноморська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спільно придбане майно, поділ спадкового майна, стягнення спадкового боргу, за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, 3 особа – Чорноморська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на 1/2 частку жилого будинку, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від  05 травня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

    21 жовтня 2008 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, 3 особа – Чорноморська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спільно придбане майно, поділ спадкового майна, стягнення спадкового боргу. Вимоги мотивовані тим, що 28.09.2002 вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_9, який  до 09.07.2002 року проживав зі своєю першою дружиною ОСОБА_8 30.06.1993 року ОСОБА_9 придбав за договором купівлі-продажу житловий будинок АДРЕСА_1 за 10 млн. карб.  Тривалий час у зазначеному будинку проживали квартиранти, будинок знаходився в стані непридатному для проживання. 27.03.2003 року вони з чоловіком переїхали проживати в зазначений будинок. Коштів на капітальний ремонт будинку не мали, тому зайняли у ОСОБА_10 3000 доларів США під проценти для здійснення ремонту будинку. За три роки вони до будинку провели газ, каналізацію, електропостачання, виконали будівельні роботи, всього на суму 113000 грн. Фактично була здійснена реконструкція будинку і його вартість значно збільшилась. Вважає, що після проведення капітального ремонту будинку він став їх з чоловіком спільною сумісною власністю, а тому вважає, що має право на Ѕ частку будинку. Крім того, за договором кредиту від 18.04.2008 року з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» подружжям був придбаний  автомобіль GEELY-МК-1/6 impress за 65400 грн. У зв’язку зі смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку, яка настала 28.04.2008 року, банку була виплачена страховка, тому кредит повністю погашений. Автомобіль є їх спільною сумісною власністю, тому вона має право на Ѕ частку автомобілю. Посилається на те, що за час життя її чоловік брав гроші у борг у ОСОБА_12 – 15000 грн. та у ОСОБА_13 – 4500 грн. У лютому 2008 року ОСОБА_9 повернув ОСОБА_12 5 000 грн., а залишок боргу 10000 грн. та суму боргу  ОСОБА_13 в сумі 4500 грн.  повернула позивачка після смерті чоловіка. Вважає, що повернені нею 14500 грн. повинні бути поділені між спадкоємцями ОСОБА_9, тобто по 4833 грн. стягнуті на її користь з ОСОБА_6, ОСОБА_7 Просить визнати за нею право власності на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1, визнати за нею право власності на Ѕ частку автомобіля GEELY-МК-1/6 impress, вартістю 65400 грн., стягнути з відповідачок по 4833 грн. на її користь.

    Не погодившись з позовом, ОСОБА_8 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, 3 особа – Чорноморська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на 1/2 частку жилого будинку. Вимоги мотивовані тим, що  з 25.04.1976 року знаходилась у шлюбі з ОСОБА_9 Сім’я розпалася влітку 2002 року і шлюб між ними було розірвано. За час сумісного життя 30.06.1993 року ними було придбано АДРЕСА_1 в с. Новосільське Чорноморського району АР Крим. Будинок вони придбали для своїх дочок, гроші на будинок заробили за час роботи у В’єтнамі. Будинок відремонтували також за сумісні гроші, а саме гроші були витрачені на штукатурку будинку, його газифікацію, проведення телефону, обладнання свердловиною. Після ремонту будинку його почали здавати квартирантам, доки будинок не став би потрібен для проживання та відпочинку їх дітей. Після розірвання шлюбу з чоловіком між ними була досягнута домовленість, що будинок ділити, продавати вони не будуть, оскільки придбавали його для дітей. Після реєстрації шлюбу між ОСОБА_9 і ОСОБА_5, вони стали проживати в будинку батьків ОСОБА_5 Проте умов для проживання там не було, дізнавшись про це, їх сумісні діти ОСОБА_6, ОСОБА_7 запропонували батькові тимчасово пожити в будинку, який був придбаний для них, доки батько не придбає собі новий будинок. Зазначає, що будинок знаходився в нормальному стані,  переїхавши до нього, ОСОБА_9 зробив лише поточний ремонт, а не капітальний, як стверджує ОСОБА_5 У зв’язку з тим, що будинок був придбаний за сумісні кошти та  за час знаходження у шлюбі з ОСОБА_9, просить визнати за нею право власності на Ѕ частку будинку АДРЕСА_1. Просить поновити строк позовної давності у зв’язку з тим, що за час життя ОСОБА_9 у неї не було підстав для звернення до суду, оскільки ОСОБА_9 визнавав за нею право на Ѕ частку будинку і між ними була домовленість, що будинок буде переданий їх сумісним дітям.      

