ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" листопада 2010 р. Справа № 7/146-10
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гулової А.Г.
суддів: Пасічник С.С.
Щепанської Г.А.
при секретарі Феськовій М.Ю. ,
за участю представників сторін:
від позивача: Сидоренко О.І. - представника за довіреністю від 08.09.2010р.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт-Бар", м.Бар Вінницької області
на рішення господарського суду Вінницької області
від "13" вересня 2010 р. у справі № 7/146-10 (суддя Банасько О.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НовоФарм", с.Кільчень Новомосковського району Дніпропетровської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт-Бар", м.Бар Вінницької області
про стягнення 131042,43грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 13.09.2010р. у справі №7/146-10 позов Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НовоФарм" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт-Бар", м.Бар Вінницької області про стягнення 131042,43грн. задоволено частково й стягнуто з відповідача на користь позивача 129200,00грн. основного боргу, 775,20грн. інфляційних втрат, 679,63грн. - 3% річних, 1306,55грн. витрат по сплаті державного мита та 235,30грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позову, відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропродукт-Бар" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Мотивуючи апеляційну скаргу (т.2, а.с.34-35), відповідач посилається на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, й зазначає, зокрема, що:
- місцевий господарський суд, відхиляючи клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи, порушив приписи ст.ст.4-3, 22, 32 ГПК України, а також не взяв до уваги роз'яснення Вищого господарського суду України від 11.11.1998р. №02-5/424 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" (зі змінами), в якому вказано, що господарському суду слід мати на увазі, що чинне законодавство не надає йому права відмовити у призначенні судової експертизи, про яку клопочуть учасники судового процесу, за тим мотивом, що у складі суду є особи, які мають достатні для з'ясування відповідних питань спеціальні знання;
- безпідставним є твердження суду першої інстанції про те, що відповідачем фактично визнано борг в сумі 129200,00грн., який вказано в п.1 мирової угоди, оскільки остання не була підписана повноважним представником ТОВ "Агропродукт-Бар".
Позивач у відзиві від 28.10.2010р. на апеляційну скаргу (т.2, а.с.46-48) заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача й, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що місцевим господарським судом правомірно відхилено клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи, виходячи з того, що питання щодо документального підтвердження заборгованості апелянта перед позивачем не потребує спеціальних досліджень, оскільки з'ясування вказаних обставин можливе безпосередньо судом за результатами вивчення та дослідження наданих сторонами доказів, оскільки відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України від 11.11.1998р. №02-5/424 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи (зі змінами, внесеними згідно рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 16.01.2008р. №04-5/5) судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Представник відповідача в засідання суду не з'явився.
08.11.2010р. на адресу суду від ТОВ "Агропродукт-Бар" надійшла заява від 08.11.2010р. (т.2. а.с.53-54), в якій останнє просить відкласти розгляд апеляційної скарги у зв'язку із знаходженням представника товариства на сесії.
Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що відповідач, який належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не був позбавлений права уповноважити представляти його інтереси в судовому засіданні інших осіб, колегія суддів відхилила клопотання відповідача та визнала можливим розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
Представник позивача в засіданні суду заперечила проти доводів апеляційної скарги, надавши пояснення на обґрунтування своїх заперечень. Вважаючи рішення господарського суду Вінницької області від 13.09.2010р. законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з актів приймання-передачі виконаних робіт від 17.09.2009р., 05.10.2009р., 07.10.2009р. (т.1, а.с.14-16) позивач на протязі вересня-жовтня 2009року виконав для відповідача роботи - посів озимих ріпаку та пшениці на загальну суму 129200,00грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропродукт-Бар" свої зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем сільськогосподарських робіт не виконало, у зв'язку з чим позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію №4 від 12.01.2010р. (т.1, а.с.17), в якій, зокрема, позивач просив сплатити суму боргу за виконані сільськогосподарські роботи.
Однак, відповідач не оплатив вартість виконаних сільськогосподарських робіт на суму 129200,00грн.
У зв'язку з вищевикладеними обставинами, 09.07.2010р. (згідно дати на штемпелі відділення поштового зв'язку на конверті, т.1. а.с.18) Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НовоФарм" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт-Бар" про стягнення 131042,43грн., з яких: 129200,00грн. основного боргу, 1162,80грн. інфляційних втрат, 679,63грн. - 3% річних (т.1, а.с.2-4).
Як вже вказувалось в цій постанові, рішенням господарського суду Вінницької області від 13.09.2010р. у справі №7/146-10 позов задоволено частково, з чим також погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст.527 ЦК України).
Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).
Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вже вказувалось вище, позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію №4 від 12.01.2010р., яка була отримана останнім 08.02.2010р. (т.1, а.с.6).
Проаналізувавши відносини, які склалися між сторонами при виконанні Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НовоФарм" Товариству з обмеженою відповідальністю "Агропродукт-Бар" робіт по посіву сільськогосподарських культур, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що між сторонами виникли правовідносини з виконання підрядних робіт, які регулюються ст.ст.837-864 ЦК України.
Згідно ч.ч.1,2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу; договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Частиною 1 ст.854 ЦК України встановлено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень.
Однак, всупереч наведеним нормам відповідачем не подано до суду жодного належного доказу на підтвердження сплати позивачу 129200,00грн. боргу за виконані сільськогосподарські роботи.
Враховуючи вищевикладені обставини справи разом з нормами чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 129200,00грн. основного боргу.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, або законом.
Керуючись даною нормою законодавства, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1162,80грн. інфляційних за прострочення виконання грошового зобов'язання та 679,63 - 3 % річних (згідно розрахунку, т.1, а.с.11).
Перевіривши наведені позивачем розрахунки інфляційних та 3%річних, судова колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що місцевим господарським судом правомірно повністю задоволено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача 679,63грн. -3% річних за період з 16.02.2010р. по 20.04.2010р. та частково задоволено вимогу щодо стягнення інфляційних з урахуванням індексу інфляції за квітень 2010р. та стягнуто з відповідача на користь позивача 775,20грн. інфляційних втрат.
За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевий господарський суд, оцінивши доводи сторін, та наявні в матеріалах справи докази, прийняв законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення 129200,00грн. основного боргу, 679,63грн. - 3% річних та 775,20грн. інфляційних втрат.
Що ж стосується доводів скаржника щодо незаконної відмови місцевим господарським судом в задоволенні клопотання про призначення судово-економічної експертизи, з посиланням, зокрема, на те, що в роз'ясненні Вищого господарського суду України від 11.11.1998р. №02-5/424 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", вказано, що господарському суду слід мати на увазі, що чинне законодавство не надає йому права відмовити у призначенні судової експертизи, про яку клопочуть учасники судового процесу, за тим мотивом, що у складі суду є особи, які мають достатні для з'ясування відповідних питань спеціальні знання, то колегією суддів вони до уваги не приймаються, оскільки, відмова в задоволенні клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи мотивована тим, що питання щодо документального підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем не потребує спеціальних досліджень, оскільки з'ясування вказаних обставин можливе безпосередньо судом за результатами вивчення та дослідження наданих сторонами доказів. Зокрема, підписаними сторонами актами приймання-передачі виконаних робіт від 17.09.2009р. на суму 72200,00грн., від 05.10.2009р. на суму 47500,00грн., від 07.10.2009р. на суму 9500,00грн. підтверджується розмір боргу в сумі 129200,00грн.
Отже, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються вищевикладеним та не є підставою для скасування оскарженого рішення.
Рішення господарського суду Вінницької області від 13.09.2010р. у даній справі слід залишити без змін, а подану відповідачем апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 13 вересня 2010 року у справі №7/146-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт-Бар", м.Бар Вінницької області - без задоволення.
2. Справу №7/146-10 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Гулова А.Г.
судді:
Пасічник С.С.
Щепанська Г.А.
Віддрук. 5 прим.:
1 - до справи
2 - позивачу
3,4 - відповідачу та його представнику
5 - в наряд