Справа № 22ц-6125/2010 Головуючий у 1-й інстанції – КОВЕРЗНЕВ В.О.
Категорія – цивільна Доповідач – БОБРОВА І.О.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 листопада 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді ЛАКІЗИ Г.П.,
суддів: БОБРОВОЇ І.О., РЕДЬКИ А.Г.,
при секретарі МАРЧЕНКО О.О.,
за участю: позивача ОСОБА_5, його представників ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_7, представника відповідачів – адвоката ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 21 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання недійсною довіреності та нікчемним договору дарування частини будинку,
в с т а н о в и в :
В травні 2010 р. позивач звернувся з позовом, в якому після неодноразових уточнень та змін просив визнати недійсною довіреність від 08.04.2008 р. на ім’я ОСОБА_9 і нікчемним договір дарування 3/50 частин будинку АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_10 та 9/100 частин цього ж будинку на ім’я ОСОБА_5 Позивач посилався на те, що довіреність була видана ним під впливом обману, оскільки з ОСОБА_5, що є його онукою та її співмешканцем ОСОБА_9 вони домовлялися про передачу їм частини земельної ділянки. Через поганий зір позивач стверджував, що не зміг прочитати зміст документу, що він підписує, а нотаріус не оголосив йому його вголос. Дія зазначеної довіреності припинена за його заявою 11.05.2010 р.
Щодо визнання нікчемним договору дарування від 21.01.2009 р., позивач зазначив, що зазначений договір він не підписував, тому в силу ст. 228 ЦК України договір дарування є нікчемними, оскільки він порушує публічний порядок.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 жовтня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_5 просить рішення суду від 21.10.2010 р. скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду прийнято з порушенням норм процесуального права.
Так, апелянт посилається на те, що судом не з’ясовано, чи мали намір та волевиявлення позивач та його дружина на безоплатне відчуження частини належного їм спірного домоволодіння сторонній особі – ОСОБА_10; чи були власники домоволодіння присутніми у нотаріуса при підписанні договору дарування та підписанні заяви дружиною позивача про дачу згоди на безоплатне відчуження позивачем їх домоволодіння; де та за яких обставин посвідчувалась дана угода; чи ставили свої підписи позивач на договорі дарування та його дружина на заяві про дачу згоди на безоплатне відчуження домоволодіння; чим викликано бажання у позивача та його дружини на безоплатну передачу сторонній особі частини належного їм домоволодіння. Апелянт наполягає на тому, що договір дарування – правочин, який спрямований на порушення його права власності шляхом незаконного заволодіння ним. Положення ст.228 ЦК України визначають такий правочин як нікчемний. Помилковим є висновок суду про те, що позивач особисто підписав договір дарування, а його дружина – заяву про згоду на відчуження домоволодіння, оскільки вони не підписували зазначені документи. Апелянт зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не ставив питання про визнання правочинів недійсними, а просив визнати договір дарування нікчемним.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду – зміні, виходячи з наступного:
відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
По справі встановлено, що позивач ОСОБА_5 є дідом відповідача ОСОБА_5, відповідач ОСОБА_9 є її співмешканцем, а відповідач ОСОБА_10 є братом ОСОБА_9
08.04.2008 року позивач видав відповідачу ОСОБА_9 довіреність, якою уповноважив останнього вчиняти на його користь дії пов’язані з приватизацією, відчуженням, здачею в найом, управлінням та розпорядженням рухомим і нерухомим майном, а також вчиняти в його інтересах будь-які дії щодо належного йому рухомого і нерухомого майна, представництва інтересів у всіх без винятку установах тощо. Вказана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстровим № 329 (а.с.78).
Зі слів ОСОБА_9, видача такої довіреності була викликана необхідністю вирішення питання здачі в експлуатацію будинку АДРЕСА_1 і отримання на ім’я позивача свідоцтва про право власності на цей будинок. Зазначене твердження підтверджується виданим на ім’я позивача ОСОБА_13 про право власності на нерухоме майно від 05.08.2008 року. Отримання ОСОБА_9 зазначеного свідоцтва на ім’я позивача останнім не оспорюється. Таким чином, виконання правочину позивачем ОСОБА_5 прийнято.
Дія довіреності від ОСОБА_5 на ім’я ОСОБА_9 припинена 11.05.2010 р. про що свідчить витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей (а.с.8).
Під час розгляду справи позивач не довів тієї обставини, що під час видачі довіреності на ім’я ОСОБА_9 він був під впливом обману чи помилки. Враховуючи це, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстави для визнання одностороннього правочину (довіреності) недійсним відсутні.
21.01.2009 року позивач уклав договір дарування відповідно до якого подарував ОСОБА_10 3/50 частини, а ОСОБА_5 – 9/100 частин належного йому будинку АДРЕСА_1.
Даний правочин вчинений в письмовій формі і посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстровим № 95 (а.с.63-64).
В матеріалах нотаріальної справи про посвідчення договору дарування є заява дружини позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_14 щодо надання нею згоди на вчинення позивачем договору дарування. Дана заява посвідчена нотаріально (а.с.70). Позивач не надав суду переконливих доказів того, що дана заява ОСОБА_14 не підписувалася.
Доводи апелянта, що в силу ст. 228 ЦК України цей правочин повинен бути визнаний нікчемним, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки за змістом цієї статті, а також з врахуванням роз’яснень, що викладені в п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, договір дарування частини нерухомого майна, що перебуває у приватній власності, не є таким, що порушує публічний порядок.
В мотивувальній частині рішення від 21.10.2010 р., суд першої інстанції вірно послався на відповідні норми закону, однак в резолютивній частині рішення не вірно зазначив, що відмовляється в позові про визнання правочинів недійсними, фактично вийшовши за межі позовних вимог, оскільки позивачем в останній позовній заяві (а.с. 84-85) заявлялися позовні вимоги про визнання недійсною довіреності та нікчемним договору дарування частини будинку.
Оскільки судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, рішення суду від 21.10.2010 р. підлягає зміні на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України з викладенням резолютивної частини в новій редакції.
Інші доводи, що викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують.
Керуючись ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України, ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
в и р і ш и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 жовтня 2010 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції: „Відмовити ОСОБА_5 у задоволенні його позову до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання недійсною довіреності та нікчемним договору дарування частини будинку ”.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: