У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    2010 року жовтня місяця „18” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Горбань В.В.

           Суддів: Макарчук Л.В., Чистякової Т.І.

                       При  секретарі: Урденко Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Державного підприємства «Видавництво і друкарня «Таврида», 3 особа – ОСОБА_6, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, скасування дисциплінарного стягнення, визнання акту про порушення трудової дисципліни та погодження про звільнення недійсними, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 20 серпня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

         21 грудня 2009 року  ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до   Державного підприємства «Видавництво і друкарня «Таврида», 3 особа – ОСОБА_6, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, скасування дисциплінарного стягнення, визнання акту про порушення трудової дисципліни та погодження про звільнення недійсними. Вимоги мотивовані тим, що він працює на Державному підприємстві  «Видавництво і друкарня «Таврида» з 1990 року. З 2006 року працює транспортувальником складу. Наказом № 175-к від 07.12.2009 року був звільнений за п. 3 ст. 40 КЗпП України. Вважає звільнення незаконним з наступних підстав. З 07.09.2009 року по 18.09.2009 року він знаходився на стаціонарному лікуванні, переніс операцію і йому було рекомендовано обмеження фізичних навантажень на два місяці. У зв’язку з цим наприкінці вересня на роботу був прийнятий ще один транспортувальник складу. Згодом до ОСОБА_5 з боку завідуючої складом та завідуючої секцією паперу почали виникати постійні претензії з приводу роботи, що нібито прийнятий  на роботу другий транспортувальник працює швидше та ліпше. 30.10.2009 року о 11-30 год. він викликався в судове засідання до Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим. Після закінчення судового засідання він не повернувся на роботу, а пішов до Апеляційного суд АР Крим з метою ознайомлення з матеріалами цивільної справи. В цей час на роботі не було великого розвантаження, а наступний день був другою робочою суботою, тому, на думку позивача, на відсутність його на роботі відповідач міг би не звернути уваги. Проте вже 04.11.2009 року наказом № 184 йому було оголошено догану. 11.11.2009 року  здійснювалась велике відвантаження партії книг, наприкінці дня завідуюча складом почала виражатися на його адресу нецензурною лайкою за те, що другий транспортувальник обігнав його за кількістю відвантаженого товару. Між позивачем і завідуючою складом виникла сварка і вона повідомила про відсторонення його від роботи, вимагала написання заяви про звільнення. Про вищезазначене він повідомив відділ кадрів. Після повернення на робоче місце, відвантаження книг було завершено, до кінця робочого дня іншої роботи не було. Наступного дня - 12.11.2009 року юрисконсультом підприємства, який не був присутнім при інциденті, що стався 11.11.2009 року, було складено акт про відмову ОСОБА_5 від виконання роботи. На зазначений акт ОСОБА_5 подав свої письмові пояснення, між тим, директор підприємства не прийняв до уваги пояснення ОСОБА_5 і направив до профкому лист про дачу згоди на його звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України. Засідання профкому відбувалося 04.12.2009 року і наказом № 175-к від 07.12.2009 року позивач був звільнений з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України. Посилається на те, що 30.10.2009 року він був відсутній на роботі з поважних причин, а  саме з 11-30 год. до 12-36 год. знаходився  у  судовому  засіданні,  з  12-36 год.  до 13-36 год. займає час на дорогу до роботи,

Справа № 22-ц-28862/2010 р                       Головуючий в суді 1 інстанції Чумаченко Р.Д.

                      Доповідач               Горбань В.В.

з 13-36 год. до 14-06 год. обідня перерва, тобто, на думку позивача, він був відсутнім на роботі 2 год. 24 хв., як на думку відповідача, без поважних причин, хоча в цей час він знайомився з матеріалами справи, і це право йому гарантовано Конституцією України, другого часу на ознайомлення у нього не було, а відпустку без збереження заробітної плати на один день йому не дали. Приймаючи до уваги вищезазначене, вважає, що був відсутнім на роботі менше трьох годин і у адміністрації підприємства не було підстав для застосування до нього дисциплінарного стягнення. Його відсутністю на роботі підприємству не було спричинено шкоди, другий транспортувальник з 14-06 год. до 16-30 год. виконав усю роботу без залучення інших працівників. Акт, складений юрисконсультом підприємства 12.11.2009 року, про відмову  виконання ОСОБА_5 роботи також вважає незаконним. Зазначає, що юрисконсульт не був присутнім при інциденті, що трапився 11.11.2009 року між ОСОБА_5 та завідуючою складом, акт був складений наступного дня і не може відтворювати подій, що відбувалися. На думку позивача, профком не мав наміру давати згоди на його звільнення, проте з’явився акт від 04.12.2009 року, який, як і акт від 12.11.2009 року, не пов'язаний з порушенням ним трудової дисципліни, а є бажанням звільнити його з роботи, оскільки раніше він вже звертався до суду з позовом про поновлення на роботі і його було поновлено, що викликало неприязне ставлення до нього з боку адміністрації підприємства. Просив поновити його на роботі на посаді транспортувальника складу Державного підприємства «Видавництво і друкарня «Таврида», визнати недійсним наказ № 184-к від 04.11.2009 року про накладення на нього дисциплінарного стягнення – догани, визнати недійсним акт від 12.11.2009 року про порушення ним трудової дисципліни, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу. Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи, просив визнати незаконною згоду про його звільнення, що була досягнута між адміністрацією підприємства та профкомом, стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 1700 грн., яку обґрунтовує тим, що незаконне звільнення з роботи призвело до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв’язків, відсутності коштів для існування, що вимагає додаткових зусиль для організації життя. 19.08.2010 року, востаннє уточнивши позовні вимоги, просив стягнути на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08.12.2009 року по день поновлення на роботі з розрахунку 91,22 грн. за кожен робочий день.        

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 20 серпня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5  просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення його позову, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, які мають суттєве значення для вирішення спору та на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

У запереченнях на апеляційну скаргу ДП «Видавництво і друкарня «Таврида» вказує, що рішення суду законне і обґрунтоване, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки суперечать діючому законодавству і спростовуються матеріалами справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_5 винний в систематичному порушенні без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, дисциплінарні стягнення накладені на нього з дотриманням процедури та порядку їх застосування, в зв’язку з чим його звільнення з роботи з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 КЗпП України, проведено з дотриманням вимог закону.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до вимог статті 139 КЗпП України працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

При розгляді справи cудом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 працював у ДП «Видавництво і друкарня «Таврида» з 1990 року, з 2006 року на посаді транспортувальника складу. Наказом від 04.11.2009 року № 184 ОСОБА_5 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни (а.с. 16).

Наказом від 07.12.2009 року № 175-к за чергове порушення трудових обов’язків ОСОБА_5  було звільнено з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку (а.с. 24).

Згідно з ч. 1 ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Статтею 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до п. 3 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим їм органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися  заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23  постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП  підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і  ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Як убачається  зі змісту наказу № 184 від 04.11.2009 року, ОСОБА_5 30.10.2009 року з 12-36 годин до 16-30 годин без поважних причин був відсутній на робочому місці, чим порушив правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців ДП «Видавництво і друкарня «Таврида», за що був притягнутий до дисциплінарної відповідальності та на нього накладено стягнення у вигляді догани.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, виходячи з правил ст.ст. 147, 148, 149 КЗпП України та встановивши, що позивачем допущено порушення трудової дисципліни, дійшов обґрунтованого висновку щодо законності застосування до позивача заходу стягнення у вигляді догани та правильно зазначив щодо відсутні підстав для визнання наказу № 184 від 04.11.2009 року незаконним та його скасування.

З матеріалів справи вбачається, що 11 листопада 2009 року ОСОБА_5 знову допустив порушення трудової дисципліни, саме в цей день біля 15-50 годин позивач припинив здійснювати відвантаження книг до автотранспорту замовника, став штовхати пачки книг ногами, виражатися нецензурною лайкою, відмовився виконувати роботу й залишив робоче місце та до кінця робочого часу на робочому місці не з’явився.

Саме це порушення трудових обов'язків, покладених на позивача трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, як встановлено судом першої інстанції, і стало безпосередньою підставою для звільнення ОСОБА_5 за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Таким чином, встановивши систематичне невиконання позивачем без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дисциплінарні стягнення накладено на ОСОБА_5 з дотриманням процедури та порядку їх застосування, тому його звільнення з роботи з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 КЗпП України, проведено з дотриманням вимог закону та правильно відмовив у задоволенні позову.

