Справа № 2-7909/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

24 листопада 2010 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Дрішлюка А.І.,

при секретарі судового засідання Алманової І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ :

До Малиновського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 з позовною заявою про визнання права власності в порядку спадкування за законом. Обґрунтовуючи свої  вимоги позивач зазначила, що 02 грудня 1994 року УЖКГ виконкому Одеської міської Ради було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, відповідно до якого дана квартира належить на праві спільної часткової власності позивачці, її чоловіку – ОСОБА_4 та дітям - ОСОБА_2 та ОСОБА_5. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Внаслідок його смерті відкрилася спадщина, яка складається з належної йому  ј частки квартири. Позивачка зазначає,  її доньки звернулися до нотаріальної контори із заявами про відмову від спадщини на користь матері. 23.04.2010 року державний нотаріус у письмовій відповіді сповістила позивачку, що є розбіжності в написанні прізвища ОСОБА_4 в свідоцтві про право власності на житло та свідоцтві про смерть, а саме: в свідоцтві про право власності вказано „ОСОБА_4”, а в свідоцтві про смерть „ОСОБА_4”. Вказані розбіжності з’явилися тому, що при видачі свідоцтва про право власності документом, який посвідчував особу ОСОБА_4 був паспорт громадянина  УРСР, в якому російською мовою було вказано прізвище „ОСОБА_4”, а свідоцтво про право власності складено на українській мові та вказано прізвище „ОСОБА_4”. В паспорті громадянина України було вказано прізвище  „ОСОБА_4”.

У судовому засіданні відповідачі визнали позов у повному об’ємі, про надали письмові заяви. Згідно з ч.4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.  

  Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

02 грудня 1994 року УЖКГ виконкому Одеської міської Ради було видано свідоцтво НОМЕР_1 про право власності на квартиру АДРЕСА_1, відповідно до якого дана квартира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 18 лютого 2010 року. Внаслідок його смерті відкрилася спадщина, яка складається з належної йому  ј частки квартири.

ОСОБА_1 звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. ОСОБА_2, ОСОБА_5 звернулися до нотаріальної контори із заявами про відмову від спадщини на користь ОСОБА_1. 23.04.2010 року державний нотаріус у письмовій відповіді сповістила позивачку, що є розбіжності в написанні прізвища ОСОБА_4 в свідоцтві про право власності на житло та свідоцтві про смерть, а саме: в свідоцтві про право власності вказано „ОСОБА_4”, а в свідоцтві про смерть „ОСОБА_4”.

Судом встановлено, що при видачі свідоцтва про право власності документом, який посвідчував особу ОСОБА_4 був паспорт громадянина  УРСР, в якому російською мовою було вказано прізвище „ОСОБА_4”, а свідоцтво про право власності складено на українській мові та вказано прізвище „ОСОБА_4”. В паспорті громадянина України було зазначено прізвище  „ОСОБА_4”. Тому „ОСОБА_4”, зазначений у свідоцтві про право власності на житло та „ОСОБА_4”, зазначений у свідоцтві про смерть є однією і тією ж особою.

Суд вважає, що  пояснення позивача та його представника відповідають дійсності та  не суперечать зібраним у справі доказам, а розбіжності в написанні прізвища є орфографічними помилками допущеними під час перекладу з російської на українську мову. Разом з тим, після дослідження матеріалів справи, у суду немає будь – яких підстав ставити під сумнів істинність фактів, повідомлених позивачем. На думку суду, документи, надані заявником для доказу встановлення юридичного факту, є достатніми для підтвердження цього факту, а різниця в написанні прізвища в різних документах суд вважає технічними помилками при перекладі, тому суд не вбачає підстав для відмови в задоволенні заявлених вимог. Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.  Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права. Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Таким чином, суд  вважає, що зібрані по справі докази та встановлені судом фактичні обставини справи, дозволяють задовольнити позов ОСОБА_1 в повному обсязі.  

Згідно зі ст. 217 ЦПК України суд,  який  ухвалив  рішення,  може визначити порядок його виконання,  вжити заходів  для  забезпечення  його  виконання,  про  що  зазначає  в рішенні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16 ЦК України, ст.ст. 10, 57, 60, 64, 212, 213-215, 217 ЦПК України, СУД  –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за законом – задовольнити.

Встановити факт належності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 правовстановлюючого документу – Свідоцтва про право власності УЖКГ за № 3-5600 від 02 грудня 1994 року.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

Встановити порядок виконання рішення, визначивши, що це рішення є підставою для реєстрації за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

ГОЛОВУЮЧИЙ                                                А.І. ДРІШЛЮК