Справа № 2-1376/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

22 листопада 2010 року                                                 м. Кіровське    

Кіровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого – судді             Назаренко Г.В.

при секретарі                                    Крамар В.В.

за участю позивача                    ОСОБА_1

представників відповідача              Бобиш Н.Б., Мандрус І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1  до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кіровське про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

    4 листопада 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кіровське (далі – відділення Фонду). В  обґрунтування позовних вимог послався на те, що через важкі та несприятливі умови праці він захворів на професійне захворювання – хронічний бронхіт, фаза затихаючого загострення, емфізема легенів, дифузний пневмосклероз, дихальна недостатність 0-1 ст., яке йому встановлено Клінікою професійних захворювань Інституту медицини праці. За висновком МСЕК від 20 травня 2004 року йому вперше було встановлено 30% втрати професійної працездатності безстроково. Втрата здоров»я та працездатності спричинила йому фізичні та моральні страждання, призвела до необхідності додавати додаткових зусиль для організації життя. Просив у відшкодування моральної шкоди стягнути з відділення Фонду 100.000 грн.

    В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, пояснивши суду, що понад 30 років відпрацював під землею в шахті. Через несприятливі та важкі умови праці отримав професійне захворювання. Висновком МСЕК йому встановлено 30% втрати професійної працездатності та Ш групу інвалідності безстроково. Вимушений постійно лікуватися, має утруднене дихання. Стан здоров»я не дозволяє йому працювати по дому, у зв»язку з чим всі тяготи за господарством лягли на плечі його дружини.    

    Представник відповідача Бобиш Н.Б., діюча на підставі довіреності № 01-28/06-1807 від 15 листопада 2010 року без обмеження повноважень, позов не визнала, пояснення суду не давала.

    Представник відповідача Мандрус І.С., діюча на підставі довіреності № 01-28/06-1807 від 15 листопада 2010 року без обмеження повноважень, позов не визнала і суду пояснила, що на сьогоднішній час п.п. «е» п.1 ч.1 ст.21 та ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі – Закон), які передбачали обов»язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду, виключені, що не дає позивачу права на відшкодування моральної шкоди з відділення Фонду. Крім того, відділенням Фонду належним чином виконуються зобов»язання по своєчасній та повній виплаті позивачеві одноразової допомоги, щомісячних регресних сум, забезпеченню санаторно-курортним лікуванням.

    В наданих суду письмових запереченнях проти позову відповідач посилається на виключення  Законом України від 23 лютого 2007 року № 714 підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону, який передбачав як один із видів страхових виплат, що виплачуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків у разі настання страхового випадку,  грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому, а також на підпункт 2 пункту 44 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до п.3 розділу Х1 Прикінцевих положень Закону, згідно якого відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року. Відділення Фонду вважає, що позивачем не надано доказів, на підставі яких можливо зробити висновок про спричинення йому моральної шкоди. Відповідачем зазначено, що відшкодування моральної шкоди відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України можливо лише за наявності вини особи, яка завдала шкоди. Встановлено, що професійне захворювання у позивача виникло з вини роботодавця, тому підстав для стягнення моральної шкоди з відділення Фонду немає. За думкою відповідача, встановлення факту спричинення моральної шкоди потерпілому згідно п.п.1.1, 3.8 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров»я, пов»язане з виконанням трудових обов»язковів», затвердженого наказом МОЗ України від 22 листопада 1995 року № 212 із змінами та доповненнями, покладено на органи МСЕК. Моральна шкода позивача частково компенсована чітким виконанням держави щодо сплати тих виплат, які передбачені ст. ст.21, 34 Закону: виплатою одноразової допомоги внаслідок професійного захворювання, щомісячних грошових коштів, забезпеченням санаторно-курортним лікуванням. Крім того, позивачем порушений встановлений статтею 233 КЗпП України та постановою Пленуму ВСУ від 13 березня 1995 року № 4 строк позовної давності, за яким позивач може звернутися до суду протягом 3 місяців. За думкою відповідача, в разі порушення законних прав працівника, які призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, відповідно до ст.237-1 КЗпП України  моральна шкода відшкодовується власником або уповноваженим ним органом.        

    Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача Мандрус І.С., дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково.

    Судом встановлені такі обставини та відповідні ним правовідносини.

Позивач з 1972 року по 8 червня 2004 року працював на вугільних підприємствах на підземних роботах  (а.с.7-19).

Згідно санітарно-гігієнічної характеристики умов праці ОСОБА_1 умови його праці визнані важкими та несприятливими: дія шкідливих виробничих факторів, фізичні перевантаження, підняття та переміщення вантажу на великі відстані, дія локальної вібрації,  несприятливий мікроклімат, робота в умовах підвищеної запиленості повітря і т.і. (а.с.20, 21).

2 березня 2004 року Клінікою професійних захворювань Інституту медицини праці АМН України  позивачу встановлено професійне захворювання – хронічний бронхіт, фаза затихаючого загострення, емфізема легенів, дифузний пневмосклероз, ДН 0,- ст., що підтверджується висновком Центральної експертної комісії № 9/643 від 2 березня 2004 року (а.с.22).

    28 квітня 2004 року комісією ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу» складено акт розслідування хронічного професійного захворювання у електрослюсаря підземного У розряду ОСОБА_1, згідно якого професійне захворювання у хворого виникло через недосконалість технологічних процесів добичі вугілля, тривалості роботи в умовах дії шкідливих факторів виробництва (а.с.24).

    За висновком обласної МСЕК № 3 м. Донецька 20 травня 2004 року позивачу було вперше встановлено ступень втрату професійної працездатності в розмірі 30% з 20 травня 2004 року безстроково у зв»язку з професійним захворюванням, позивача визнано інвалідом третьої групи у зв»язку з професійним захворюванням безстроково. ОСОБА_1 встановлена потреба у додаткових видах допомоги: медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні та протипоказаний важкий фізичний, підземний труд  (а.с.25, 26).  

    Після встановлення стійкої втрати професійної працездатності позивач продовжує хворіти, проходить курси стаціонарного лікування в Кіровській ЦМЛ (а.с.29, 31, 32, 37, 38).

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року (з наступними змінами) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до п.п. «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-Х1У (далі – Закон), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, у випадку настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов’язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я, виплатив йому, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

    Професійне захворювання, встановлене позивачу, відповідно до ч.2 ст.13 Закону, є страховим випадком, з настанням якого п. п. «е» п.1 ч.1 ст.21 Закону пов’язує обов’язок Фонду відшкодувати грошову суму за моральну шкоду, за наявності факту заподіяння такої шкоди потерпілому.  

    Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення по справі.

Факт заподіяння моральної шкоди позивачу, який полягає в моральних стражданнях у зв’язку з пошкодженням здоров’я, в порушенні нормальних життєвих зв’язків внаслідок неможливості продовження активного суспільного життя, порушенні відносин з оточуючими людьми доказано дослідженими письмовими доказами по справі: копіями трудової книжки, санітарно-гігієнічних характеристик умов праці, акту розслідування професійного захворювання, довідки МСЕК, витягами з амбулаторної картки та історій хвороби позивача. До того ж, втрата позивачем працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров’я потерпілого погіршено.  

Суд не може погодитись з думкою відповідача про те, що виключення п.п.«е» п.1 ч.1 ст.21 та ч.3 ст.28 Закону Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-У не дає підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому внаслідок ушкодження здоров»я, з огляду на те, що відповідно до ст.58 Конституції України та ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, не мають зворотної дії у часі, крім випадків коли пом»якшують або скасовують цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовуються до прав та обов»язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу внаслідок ушкодження його здоров»я виникли до виключення зазначених норм із Закону, і повинні регулюватися саме актом цивільного законодавства, який втратив чинність з 20 березня 2007 року. Посилання відповідача на абз.4 п.3 розділу Х1 Прикінцевих положень Закону, яким було доповнено пукт відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-У1, яким установлено, що відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року, є безпідставним, оскільки дану зміну рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-ра/2008 визнано неконституційною, що не дає підстав для його застосування.

Позиція відповідача відносно необхідності обов»язкового проведення медико-соціальної експертної експертизи для встановлення факту спричинення моральної шкоди позивачеві спростовується рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, згідно якого норма, викладена в ч.3 ст.34 Закону про обов»язок Фонду відшкодувати працівникам моральну шкоду за наявності висновку МСЕК, є спеціальною і стосується лише випадків, коли потерпілі не втратили професійну працездатність. Така норма не позбавляє працівника, який втратив професійну працездатність, права на відшкодування моральної шкоди, спричиненої умовами виробництва,і не виключає обов»язок Фонду відшкодувати таку шкоду у випадку стійкої втрати потерпілим професійної працездатності.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються спеціальним законом -  Законом України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», згідно якого обов»язок страхування від нещасного випадку на момент виникнення спірних правовідносин здійснював Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Отже, саме відповідач є належним відповідачем по справі, що розглянута судом, який зобов»язаний незалежно від наявності чи відсутності вини відшкодувати моральну шкоду позивачеві, факт завдання якої доведений в судовому засіданні.  

Відповідно до п.3 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров»я або смертю. Положення ч.1 ст. 233 КЗпП України про право звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, не може бути застосовано до правовідносин, що виникли між сторонами, оскільки не регулюються нормами КЗпП України.  

    При визначенні розміру заподіяної позивачу моральної шкоди, суд керується засадами розумності та справедливості, як того вимагає ч.3 ст.23 ЦК України, враховує характер та обсяг фізичних та душевних страждань, які зазнав та продовжує зазнавати позивач, неможливість відновлення професійної працездатності, важкість вимушених змін в житті позивача, характер додаткових зусиль для організації його життя. Крім того, при визначенні розміру заподіяної моральної шкоди суд враховує той факт, що шкода, завдана здоров’ю позивача,  компенсована чітким виконанням держави щодо сплати тих виплат, які передбачені ст. 34 Закону. З урахуванням викладеного суд вважає такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди на суму 9.000 гривень.

Відповідно до п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України 2004 року до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для держаного мита.

Відповідно до ч.2 ст.88 ЦПК України якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач звільнений від сплати державного мита на підставі п.4 ст.4 декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93, а відповідач – на підставі п.34 ст.4 цього ж декрету, у зв»язку з чим понесені судом витрати по сплаті судового збору мають бути віднесені за рахунок держави.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.81 ЦПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи підлягають покладенню на відповідача.

    Відповідно до ст. 58 Конституції України, ст. ст.5, 23, 268 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.9 Закону України «Про охорону праці», п. п. «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-Х1У із змінами, внесеними згідно із Законом України від 3 квітня 2003 року № 660-1У,  рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, керуючись ст. ст. 88, 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

    Позов задовольнити частково.

    Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кіровське Донецької області на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 9.000 (дев»ять тисяч) гривень.

    Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кіровське на користь міського бюджету м. Кіровське витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ у розмірі 15 (п»ятнадцяти) гривень.

    Понесені судом витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Кіровський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

    Суддя: