У Х В А Л А
іменем України
2 грудня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду від 17 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Сарненського районного суду від 17 вересня 2010 року в задоволенні зазначеного позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з позивача на користь ОСОБА_3 500 гривень в рахунок понесених витрат на правову допомогу.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення та вважаючи його таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового – про задоволення позовних вимог, позивач через свого представника – ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, де покликалася на неповноту з’ясування обставин справи, неправильну оцінку наявних доказів та порушення норм процесуального і матеріального права.
На її обґрунтування вказувала про те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий суд неповно відобразив показання свідків, які підтверджували доводи позивача. Зокрема, судом не було враховано те, що ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 показали про нерозуміння заповідачем значення своїх дій в останні роки свого життя та при складанні оспорюваного заповіту. Не було взято до уваги свідчення ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які вказали про існування двох медичних карток на ОСОБА_13.
Крім того, вважала не доведеними судом ті обставини, що копії виписок з медичної книжки не відповідають дійсності, а також те, що оспорюваний заповіт вчинявся з доброї волі ОСОБА_13.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1, підтримавши апеляційну скаргу, надала пояснення в межах її доводів.
Представник ОСОБА_3, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, посилалась на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обставина складання оспорюваного заповіту ОСОБА_13 на користь ОСОБА_3 в той момент, коли заповідач не усвідомлювала значення своїх дій, перевіреними фактичними даними не встановлена. Тому через відсутність доказів на підтвердження позивачем своїх
Справа №22-1842-09 Головуючий у суді 1 інстанції: Болотвіна Л.О.
Категорія: 37 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
вимог місцевий суд залишив їх без задоволення.
Погоджуючись з правильністю досягнутих районним судом висновків, колегія суддів виходила з такого.
Матеріалами справи встановлено, що 23 серпня 2007 року ОСОБА_13 вчинила на користь ОСОБА_1 заповіт, який посвідчено секретарем Чудельської сільської ради Сарненського району і внесено в реєстр за №42 (а.с. 4). За цим особистим розпорядженням на випадок своєї смерті, всі права і обов’язки по належному житловому будинку, господарських будівлях, присадибній ділянці розміром 0, 10 га після смерті заповідача переходитимуть позивачу.
2 вересня 2009 року ОСОБА_13 склала новий заповіт, за яким все своє майно, де б воно не знаходилось, з чого б воно не складалось і взагалі все те, що вона за законом матиме право і що належатиме їй на момент смерті заповіла на користь ОСОБА_3 (а.с. 41). Зазначений односторонній правочин складено в присутності двох свідків, за заповідача підписалася інша особа, оскільки ОСОБА_13 була неписьменною, та посвідчено приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу.
13 листопада 2009 року заповідач померла у віці 85 років (а.с. 17).
Не погоджуючись з заповітом, вчиненим у інтересах відповідача, ОСОБА_1 оспорила його до суду, вважаючи, що ОСОБА_13 на момент його складання страждала старечим склерозом, адекватно не сприймала дійсних подій, втратила правильність життєвої орієнтації, а також перебувала у стані психічного розладу. Посилаючись на норми ст. 225 ЦК України щодо недійсності правочину, укладеного особою, хоча і дієздатною, однак такою, що перебувала на момент його укладення в стані, коли вона не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними, позивач просила задовольнити її вимоги. Колегія суддів знаходить, що з такими доводами правильно не погодився суд попередньої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України – за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Як вбачається, право ОСОБА_1 на пред’явлення позову виникло на підставі положень ч. 2 ст. 1254 ЦК України (у чинній на момент складання заповіту редакції), за якою заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Однак районним судом було вірно встановлено, що своїх вимог про недійсність оспорюваного заповіту вона належним чином не обґрунтувала.
Так, за змістом ст.ст. 10, 60 і 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Посилання позивача, зроблені в апеляційній скарзі, про залишення без уваги місцевого суду показань свідків, які підтвердили наявність у ОСОБА_13 певних психічних розладів, а також висловлені припущення про існування другої амбулаторної картки не можуть бути враховані як обґрунтовані, оскільки такі обставини мають встановлюватися переконливими і об’єктивними доказами та у їх сукупності з іншими.
Частина 1 ст. 58 та ч. 2 ст. 59 ЦПК України вказують про належність доказів, тобто таких фактичних даних, що містять інформацію щодо предмета доказування, та про їх допустимість, а саме, що підтвердження обставин справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Перевіривши всі обставини у справі та відповідність заявленої вимоги положенням закону, а також врахувавши відсутність таких доказів, що безперечно стверджували б факт порушення права позивача на спадкування, суд першої інстанції правильно залишив без задоволення позов ОСОБА_1.
Помимо того, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про покладення на суд обов’язку доказувати ті обставини, що копії виписок з медичної книжки не відповідають дійсності, а також те, що оспорюваний заповіт вчинявся з доброї волі ОСОБА_13, очевидно суперечать чинному законодавству і до уваги об’єктивно взяті не можуть бути.
Зобов’язання, присуджені судом попередньої інстанції, з відшкодування позивачем на користь ОСОБА_3 понесених витрат на правову допомогу відповідають обставинам спору та вимогам процесуального закону.
Так, 11 березня 2010 року ОСОБА_3 уклала з адвокатом ОСОБА_4 договір про надання правової допомоги (а.с. 11), за умовами якого відповідач сплатила на користь особи, яка надавала правову допомогу, 500 гривень (а.с. 13).
Згідно з ч. 1 ст. 88 ЦПК України – стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Тому рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Сарненського районного суду від 17 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: