Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«26» листопада 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:
Головуючого - судді Собіни І.М.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
при секретарі судових засідань Приходько Л.В.
з участю сторін та адвоката ОСОБА_2,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 27 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот» про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 27 липня 2010 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі, апелянт ОСОБА_3 покликається на його незаконність та необґрунтованість, ухвалення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що наявна в матеріалах справи довідка начальника ВАТ «Рівнеазот» від 05.07.2007 р. не є належним і достатнім доказом по справі.
Зазначає, що відповідач не виконав вимоги ч. 1 ст. 149 КЗпП України, не відібрав в неї письмових пояснень щодо порушень, через вчинення яких її було звільнено.
Вказує, що вона не вчиняла будь-якого проступку після застосування до неї дисциплінарного стягнення, а саме після 16 липня 2007 року, тому незаконно була звільнена з роботи 30 серпня 2007 року.
Зазначає, що оскаржуване рішення суду є незаконним ще й з тієї підстави, що суд відмовив у задоволенні її позову, виходячи з обставин, які не були покладені в основу її звільнення.
Вказує, що її має бути поновлено на роботі відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, бо її було звільнено з роботи без згоди профспілкового комітету.
Просить скасувати рішення Рівненського міського суду від 27 липня 2010 року та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити її позовні вимоги.
В запереченні на апеляційну скаргу відповідач по справі ВАТ «Рівнеазот» вказує, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, враховуючи наступне.
Так, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги твердження позивачки ОСОБА_3 про те, що вона не була зобов’язана контролювати своєчасне надходження орендної плати від користувачів житловою площею, бо такий обов’язок прямо покладений на позивачку ОСОБА_3 п. 3.1.1.12 Положення про ЖКД від 26 березня 2007 року №69-29.
Також, місцевий суд законно не прийняв до уваги пояснення позивачки ОСОБА_3 про те, що дія договорів найму житла з ОСОБА_4 і з ОСОБА_5 була автоматично пролонгована, а тому, потреби контролювати їх виконання та організовувати вирішення питання про укладення нових договорів в неї не було, суперечить ч. 2 ст. 281 ЦК України.
Просив апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити і залишити рішення Рівненського міського суду від 27 липня 2010 року без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта і заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи позивачка ОСОБА_3 з 16 травня 2005 року на підставі наказу від 16 травня 2005 року №507 була переведена на посаду начальника житлово-комунальної дільниці ВАТ «Рівнеазот».
Наказами: №1129-ВК від 21.11.06 р., №374-ВК від 10.04.07 р., №292 від 26.04.07 р., №460-ВК від 04.05.07 р., №708-ВК від 16.07.2007 р. позивачці ОСОБА_3 було оголошено догани (а. с. 218, 219; 224; 226).
Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Наказом №877-ВК від 30 серпня 2007 року позивачку ОСОБА_3 було звільнено з посади начальника ЖКД ВАТ «Рівнеазот» з вказаної дати на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України (а.с. 4,5).
Згідно роз»яснень даних Пленумом Верховного Суду України у п. 23 Постанови № 9 від 6 листопада 1992 року (з наступними змінами) за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов»язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Проаналізувавши наказ № 877-вк, колегія суддів приходить до висновку про відсутність системи порушень працівником без поважних причин трудового договору або правил внутрішнього трудового розпорядку оскільки, після накладення на ОСОБА_3 16 липня 2007 року дисциплінарного стягнення вона порушень не допускала і наказом про її звільнення такого конкретного порушення не встановлено.
Суд першої інстанції безпідставно посилається у своєму рішенні на порушення позивачкою п.п. 3.2.2, 3.1.1.16 Положення про ЖКД оскільки відповідно до цих повноважень вона мала виселити ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з гуртожитку переукласти з ними договори найму та проконтролювати чи є за ними заборгованість по оплаті за проживання.
Зазначені повноваження щодо виселення, або переукладення договорів міг здійснити лише власник у судовому порядку або уповноважена ним на поселення в гуртожиток особа.
Надходження коштів на підприємство їх своєчасність та повноту контролює бухгалтерія, яка наказом № 58 по ВАТ від 23 січня 2007 року була виведена зі складу ЖКД і введена до складу бухгалтерії підприємства.
Висновок місцевого суду про подачу позивачкою 23 липня 2007 року недостовірної інформації щодо розрахунків з ОСОБА_4 є припущенням суду щодо недостовірності цієї інформації.
Звільнення працівника з підстав передбачених п. 3 ст. 40 КЗпП має відбуватися за попередньою згодою профспілкового комітету підприємства.
Звільняючи ОСОБА_3 з роботи відповідач виходив з того, що відмова профспілкового комітету у наданні попередньої згоди на звільнення працівника є необґрунтованою, з таким висновком погодився і місцевий суд.
Проте, колегія суддів, виходячи з того, що суд не вправі входити в обговорення змісту обґрунтування його недостатності, яке лежить за межами компетенції суду приходить до висновку про обґрунтованість постанови про відмову у наданні згоди на звільнення працівника з роботи, в якій є посилання на Статут галузевої профспілки, статтю 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статті Конституції України.
Виходячи з наведеного колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3 була звільнена з роботи з порушенням п. 3 ст. 40 та ст. 43 КзпП України і підлягає поновленню.
Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Визначаючи суму заробітної плати, яка підлягала до стягнення за час вимушеного прогулу суд виходив з того, що заробітна плата ОСОБА_3 за два повні місяці її роботи, що передували звільненню становила 2928,75гривень.
Кількість робочих днів у червні та липні 2007 року становила 42.
Одноденний заробіток позивачки складав (2928,75грн. : 42 = 69,73гривні.
Кількість днів вимушеного прогулу з 30 серпня 2007 року по 26 листопада 2010 року становить – 823.
Заробітна плата, яка підлягає стягненню на користь позивачки становить 57387,79гривень ( 823 х 69,73гривні).
Виходячи з роз»яснень Верховного Суду України даних у п. 32 Постанови Пленуму № 9, а саме при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за новим місцем роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час, колегія суддів приходить до висновку, що даний перелік доходів не є вичерпним.
Враховуючи, що позивачка з початку вимушеного прогулу 30 серпня 2007 року отримувала дохід у вигляді пенсії, розмір якого за період з серпня 2007 року по листопад 2010 року включно склав 64964,31гривень, який на думку суду підлягає зарахуванню.
Оскільки отриманий позивачкою дохід перевищує середній заробіток, за час вимушеного прогулу, який підлягав стягненню з товариства на її користь, вимоги ОСОБА_3 в цій частині до задоволення не підлягають.
Вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.
При цьому суд виходить з того, що моральна шкода ОСОБА_3 заподіяна внаслідок порушення її трудових прав, а саме незаконним її звільненням.
Визначаючи розмір морального відшкодування суд враховує глибину моральних страждань, втрату нормальних життєвих звя»зків, які вимагали від працівника додаткових зусиль для організації свого життя та виходить із засад розумності.
Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Враховуючи наведене та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3,4 ч. 1 ст. 309, ст. 314, 316 ч. 1 ст. 325 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду від 27 липня 2010 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_3 на посаді начальника житлово-комунальної дільниці Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот» з 30 серпня 2007 року.
Рішення апеляційного суду в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі допустити до негайного виконання.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот» на користь ОСОБА_3 1000гривень морального відшкодування.
В решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони мають право оскаржити у касаційному порядку рішення апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання ним законної сили.
Головуючий І.М.Собіна
Судді: С.О.Гордійчук
А.М.Шеремет