Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 листопада 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого –Сташківа Б.І.
суддів –Шевчук Г.М.,Жолудько Л.Д.
при секретарі – Майка Р.Ю.
з участю сторін- Тивонюк І.В.,представника відповідача ОСОБА_1, адвокатів ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29 червня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики,-
В С Т А Н О В И Л А :
У грудні 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики мотивуючи тим, що за час спільного проживання ними була придбана квартира АДРЕСА_1 і для придбання даної квартири були позичені кошти в сумі 16000 євро у ОСОБА_6 з терміном повернення до 1 січня 2009 року. Протягом перебування в шлюбі кошти ОСОБА_6 повернуті не були, а тільки в червні 2009 року вона повернула борг. Оскільки кошти позичалися під час перебування у шлюбі та використовувалися на потреби сім’ї для покупки квартири, дані зобов’язання є спільними зобов’язаннями, а тому позивачка вважала, що відповідач зобов’язаний повернути половину позичених коштів в сумі 8 000 євро, що еквівалентно 96 640 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 29 червня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29 червня 2010 року скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, у зв’язку з
Справа № 22ц-2416 Головуючий у 1- інстанції: Грицак Р.М.
Категорія -27 Доповідач : Сташків Б.І.
невідповідністю висновку суду обставинам справи, вважає що суд безпідставно не взяв до уваги розписку про позику грошей та пояснення свідків, інших письмових доказів, які підтверджують факт укладення позики, не врахував, що гроші були позичені в інтересах сім’ї для купівлі квартири, що створює також обов’язок для відповідача для погашення боргу подружжя перед іншими особами при укладенні договору позики.
У засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_4 та її адвокат підтримали доводи апеляційної скарги і просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким зобов’язати ОСОБА_5 повернути половину позичених коштів в сумі 8000 євро, що еквівалентно 96 640 грн. Представник відповідача ОСОБА_1 та її адвокат щодо задоволення апеляційної скарги заперечили.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи,недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не представлено належних доказів про укладення договору позики грошей на суму 16000 євро для купівлі квартири, договір укладено без нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а також без письмової згоди другого подружжя- відповідача по справі.
З таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, оскільки висновок суду не відповідає обставинам справи і неправильно дано тлумачення нормам матеріального права.
Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, відповідно до якої за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів(суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 вересня 1999 року, який був розірваний 06 квітня 2009 року. Під час перебування в шлюбі у вересні 2005 року сторонами куплено квартиру АДРЕСА_1, яка 16 липня 2007 року була зареєстрована за ОСОБА_4, як власником квартири. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2009 року про поділ майна подружжя було визнано за ОСОБА_5 право власності на ? частину квартири.
Як вбачається з матеріалів справи, апелянт ОСОБА_4 05 вересня 2005 року уклала з ОСОБА_6 договір позики Т.В 16 000 євро для придбання квартири в АДРЕСА_1. Дані кошти зобов’язалась повернути до 01 січня 2009 року. Проте, протягом перебування в шлюбі кошти ОСОБА_6 повернуті не були. В червні 2009 року апелянтом повернуто кошти в сумі 16 000 євро. Як пояснила ОСОБА_4 3 000 євро вона мала своїх, 3 000 євро їй позичив її знайомий ОСОБА_8 та 10 000 євро їй позичили батьки.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а ст.27 ЦПК України надає право особам, які беруть участь у справі та зобов’язує їх подавати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст.212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ч.3 ст.215 ЦПК України в мотивувальній частині рішення мають бути зазначені мотиви з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти, назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону на підставі якого вирішує справу, а також процесуального закону яким суд керувався.
В підтвердження своїх позовних вимог позивачка ОСОБА_4 посилалася на розписку про позику грошей на суму 16 000 Євро у ОСОБА_6, надавши суду копію розписки.
Згідно розписки представленої позивачем, 05 вересня 2005 року ОСОБА_4 взяла у ОСОБА_6 16 000 євро для придбання квартири в АДРЕСА_1 Дані кошти зобов’язалась повернути до 01 січня 2009 року(а.с.38).
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 підтвердила, що літом 2005 року сторони приїжджали до неї з метою позичити в неї грошей на купівлю квартири і вона перебуваючи в Україні 05 вересня 2005 року позичила їм 16 000 Євро.
Посилання в рішенні суду на те, що договір позики повинен бути нотаріально посвідчений, не може бути в даному випадку підставою для відмови в позовних вимогах, оскільки відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Факт укладення договору позики грошей підтверджується сукупністю інших доказів, які судом першої інстанції не взято до уваги.
Так,свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, які продали сторонам квартиру АДРЕСА_1 в судовому засіданні підтвердили, що позивачка та відповідач на купівлю квартири позичали гроші,пропонували їм провести оплати в євро, на що вони просили поміняти дану валюту на долари США.
В судовому засіданні ОСОБА_4 дала пояснення, що за час перебування в шлюбі відповідач ОСОБА_5 бажав повернути позичені гроші, оформивши нотаріально посвідчену довіреність від 20 квітня 2007 року, якою уповноважував батька позивачки ОСОБА_11 продати гараж №53 в гаражному кооперативі «Колос»( а.с.06).
В своїх зауваженнях на позовні вимоги відповідач та його представник ОСОБА_1 не виключать укладення договору позики у ОСОБА_6,однак вважають, що дана позика не може бути дійсною, оскільки укладена без згоди відповідача, а з другої сторони представник відповідача стверджує, що такі гроші надавалися батьками позивачки (а.с.20).
Наведені обставини вказують на те, що договір позики одним з подружжя укладався в інтересах сім'ї, оскільки одержані за ним кошти були використані на придбання квартири для сім'ї, а тому відповідно до правил частини 1 статті 65 СК України даний договір створив обов'язки по поверненню позики і у другого з подружжя (в розглядуваному випадку - у відповідача).
Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання.
Оскільки за договором позики позикодавець передає позичальникові грошові кошти у власність, а останні згідно з вимогами ст. 60 СК України стають об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, на спірні правовідносини поширюється правило про солідарну відповідальність.
В даному випадку не мають правового значення відсутність згоди відповідача на укладення згаданого договору позики, оскільки, як вже зазначалось, одержані за ним кошти були витрачені на придбання квартири.
Посилаючись на ст.65 СК України, суд першої інстанції не взяв до уваги цю обставину, що згідно ч.3 вказаної статті письмова згода другого з подружжя потрібна лише для нотаріальних угод та договорів стосовно цінного майна, під яким законодавець розуміє вироби з дорогоцінних металів чи каміння, антикваріату, картин, дорогого посуду та меблів та інше майно визначені індивідуальними ознаками. Гроші не підпадають під поняття цінного майна. Таким чином, законом не передбачено отримання письмової згоди другого з подружжя при укладанні останнім договору позики
Тому правові відносини між сторонами регулюються ч.2 ст.65 СК України, за якою при укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції пославшись на Правила вивезення та ввезення валюти України та іноземної валюти, критично оцінив покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_11 щодо позики грошей ОСОБА_4, оскільки вказані свідки не представили доказів щодо наявності в них сум вказаних коштів, а саме відсутності декларації щодо ввезення вказаних коштів в Україну. З даним висновком суду апеляційний суд не погоджується, оскільки факт наявності коштів у свідків ніким не оспорюється і не є предметом розгляду даної цивільної справи.
В порушення зазначених процесуальних прав, суд не сприяв всебічному і повному з’ясуванню обставин справи та здійсненню прав сторін, не встановив дійсного характеру правовідносин сторін, змісту їх прав і обов’язків у цих правовідносинах, зокрема щодо матеріальних претензій сторін, та не дав належної оцінки всім зібраним по справі доказам відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає до скасування, а вимоги ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики підлягають до задоволенню.
Оскільки по справі не потрібно збирати додаткових доказів, обставини справи встановлені судом повно і вірно, але висновок суду не відповідає обставинам справи неправильно дано тлумачення нормам матеріального права , колегія суддів вважає за можливе постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_4 зодоволити.
Керуючись ст.ст.309,311,313-315,317,319,324,32 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів,–
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29 червня 2010 року скасувати, постановити нове рішення.
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_5 в корить ОСОБА_4 половину позичених коштів в сумі 8 000 євро, що еквівалентно 96 640 гривні.
Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_4 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ та 966 грн. судового збору.
Рішення набуває чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів зі дня проголошення.
Головуючий-
Судді-