Справа № 2- 3873\2010 року
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2010 року Слов`яносербський районний суд Луганської області
в складі
головуючого-судді – Скворцової В.Г.
за участю секретаря – Скориковій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні с.м.т. Слов`яносербськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа відділ опіки та піклування при Слов`яносербській райдержадміністрції, ВДІ РФЛ Слов`яносербського РВ ГУМВС України в Луганській області про надання на безперешкодний вивіз за кордон неповнолітньої дитини,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача та просила постановити рішення, відповідно до якого визнати за нею право на безперешкодний вивіз за кордон неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди її батька ОСОБА_2, визнати за ОСОБА_1, право на тимчасовий виїзд за межі України разом з донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов’язати відповідача не чинити ОСОБА_1 перешкод в оформлені проїзних документів на ім’я ОСОБА_3 21.06.2008 року, та зобов’язати відповідача не чинити ОСОБА_1 або належним чином уповноваженою нею особу перешкоди у тимчасових виїздах за межі території України ОСОБА_3, посилаючись на те, що вона з 29.12 2007 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від даного шлюбу народилась донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. 27 квітня 2010 року шлюб було розірвано, після чого відповідач не надає згоди до виїзду доньки з матір`ю за межі України.
Позивачка в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі, просила позовні вимоги задовольнити для надання їй вільного безперешкодного виїзду за кордон з її донькою.
Відповідач по справі у судове засідання не з`явився, згідно довідки СГФРФО Слов`яносербського РВ УМВС України в Луганській області від 27.10 2010 року значиться зареєстрованим за адресою АДРЕСА_1. Про розгляд справи сповіщався належним чином у за допомогою оголошення у пресі, що не суперечить вимогам ч.9 ст.74 ЦПК України, умови неявки суду не відомі, заяв та клопотань про відкладання судового засідання не заявляв.
Представник Органу опіки та піклування Слов`яносербської райдержадміністрації позов підтримала в повному обсязі.
При викладених обставинах суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача, сповіщеного про розгляд справи належним чином, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, надані матеріали є повними і достатніми для розгляду справи у відсутності відповідача.
Суд, вислухавши позивача по справі, представника органу опіки та піклування Слов`яносербської райдержадміністрації, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Правовідносини між сторонами є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ст. 150,154,155 Сімейного Кодексу України.
Насамперед, суд розглядаючи справу ставився до спору з порозумінням, усвідомлюючи цінності мирного вирішення сімейних проблем, з шанобливим ставленням до матері, до батька, до дитини, до тих, хто поруч, хто очікує на піклування і має на це право.
У судовому засіданні встановлено, що позивач перебувала у шлюбі з 29.12.2007 року з відповідачем, шлюб був розірваний, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_2, від 27.04.2010 року, актовий запис № 48
В період шлюбу у сторін народилась донька, ОСОБА_3, 21.06.2008 року, свідоцтво про народження НОМЕР_3 виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Слов`яносербського районного управління юстиції Луганської області від 27 червня 2008 року, актовий запис № 46.
Позивач пояснила суду, що родичі малолітньої дитини мешкають за межами території України, у зв`язку з чим вона бажає разом з донькою навіщати родичів, без перешкод з боку відповідача, однак відповідач відмовляється добровільно надавати згоду на виїзди. Більш того, після розірвання шлюбу позивачці взагалі не відомо, де знаходиться відповідач.
Позивач має постійне місце проживання в Україні, має постійну роботу та не має наміру на постійне мешкання разом з дитиною в іншій країні без повідомлення відповідача.
Відповідно до ст.159 Сімейного Кодексу України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спального відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
З урахуванням п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № N 16 від 12.06.98р. „Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України {Із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 3 від 15.05.2006}, у частині яка не суперечить Сімейному Кодексу України при вирішенні таких спорів суди повинні виходити не з формальних міркувань, а з фактичних інтересів дітей та розумів їх нормального виховання.
Норми Конвенції про права дитини, говорять про те, що кожна дитина має право на захист зі сторони держави від всіх форм фізичного або психологічного насильства, образи, відсутність піклування або недбайливого ставлення, грубого звернення або експлуатації.
