печерський районний суд міста києва
Справа № 2-3629-1/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2010 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Ісаєвської О.В.,
при секретарі - Шалапуді Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства Банк «Траст», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Відкритого акціонерного товариства Банк «Траст» про визнання договору поруки недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01 липня 2008 року між ОСОБА_2 та відповідачем ВАТ Банк «Траст» був укладений договір поруки №S011.0003261.370-G-1 року (далі Договір поруки) . Відповідно до п.1.1 Договору поруки його сторони встановлюють, що Поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед Кредитором відповідати за зобов’язаннями Позичальника ОСОБА_3, які виникають з умов: кредитної угоди № 370 від 01 липня 2008 року та додатків до неї, які є її невід'ємними частинами; договорів про надання траншу, договорів про відкриття кредитної лінії, договорів про надання овердрафту, договорів про відкриття акредитиву, договорів про надання гарантій, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені в майбутньому на підставі цієї кредитної угоди та є або будуть її невід'ємними частинами; додатків до договорів, укладених на підставі цієї кредитної угоди, які є їх невід'ємними частинами, в подальшому «Кредитний договір», за умовами якого Позичальник зобов’язується перед кредитором повернути надані кредитні кошти з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 1 000 000 (один мільйон) доларів США 00 центів в строки, що передбачені Кредитним договором та сплатити відсотки за користування кредитом, пеню, неустойку та інші штрафні санкції в розмірі, строки та у випадках, передбачених Кредитним договором, в повному обсязі цих зобов'язань. Позивач зазначає, що на момент укладення Договору поруки поручитель був одружений, що підтверджується свідоцтвом про одруження, грошові кошти, якими він поручався були набуті під час шлюбу, однак сам Договір поруки був укладений без згоди позивача. Вказує, що договір виходить за межі дрібного побутового, та, оскільки укладений без згоди позивача – є недійсним.
В ході попереднього судового засідання 15.11.2010 року суд було залучено до участі у справі ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету позову.
Позивач ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 та представник відповідача в судове засідання не з’явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Разом з тим, представник відповідача Лозенко В.І. надав до суду заяву про розгляд справи без його участі на підставі поданих документів та свої письмові заперечення проти позову, в яких просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 У запереченнях представник відповідача зазначає, що п озивач помилково вважає необхідним отримання від позивачки письмової згоди на підписання вказаного Договору поруки згідно ст.65 СК України, оскільки така згода чинним законодавством не передбачена в зв’язку з тим, що Договір поруки не потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також не стосується безпосередньо цінного майна. Крім того наголошує, що вимоги законодавства, щодо укладення, дії та припинення договорів поруки передбачені § 3 Глави 49 Цивільного Кодексу України, а не ст.ст. 63, 65 Сімейного Кодексу України. Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому ні в вищезазначеній главі ні в іншому нормативному документі прямо не передбачено обов'язкової згоди другого з подружжя при укладені іншим договору поруки, як наприклад це передбачено у випадках з договорами застави та іпотеки, по яким в заставу передається майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності. Таким чином укладання 01.07.2008р. Договору поруки № S011.0003261.370-G-1 ОСОБА_2 без письмової згоди ОСОБА_1, ні яким чином не порушує її майнові інтереси.
Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позові. Додавши, що вважає, що зобов’язання за спірним договором виникають як у третьої особи так і у позивачки, оскільки у разі якщо буде накладено стягнення на спільне майно, яке було нажито під час шлюбу, то інтереси позивачки будуть зачіпати її права.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 01 липня 2008 року між ОСОБА_2 та відповідачем ВАТ Банк «Траст» був укладений договір поруки №S011.0003261.370-G-1 року (далі Договір поруки), який забезпечує виконання зобов’язань ОСОБА_3 перед відповідачем за укладеними між відповідачем та ОСОБА_3 кредитною угодою №370 та договору про надання траншу №S011.0003261.370-G-1 (а.с.5).
Відповідно до п.1.1 Договору поруки його сторони встановлюють, що Поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед Кредитором відповідати за зобов’язаннями Позичальника ОСОБА_3, які виникають з умов: кредитної угоди № 370 від 01 липня 2008 року та додатків до неї, які є її невід'ємними частинами; договорів про надання траншу, договорів про відкриття кредитної лінії, договорів про надання овердрафту, договорів про відкриття акредитиву, договорів про надання гарантій, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені в майбутньому на підставі цієї кредитної угоди та є або будуть її невід'ємними частинами; додатків до договорів, укладених на підставі цієї кредитної угоди, які є їх невід'ємними частинами, в подальшому «Кредитний договір», за умовами якого Позичальник зобов’язується перед кредитором повернути надані кредитні кошти з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 1 000 000 (один мільйон) доларів США 00 центів в строки, що передбачені Кредитним договором та сплатити відсотки за користування кредитом, пеню, неустойку та інші штрафні санкції в розмірі, строки та у випадках, передбачених Кредитним договором, в повному обсязі цих зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 553 ЦК України передбачено, що поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Аналізуючи зміст ст. 65 СК України в системному зв’язку зі ст. 526, 553 ЦК України, суд приходить до висновку, що положення ст. 65 СК України стосовно порядку розпорядження майном, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя , регулюють відносини, що стосуються саме розпорядження майном, яке є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного з подружжя укладати договори поруки та поручатися перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Порука є способом забезпечення виконання зобов'язання (як правило, грошового), а не правочином щодо розпорядження майном, належним поручителю. Суд вважає, що договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, а відтак до правовідносин, які виникли за договором поруки, укладеного 01.07.2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ Банк «Траст», норми ст. 65 СК України не можуть застосовуються.
Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд вважає необґрунтованими посилання представника позивача стосовно того, що зобов’язання за спірним договором виникають у подружжя спільно, тобто як у третьої особи так і у позивачки, оскільки у разі якщо буде накладено стягнення на спільне майно, яке було нажито під час шлюбу, то інтереси позивачки будуть зачіпати її права з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 СК України за зобов’язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
Слід зазначити, що згідно ч. 8 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Під час розгляду справи, представник позивача не довів того факту, що відповідачем за зобов’язанням третьої особи перед банком згідно спірного договору поруки звернено стягнення на спільну сумісну власність подружжя –третьої особи ОСОБА_2 та позивачки ОСОБА_1
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Разом з тим, в судовому засіданні не доведено того факту, що договір поруки укладений третьою особою - чоловіком позивачки ОСОБА_2 та відповідачем ВАТ Банк «Траст» не відповідає вимогам ЦК України, порушує майнові права позивачки та створює для позивачки правові наслідки.
Таким чином, аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд вважає, що правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору поруки №S011.0003261.370-G-1 від 01.07.2008 року недійсним немає.
ОСОБА_2, який був залучений до справи ухвалою суду як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, до відповідача ВАТ Банк «Траст» позовних вимог щодо визнання договору поруки недійсним не заявляв.
Враховуючи вищенаведене, керуючись вимогами ст.ст. 6, 15, 16, 202, 553, 526 ЦК України, ст. 65, 73 Сімейного кодексу України, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 10, 11, 60, 203, 208, 209, 212, 213, 215, 553, 554 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства Банк «Траст» про визнання договору поруки № S011.0003261.370-G-1 від 01 липня 2008 року недійсним – відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.
Суддя О.В. Ісаєвська