Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року листопада місяця „10” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Курської А.Г.
Макарчук Л.В.
При секретарі: Савенко М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Ялтинської міської ради, виконавчого комітету Ялтинської міської ради, 3 особи – ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю, відшкодування моральної шкоди, зобов’язання вчинити певні дії, усунення перешкод у користуванні шляхом знесення самовільно побудованої будови, за позовом ОСОБА_35 до ОСОБА_6, Ялтинської міської ради, виконавчого комітету Ялтинської міської ради, 3 особи – ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, про визнання будови самовільним будівництвом, визнання незаконними та скасування рішень, зобов’язання вчинити певні дії, усунення перешкод у користуванні майном та земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 лютого 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
24 вересня 2007 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, Ялтинської міської ради, виконавчого комітету Ялтинської міської ради про визнання незаконними та скасування рішень, зобов’язання виконати певні дії та відшкодування моральної шкоди. Вимоги мотивовані тим, що вона є власником квартири № 21, а також сараю літ. «С», що розташований на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 З відповіді начальника Ялтинського міського управління земельних ресурсів від 23.11.2006 року їй стало відомо про існування рішення № 20 Ялтинської міської ради від 01.03.2002 року про передачу ОСОБА_6 в спільну сумісну власність прибудинкової території. Вважає зазначене рішення незаконним, прийнятим з порушенням вимог ч. 2 ст. 42, 81 ЗК України, оскільки прибудинкову територію було передано ОСОБА_6 без відома інших
Справа № 22-ц-6375/2010 р Головуючий в 1 інстанції Кайро І.А.
Доповідач Горбань В.В.
співвласників багатоквартирного будинку і без урахування їх інтересів. ОСОБА_6 отримала державний акт на прибудинкову територію, самовільно захопила та огородила капітальним забором земельну ділянку загального користування, знесла сараї, які належать мешканцям будинку, в тому числі і сарай літ. «С», який належить позивачці, крім того, істотно відступила від проекту при реконструкції квартири, збудувала самовільно житловий будинок на прибудинковій території на місці знесених сараїв. Виконкомом Ялтинської міської ради від 08.04.2005 року було прийнято рішення про видачу свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на житловий будинок літ. «Ц». Зазначає, що земельна ділянка ОСОБА_6 не відводилася, будівництво проводилось з порушенням будівельних норм та правил. ОСОБА_6 ігнорує вимоги, щодо приведення земельної ділянки в попередній стан та поновлення знесених сараїв. Посилається на те, що такими діями відповідачки та Ялтинської міської ради, якою приймалися незаконні рішення, їй спричинено моральну шкоду, зазначає, що вона є інвалідом другої групи, діями відповідачів доведена до відчаю, на протязі 2005-2006 рр. неодноразово знаходилась на лікуванні. Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи, просила визнати незаконними і скасувати рішення:
- Ялтинської міської ради № 20 від 01.03.2002 року в частині передачі ОСОБА_6 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1
- виконкому Ялтинської міської ради від 08.04.2005 року про видачу ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на будинок літ. «Ц» АДРЕСА_1
- виконкому Ялтинської міської ради № 1235 від 25.08.2005 року про видачу ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на АДРЕСА_1
Стягнути на її користь моральну шкоду з ОСОБА_6 50000 грн. та з Ялтинської міської ради 50000 грн.;
Зобов’язати ОСОБА_6 поновити в натурі зруйнований сарай літ. «С»;
Визнати недійсним та скасувати державний акт від 26.07.2002 року на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_6;
Усунути перешкоди в користуванні належним позивачці сараєм літ. «С» шляхом зобов’язання ОСОБА_6 знести самовільно збудовану нею капітальну огорожу і забезпечення безперешкодного проходу до належного позивачці майна.
15 листопада 2007 року ОСОБА_35 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, виконавчого комітету Ялтинської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю, відшкодування матеріальної шкоди. Вимоги мотивовані тим, що вона є власником квартири № 21, сараю літ. «С», що розташований на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 та прибудинкової території на підставі державного акту на землю, що знаходиться в спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку. Цільове призначення земельної ділянки – обслуговування житлового будинку та господарських споруд. У 2001 році відповідачкою було замовлено на своє ім’я проект відводу прибудинкової території, який було затверджено рішенням № 20 Ялтинської міської ради від 01.03.2002 року. Вважає зазначене рішення незаконним, оскільки прибудинкову територію було передано ОСОБА_6 без відома інших співвласників багатоквартирного будинку і без урахування їх інтересів. ОСОБА_6 самовільно збудувала житловий будинок на прибудинковій території без відведення для будівництва земельної ділянки, з порушенням будівельних норм та правил. Незважаючи на неодноразові звернення, виконком Ялтинської міської ради 08.04.2005 року прийняв рішення про видачу свідоцтва про право власності на житловий будинок літ. «Ц» на ім’я ОСОБА_6 Крім того, виконком Ялтинської міської ради своїм рішенням № 1235 від 25.08.2005 року виділив житловий будинок літ. «Ц», а разом з ним і захоплену частину земельної ділянки зі складу домоволодіння АДРЕСА_1 та видав свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 В результаті таких неправомірних дій відповідачів вона позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися своїм майном, а саме земельною ділянкою, підсобними приміщеннями квартири. Оскільки ОСОБА_6 незаконно захопила прибудинкову територію та знесла належний позивачці сарай літ. «С» вважає, що має право на відшкодування матеріальної шкоди. Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи, просила визнати житловий будинок літ. «АДРЕСА_1 самовільним будівництвом, визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Ялтинської міської ради від 08.04.2005 року про видачу ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на будинок літ. «Ц» АДРЕСА_1 рішення виконкому Ялтинської міської ради № 1235 від 25.08.2005 року про видачу ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на будинок літ. «1-А» по вул. Заміській в м. Ялта, зобов’язати ОСОБА_6 поновити в натурі зруйнований сарай літ. «С», зобов’язати ОСОБА_6 усунути перешкоди в користуванні майном, поновити цільове призначення земельної ділянки шляхом зносу за власний рахунок будинку АДРЕСА_1
Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи позивачки зазначили у якості третіх осіб по справі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34.
Ухвалою Ялтинського міського суду від 29 листопада 2007 року позовні вимоги ОСОБА_35 до ОСОБА_6, виконавчого комітету Ялтинської міської ради об’єднані в одне провадження з позовними вимогами ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Ялтинської міської ради, виконавчого комітету Ялтинської міської ради про визнання незаконними та скасування рішень, зобов’язання виконати певні дії та стягнення шкоди.
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 лютого 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_35 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції і просить ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи.
У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, а апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_5, представника відповідачки ОСОБА_6, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про визнання незаконним і скасування рішення Ялтинської міської ради № 20 від 01 березня 2002 року та про визнання недійсним і скасування державного акту на право власності на землю, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог. При цьому визнав встановленим, що права позивачів на спірну земельну ділянку не порушені, оскільки дана земельна ділянка була передана у спільну сумісну власність усіх співвласників жилого будинку АДРЕСА_1, зокрема і позивачів.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права.
Оспорююваючи рішення Ялтинської міської ради № 20 від 01 березня 2002 року, ОСОБА_5 посилалася на те, що при прийнятті зазначеного рішення Ялтинською міською радою порушено процедуру передачі земельної ділянки у власність громадянам багатоквартирного жилого будинку, яка передбачена ст. 42 ЗК України.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув належної уваги на доводи позивачки і фактично не дав їм правової оцінки, хоча вони мають суттєве значення для вирішення спору.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності № 3/16-11 від 11.06.1993 року ОСОБА_5 і ОСОБА_35 в порядку приватизації на праві спільної часткової власності (у рівних частках) належала квартира АДРЕСА_1. ОСОБА_5 і ОСОБА_35 здійснили реконструкцію зазначеної квартири. Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12 травня 2005 року ОСОБА_5 і ОСОБА_35 є власниками по Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 (а.с. 9 т. 1)
Відповідачці ОСОБА_6 на підставі договору купівлі продажу від 05.05.1998 року на праві власності належала квартира № 33 АДРЕСА_1 Згідно з рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 142(25) від 25 квітня 2001 року ОСОБА_6 надано дозвіл на виконання робіт по реконструкції зі збільшенням частки домоволодіння з надбудовою 2-го поверху і мансарди АДРЕСА_1 Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.04.2005 року ОСОБА_6 належав на праві власності житловий будинок літер «Ц» по АДРЕСА_1 (а.с. 25 т.1). На теперішній час відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно ОСОБА_6 є власником житлового будинку, АДРЕСА_1
Із матеріалів справи вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 фактично є багатоквартирним жилим будинком, більша частина квартир в зазначеному будинку була приватизована відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
У рішенні Ялтинської міської ради № 20 від 01.03.2002 року зазначено, що ОСОБА_6 та іншим співвласникам жилого будинку, передано земельну ділянку загальною площею 0,2035 га в спільну сумісну власність для обслуговування жилого будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15 т. 1).