Рішенням Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 05 травня 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5 право спільної часткової власності на Ѕ частку подружнього майна – автомашину НОМЕР_1. В іншій частині позову відмовлено. Зустрічний позов  ОСОБА_8 задоволено. Визнано за ОСОБА_8 право спільної частково власності на Ѕ частку жилого будинку АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить  рішення суду в частині відмови їй у задоволенні позову про визнання права власності на Ѕ частку жилого будинку скасувати з ухваленням нового рішення суду в цій частині про задоволення її позову, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.      

У запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_8 – ОСОБА_14 просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення ОСОБА_5, її представника та представника ОСОБА_8, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що жилий будинок АДРЕСА_1 був придбаний ОСОБА_9 30.06.1993 року за час шлюбу з ОСОБА_8, тому є спільною сумісною власністю подружжя, частки яких є рівними. При цьому визнав встановленим, що ОСОБА_8 не пропущений строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання за нею право власності на Ѕ частку спірного будинку.

Проте з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі погодитися не можна.

При апеляційному розгляді справи встановлено, що ОСОБА_9 і ОСОБА_8 зареєстрували шлюб 25 квітня 1976 року, який був розірваний 09.07.2002 року.

Під час спільного проживання ОСОБА_9 за договором купівлі-продажу  від 30.06.1993 року на своєї ім’я був придбаний жилий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 22).

За час спільного проживання ОСОБА_9 і ОСОБА_8 був побудований жилий будинок АДРЕСА_2 в смт. Чорноморське АР Крим, що підтверджується свідоцтвом про право власності на жилий будинок, яке було видано на ім’я ОСОБА_9 21.10.2002 року на підставі розпорядження Чорноморської районної державної адміністрації від 22.10.2002 року  за № 566-р.

Проти зазначених обставин у суді першої інстанції не заперечувала ОСОБА_8

Відповідно до частини 1 статті 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно з частиною 1 статті 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Як убачається з матеріалів справи, після розірвання шлюбу ОСОБА_9 і ОСОБА_8 фактчино провели поділ спільного майна подружжя. Так, за договром дарування  будинку від 01.11.2002 року  ОСОБА_9 подарував ОСОБА_8  жилий будинок АДРЕСА_2 в смт. Чорноморське АР Крим (а.с. 23), а сам перейшов проживати у жилий будинок АДРЕСА_1.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і не дав їм належної правової оцінки, хоча вони мають суттєве значення для вирішення даного спору.

Заперечуючи проти зустрічного позову, ОСОБА_5 посилалася на те, що  після розірвання шлюбу між ОСОБА_9 і ОСОБА_8, останні у добровільному порядку провели поділ майна, яке ними було придбано за час шлюбу. ОСОБА_8 залишився будинок у смт. Чорноморське, а ОСОБА_9 перейшов спірний жилий  будинок.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_8 не заперечувала проти факту добровільного поділу майна, але при цьому не погоджувалася, що за поділом майна ОСОБА_9 був переданий спірний будинок. Разом з тим ОСОБА_8 не надано доказів, яке саме майно за добровільним поділом відійшло до ОСОБА_9, таких доказів не надано і в суді апеляційної інстанції.

З огляду на наведене, встановивши факт добровільного поділу спільного майна подружжя в 2002 році і приймаючи до уваги, що після розірвання шлюбу ОСОБА_9 поселився в спірному будинку і проживав в ньому з новою сім’єю до квітня 2008 року, тобто до своєї смерті, колегія суддів дійшла висновку, що з цього часу колишнє подружжя добровільно вирішило спір щодо спільного майна і не мало взаємних претензій один до одного.

Таким чином,  з 2002 року, тобто після розірвання шлюбу і добровільного поділу майна, ОСОБА_8 не оспорювала право власності ОСОБА_9 на спірний жилий будинок і не ставила питання про визнання за нею права власності на Ѕ частку зазначеного будинку. З позовом про визнання права власності на Ѕ частку спірного будинку ОСОБА_8 звернулася до суду 25.11.2009 року, тобто більш ніж через 7 років після розірвання шлюбу і добровільного поділу майна (а.с. 53).

Аналізуючи зазначені обставини, колегія судді вважає, що ОСОБА_8 пропустила трирічний строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права, передбачений статтею 72 СК України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та порушені норми матеріального права, тому рішення суду в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_8 на підставі частини 1 статті 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволення первісного позову ОСОБА_5 про визнання жилого будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачкою права власності на Ѕ  спірного  будинку, суд першої інстанції виходив із недоведеності факту  збільшення у своїй  вартості  спірного будинку  внаслідок спільних грошових та трудових затрат дружини ОСОБА_5

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Згідно зі ст. 60 СК України подружжя мають рівні права лише на те майно, яке нажите ними за час шлюбу.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_9 і ОСОБА_15) зареєстрували шлюб 28.09.2002 року (а.с. 5).

Жилий будинок АДРЕСА_1  належав ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 30 червня 1993 року (а.с. 22).

Таким чином, на час укладення шлюбу будинок АДРЕСА_1 належав на праві особистої власності ОСОБА_9

Відповідно до вимог ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого подружжя, воно у разі спору можу бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_5 посилалась на те, що за час спільного проживання жилий будинок, який належав її чоловікові на праві особистої власності, значно збільшився у своїй вартості внаслідок капітального ремонту будинку та проведення газифікації, каналізації, електрозабезпечення.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з недоведеності факту збільшення вартості будинку у зв’язку з проведенням капітального ремонту будинку, щоб давало підстави для визнання спірного будинку об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Наданим письмовим доказам на підтвердження позовних вимог ОСОБА_5, як зведеному кошторису розрахунку вартості будівництва, об’єктному кошторису, локальним кошторисам, борговим розпискам, поясненням свідків, судом першої інстанції дана належна оцінка відповідно до вимог статті 212 Цивільного процесуального кодексу України.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог щодо виникнення права спільної сумісної власності подружжя на спірний будинок та правильно відмовив у задоволенні позову про визнання за ОСОБА_5 права власності на Ѕ частку зазначеного жилого будинку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

           Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України позивачка не надала доказів, які  могли б спростувати висновки суду.

           Так, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду  фактичним обставинам справи колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з’ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі  на те, що за рахунок  спільних коштів подружжя був проведений капітальний ремонт будинку, його газифікація у зв’язку з чим істотно збільшилася його вартість, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки воно було предметом дослідження і оцінки суду першої інстанції і в рішенні наведені переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків щодо недоведеності зазначених обставин.

Довід скарги про те, що збільшення вартості будинку підтверджується даними технічного паспорту за 2008 рік порівняно з даними технічного  паспорту за 1993 рік, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки оцінка будинку згідно з даними технічних паспортів змінилася у зв’язку із  збільшенням цін на будівельні матеріали, а не з проведенням капітального ремонту спірного будинку.

Що стосується проведення газифікації будинку, то вона була здійснена до 2000 року, тобто до реєстрації шлюбу позивачки з ОСОБА_9 (а.с. 41)

Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.  

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції  ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення суду в іншій частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_5 не оскаржується, колегія суддів, керуючись принципом диспозитивності, не робить висновків щодо неоскарженої частини.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 05 травня 2010 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_8 скасувати і ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_8  до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, 3 особа – Чорноморська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на Ѕ частку жилого будинку – відмовити.

В решті це ж рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції  протягом двадцяти днів.

Судді:         Горбань В.В.                   Макарчук Л.В.                 Філатова Є.В.