Оскільки вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі, в задоволенні яких позивачеві відмовлено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Що стосується висновків суду про безпідставність  вимог позивача про визнання недійсним акту про порушення трудової дисципліни та погодження про його звільнення, яке було досягнуто між адміністрацією ДП «Видавництво і друкарня «Таврида» та профспілковим комітетом ДП «Видавництво і друкарня «Таврида», то колегія суддів з ними погоджується, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

            Відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України позивач не надав доказів, які  могли б спростувати висновки суду.

Так, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду  фактичним обставинам справи колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з’ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі  на те, що відповідачем не доведені обставини щодо порушення ним 11 листопада 2009 року трудових обов’язків, покладених на нього трудовим договором, колегія суддів  вважає необґрунтованим, оскільки воно було предметом дослідження і оцінки суду першої інстанції, в рішенні наведені переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків щодо доведеності зазначених обставин, а саме ці обставини підтверджені  актом  від 12.11.2009 року, поясненнями  свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

Довід скарги про те, що до трудових обов’язків позивача не входило здійснення відвантаження, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки він спростовується матеріалами справи та поясненнями позивача, який не заперечував, що ним виконувалися обов’язки з відвантаження продукції відповідача.

Що стосується посилання в апеляційній скарзі на те, що суд  дійшов помилкового висновку про те, що акт від 12.11.2009 року і погодження профспілкового комітету не можуть бути предметом самостійних вимог про визнання їх недійсними, то колегія суддів з ним не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Способи захисту цивільних прав передбачені у статті 16 Цивільного кодексу України, ними згідно частини 2 зазначеної норми є: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтереси іншим способом або законом.

Оскаржений до суду акт про порушення трудової дисципліни від 12.11.2009 року та погодження профспілкового комітету на звільнення позивача є доказами, що підтверджують факт порушення  трудової дисципліни з боку позивача, яке виявлено і зафіксоване відповідачем у акті та розгляду профспілковим комітетом звернення відповідача про можливість звільнення позивача за п. 3 ст. 40 КЗпП України та прийняття відповідного рішення.

Зазначений акт та погодження профспілкового комітету як письмовий доказ у цивільній справі підлягає дослідженню і оцінці при судовому розгляді відповідно до статей 185, 212 Цивільного процесуального кодексу України.

При розгляді справи, судом першої інстанції встановлено, що визнання акту та погодження профспілкового комітету на звільнення позивача недійсними судовим рішенням необхідно позивачу для оспорювання дій відповідача щодо незаконності видання наказу про звільнення позивача з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що акт про порушення трудової дисципліни від 12.11.2009 року та погодження профспілкового комітету на звільнення позивача не може бути самостійним предметом оскарження у цивільній справі, тому що цивільним процесуальним законодавством не передбачено встановлення достовірності доказів у самостійному провадженні та  правильно відмовив у задоволенні позову про визнання зазначеного акту та погодження профспілкового комітету недійсним.

Між тим, як убачається зі змісту судового рішення, зазначені докази були предметом дослідження і оцінки суду першої інстанції відповідно до ст. 212 ЦПК України при вирішенні спору по суті заявлених позивачем вимог про поновлення на роботі.

Довід скарги про те, що позивач за станом здоров’я мав право утримуватися від виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, колегія суддів вважає безпідставним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КЗпП України працівники, які потребують за станом здоров’я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу відповідно до медичного висновку тимчасово або без обмеження строку.

Як убачається з матеріалів справи, позивач після виписки з лікарні не надав відповідачеві медичного висновку про те, що він за станом здоров’я потребує надання легшої роботи і фактично таке питання перед відповідачем ним не ставилося.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивач не мав права на свій розсуд відмовлятися від виконання трудових обов’язків, покладених на нього трудовим договором.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач був зацікавлений в звільненні позивача як небажаного працівника, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки воно було предметом дослідження і оцінку суду першої інстанції і визнано таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Інші доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України.

Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ст.ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.  

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції  ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

            Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

У Х В А Л И Л А:

            Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 20 серпня 2010 року залишити без змін.    

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді:     Макарчук Л.В.         Горбань В.В.                  Чистякова Т.І.