Батьки зобов’язанні піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також батьки зобов’язані поважати дитину.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Обов’язок виховувати дитину, ростити дитину – найважливіший обов’язок матері та батька.
Виховання почуття любові може здійснюватися лише засобами любові.
Цивільний кодекс України услід за міжнародно-правовими документами, ратифікованими Україною, визначає здоров’я як стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише як відсутність хвороб чи фізичних вад.
Повага до дитини має базуватися на визнанні незаперечної істини: дитина – це маленька людина, зі своїм внутрішнім світом, своїми уподобаннями, своїми бажаннями та потребами.
Повага до дитини – це повага її прав, визначених Конвенцією про права дитини та іншими законодавчими актами.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Як записано у ст. 5 Хартії прав сім’ї від 1983 року, оскільки батьки дали життя своїм дітям, вони мають первинне і невід`ємне право виховувати їх; отже їх слід вважати первинними та головними вихователями власних дітей.
Відповідно до 2 принципу Декларації прав дитини від 20.11.1959 року дитині законом та іншими засобами повинні бути забезпечені спеціальний захист та надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б йому розвиватися фізично, розумово, морально та духовно.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону Дитинства» батьки або особи, які їх заміняють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний духовний і моральний розвиток навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей поважити гідність дитини, готувати її до самостійного життя і праці.
Відповідно до ст.154 ч. 2 СК України батьки мають право звертатися за захистом прав та інтересів дитини.
Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає: забезпечення належних умов для охорони здоров'я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності.
Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини.
Відповідно до ст. 4 Закону України „ Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України” оформлення проїзного документа на дитину проводиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Право фізичної особи на свободу пересування, як і будь –яке інше конституційне право, гарантується державою і не може бути скасоване. Це право означає не лише право пересування по території України, в й право громадянина України на виїзд з України, порядок здійснення якого врегульовано вище приведеним Законом.
Судом встановлено, що повну відповідальність за виховання дитини несе позивачка. Участі в утриманні, виховання дитини відповідач не приймає. В той же час, при вирішенні питань про виїзд дитини за кордон відповідач висунув вимоги до позивачки, про відмовлення сплати аліментів.
Ст. 10 Конвенції про права дитини встановлено, що кожна дитина має право покидати любу країну, включаючи власну, та повертатися в свою країну разом з батьками.
Виходячи з проголошеного Конвенцією права дитини, суд вважає що донька сторін має право безперешкодно виїжджати зі своєї країни за кордон.
Виходячи з того, що відповідач чинить позивачу перешкоди в цьому, висуває певні умови перед ним взамін на надання дозволу на виїзд дитини за кордон, обмежує таким чином можливості дитини , суд приходить до висновку про обґрунтованість позову, та визнати за позивачкою право на тимчасові виїзди за межі території України з неповнолітньою дитиною без дозволу батька.
На підставі викладеного та керуючись Конвенціє про права дитини, Європейською конвенцією про здійснення прав дітей від 1996 року, Хартією прав сім’ї від 1983 року, Декларацією прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, Законом України «Про охорону дитинства», ст. ст. 150,154,155 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212-215, 223, 294 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа відділ опіки та піклування при Слов`яносербській райдержадміністрації, ВДІ РФЛ Слов`яносербського РВ ГУМВС України в Луганській області про надання на безперешкодний вивіз за кордон неповнолітньої дитини, - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт НОМЕР_4, виданий Слов`яносербським РВ УМВС України в Луганській області від 18.03.2008 року, і/код НОМЕР_1, право на тимчасові виїзди за межі території України разом з донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, свідоцтво про народження НОМЕР_5 від 27.06.2008 року, актовий запис № 46 , видане відділом реєстрації актів цивільного стану Слов`яносербського районного управління юстиції Луганської області.
Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод в оформленні проїзних документів на ім`я ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов’язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди, або належним чином уповноваженій нею особі, у тимчасових виїздах за межі території України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Луганської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Скворцова В.Г.