26 липня 2002 року ОСОБА_6 і іншим співвласникам жилого будинку виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2035 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 176 т. 2).
Згідно зі ст. ст. 18-21 ЗК України земельний фонд України відповідно до цільового призначення поділяється на дев’ять категорій, кожна з яких має свій правовий режим залежно від характеру землекористування, системи державних органів, що здійснюють функції державного управління землями та обсягом компетенції цих органів у галузі управління використання земельних ділянок.
Цільове призначення земель – це встановлені законодавством порядок, умови та межі використання земель для конкретних цілей відповідно до їх категорії земель, з яких її виділено, від планування та зонування території і є встановленою компетентним органом при наданні земельної ділянки межею її використування для конкретного призначення відповідно до затверджених планів розвитку території, зонуванням земель, а також правовим режимом відповідної категорії земель.
До однієї з таких категорій відносяться землі житлової та громадської забудови, до яких належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (п. «б» ч. 1 ст. 19, ст. ст. 38, 39 ЗК України).
Як убачається з матеріалів справи, зокрема, плану земельної ділянки, спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянки житлової забудови площею 0,2035 га, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок АДРЕСА_1, що належав до державного житлового фонду, і не перебувала в користуванні чи власності окремих громадян.
Відповідно до вимог частини 1 статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування об’єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками (ч. 2, 3 ст. 42 ЗК України).
При цьому під прибудинковою територією слід розуміти встановлену за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельну ділянку багатоквартирної не садибної житлової забудови, необхідну для розміщення й обслуговування жилого будинку та пов’язаних із ним господарських і технічних будівель і споруд.
Виходячи з аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та правил ст. 42 ЗК України слід дійти висновку, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить у житловий комплекс, може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування лише об’єднанню співвласників будинку, створену відповідно до Закону України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 «про реалізацію Закону України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» (підпункт «д» п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).
У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають порядок його використання.
Нормами земельного законодавства не передбачена можливість передачі у власність чи користування окремих співвласників багатоквартирних будинків земельної ділянки (на якій розташований багатоквартирний жилий будинок) або її частини.
Суд першої інстанції, на порушення статей 212, 214 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився щодо характеру спірних правовідносин.
Так, вирішуючи спір, суд першої інстанції не встановив правовий статус спірної земельної і не дав належної оцінки тій обставині, що будинок АДРЕСА_1 є багатоквартирним жилим будинком, до спірних правовідносин не застосував положення статті 42 ЗК України.
З огляду на наведене і встановивши, що будинок АДРЕСА_1 є багатоквартирним жилим будинком і земельна ділянка, на якій розташований даний жилий будинок, має статус прибудинкової території, колегія суддів вважає, що прибудинкова територія (земельна ділянка) може передаватися у власність або у користування лише об’єднанню власників будинку для його обслуговування, а не конкретним особам, які є співвласниками даного жилого будинку.
Таким чином, враховуючи вищезазначені норми матеріального права та встановивши, що спірна земельна ділянка, яка має статус прибудинкової території, може передаватися у власність або у користування лише об’єднанню власників багатоквартирного жилого будинку, колегія суддів вважає, що правове підґрунтя для прийняття оскаржуваного рішення Ялтинською міською радою було повністю відсутнім, тому його не можна визнати законним і воно підлягає скасуванню.
Оскільки державний акт на спірну земельну ділянку був виданий на підставі рішення Ялтинської міської ради № 20 від 01.03.2002 року, яке визнано незаконним і скасовано, тому підлягає визнанню недійсним також і даний державний акт на землю.
За таких обставин, оскільки рішення суду в цій частині вимог ухвалено з порушенням норм матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне на підставі ч. 1 ст. 303, п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_5
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5 про зобов’язання ОСОБА_6 поновити в натурі зруйнований нею сарай літер «С» та про усунення перешкод у користуванні належним позивачці сараєм літер «С» шляхом зобов’язання ОСОБА_6 знести самовільно збудовану огорожу і забезпечення безперешкодного проходу до належного їй майна, суд першої інстанції виходив з того, що у позивачки ОСОБА_5 не виникло будь-якого права на сарай літер «С», тому не підлягає захисту її право на вищезазначений сарай. При цьому також визнав встановленим, що позивачкою пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки про знесення допоміжного приміщення сараю літер «С» їй було відомо з 2002 року.
Проте з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитися не можна.
При розгляді справи встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло № 3/16-11 , яке було видано 11.06.1993 року, ОСОБА_5 разом з ОСОБА_35 є власниками (у рівних частках) квартири АДРЕСА_2
Право власності на квартиру АДРЕСА_1 позивачки у справі набули шляхом приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
При апеляційному перегляді справи встановлено, що сарай літера „С” АДРЕСА_1 на час приватизації житла знаходився у комунальній власності та у користуванні наймачів квартири № 21 вказаного будинку.
Встановлено, що спірний сарай був внесений до свідоцтв про право власності на житло та до технічного паспорту на квартиру № 21 АДРЕСА_1, які були видані на ім’я ОСОБА_5 у 1993 році.
Дані обставини підтверджуються довідкою, наданою начальником БТІ м. Ялта –ОСОБА_36, зі змісту якої вбачається, що при розрахунку часткової участі у жилому будинку АДРЕСА_1 для проведення приватизації 20.06.1991 року сарай літер «С» був віднесений до користування квартири № 21. При цьому також зазначено, що в акті конкретного користування від 27.12.1990 року було допущено неточність при зазначенні літерів сараїв, які знаходились у користуванні мешканців квартир № 21 і № 32 та № 24, яка була виправлена при складанні акту від 28.06.1991(а.с. 32 т. 1)
Рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року у справі № 1-2/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) встановлено, що згідно з частиною першою статті 1 Закону (2482-12) суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, а отже, у їхню власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду. Закон (2482-12) врегульовує також відносини, пов’язані з виникненням, оформленням та набуттям права приватної власності на квартири та інші об’єкти приватизації державного житлового фонду.
Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону (2482-12), стають об’єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом — свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об’єднання співвласників багатоквартирного будинку.
З огляду на наведене, слід вважати доведеним факт, що спірний сарай літера „С” переданий у спільну власність, зокрема і позивачів у справі при приватизації ними житла.
Таким чином, враховуючи, що позивачки користувалися спірним сараєм до приватизації житла, за згодою власника житлового фонду та за погодженням з іншими наймачами при приватизації житла, спірний сарай літер «С» був переданий позивачкам, колегія суддів вважає, що позивачки на законних підставах набули право на сарай літер «С».
Посилання відповідачки на те, що у користуванні позивачів знаходився сарай літер «Ц», колегія суддів вважає неприйнятним, оскільки воно спростовується матеріалами справи.
Колегія суддів також вважає неправильними висновки суду, що ОСОБА_5 пропустила строк позовної давності для звернення до суду з зазначеним позовом, оскільки як убачається з матеріалів справи, позивачці ОСОБА_5 стало відомо про знесення сараю літер «С» в 2005 році, з позовом остання звернулася 24.09.2007 року, тобто в межах строку позовної давності, відповідно до ст. 257 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачкою ОСОБА_5 і відповідачкою ОСОБА_6 існує спір щодо поновлення прав позивачки на сарай літера „С”, який відповідачкою був зруйнований без згоди ОСОБА_5
Статтею 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав.
Звернувшись до суду з позовом та вимагаючи усунення перешкод у користуванні сараєм літера „С”, позивачка ОСОБА_5 обрала у якості способу захисту порушеного права – відшкодування шкоди шляхом поновлення в натурі зруйнованого відповідачкою сараю літер «С» і усунення перешкод у користуванні шляхом забезпечення безперешкодного проходу до належного їй сараю.
Проте, як убачається з матеріалів справи, сарай літер «С», який був розташований на прибудинковій території багатоквартирного жилого будинку АДРЕСА_1 був розібраний відповідачкою ОСОБА_6 і на час вирішення спору його не існує в натурі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відшкодування шкоди способом відновлення спірного майна в натурі є неможливим.
Таким чином, оскільки не можливе відновлення спірного майна в натурі, тому не можуть бути задоволені вимоги позивачки про усунення перешкод у користуванні спірним сараєм шляхом безперешкодного проходу до належного їй сараю.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що, коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, позивачка не позбавлена можливості захищати свої цивільні права іншим шляхом, а саме пред’явлення вимоги про відшкодування збитків відповідно до реальної вартості на момент розгляду справи втраченого майна.
За таких обставин, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини з цього питання, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_5 на підставі п.п. 1, 2, 3 статті 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших мотивів та підстав щодо сараю літ. «С».
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання незаконним і скасування рішень виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 08.04.2005 року про видачу ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на жилий будинок літер «Ц» за адресою: м. Ялта, вул.. Заміська,1 та рішення № 1235 від 25.08.2005 року про видачу ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають матеріалам справи та вимогам закону.
При розгляду справи суд першої інстанції визнав встановленим, що ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 05.05.1998 року на праві власності належала квартира № 33 АДРЕСА_1 в м. Ялта.
Згідно з рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 142(25) від 25 квітня 2001 року ОСОБА_6 надано дозвіл на виконання робіт по реконструкції зі збільшенням частки домоволодіння з надбудовою 2-го поверху і мансарди АДРЕСА_1 У виконання зазначеного рішення, ОСОБА_6 після отримання відповідних дозволів, було узгоджено робочий проект будівництва та 04.09.2002 року інспекцією ДАБК було надано дозвіл на виконання будівельних робіт.
Після виконання будівельних робіт, рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 354 від 11 березня 2005 року ОСОБА_6 затверджено акт Державної технічної комісії про прийняття до експлуатації закінченого реконструкцією з розширенням частини домоволодіння з надбудовою другого поверху та мансарди (літ. Ц) АДРЕСА_1 кв. 33 у м. Ялта. Оформлено ОСОБА_6 право власності та видано свідоцтво про право власності на реконструйовану частину будинку з надбудовою та зобов’язано БТІ м. Ялта провести правову реєстрацію об’єкта (а.с. 177 т. 2).
На підставі цього рішення 08.04.2005 року ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме будинок літер «Ц» АДРЕСА_1 у м. Ялта (а.с. 25 т. 1)
Враховуючи, що відповідачка ОСОБА_6 у встановленому законом порядку отримала дозвіл на виконання будівельних робіт і закінчений будівництвом об’єкт у порядку, встановленому законодавством був прийнятий до експлуатації виконавчим комітетом Ялтинської міської ради, що відноситься до його відання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_5
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_5 вбачається, що останньою заявлені вимоги про визнання незаконним і скасування рішення № 1235 від 25.08.2005 року в частині видачі ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на жилий будинок АДРЕСА_1
Вимог про визнання зазначеного рішення в частині виділу жилого будинку літер «Ц» із складу домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_5 не заявлено.
Вирішуючи спір у частині заявлених вимог, суд першої інстанції, виходячи з принципу диспозитивності і дійшов обґрунтовано висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 1235 від 25.08.2005 року незаконним та його скасування і правильно відмовив у задоволенні позову.
Що стосується висновків суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів з ними погоджується, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що в результаті неправомірних дій відповідачів у ОСОБА_5 погіршився стан її здоров’я, що нібито свідчить про спричинення їй моральної шкоди, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки позивачкою не доведено, що сам по собі факт прийняття Ялтинською міською радою рішення про передачу ОСОБА_6 і іншим співвласникам жилого будинку АДРЕСА_1, зокрема і позивачці, у спільну сумісну власність спірної земельної ділянки в порушення вимог ст. 42 ЗК України, негативно вплинуло на стан її здоров’я.
Довід скарги про те, що ОСОБА_6 здійснила самочинне будівництво жилого будинку, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки він спростовується матеріалами справи. Крім того зазначені обставини були предметом дослідження і оцінки суду першої інстанції і в рішенні суду наведені переконливі доводи на обґрунтуванні своїх висновків щодо недоведеності даних обставин за правилами ст.ст. 179, 212, ЦПК України
Інші доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування рішення суду в цій частині.
Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні позову другої з позивачок - ОСОБА_35 не оскаржується, колегія суддів, керуючись принципом диспозитивності, не робить висновків щодо неоскарженої частини.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 305, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 лютого 2010 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення Ялтинської міської ради АР Крим № 20 від 01.03.2002 року, визнання недійсним державного акту, про зобов’язання ОСОБА_6 поновити в натурі зруйнований нею сарай літер «С» та про усунення перешкод у користуванні належним позивачці сараєм літер «С» скасувати і ухвалити нове рішення.
Визнати незаконним і скасувати рішення 45-ої сесії 23-го скликання Ялтинської міської ради АР Крим № 20 від 01.03.2002 року про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_6 та іншим співвласникам жилого будинку земельної ділянки загальною площею 0,2035 га в спільну сумісну власність для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Визнати недійсним державний акт НОМЕР_1 від 26 липня 2002 року на право власності на землю, виданий на ім’я ОСОБА_6 і інших співвласників жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 485.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про зобов’язання ОСОБА_6 поновити в натурі зруйнований сарай літер «С» та про усунення перешкод у користуванні належним позивачці сараєм літер «С» - відмовити.
В решті це ж рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: Горбань В.В. Курська А.Г. Макарчук Л.В.