У Х В А Л А
іменем України
2 грудня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.,
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_3, представника Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради – Ройко Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 21 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Комунальне підприємство «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації», Виконавчий комітет Рівненської міської ради; про визнання недійсним свідоцтва про приватизацію житла, наказу про видачу свідоцтва про приватизацію житла та усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 21 вересня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі – Управління ЖКГ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Комунальне підприємство «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» (далі – КП РМБТІ), Виконавчий комітет Рівненської міської ради (далі – Міськвиконком); про визнання недійсним свідоцтва про приватизацію житла, наказу про видачу зазначеного свідоцтва та усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням.
Не погодившись із законністю і обґрунтованістю рішення та вважаючи його таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового – про задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де посилалася на неврахування місцевим судом її пояснень щодо проживання сторін у спірному жилому приміщенні, факту їхнього звернення до адміністрації про переведення квартири в лімітну з метою подальшої приватизації. Вказувала, що вона помилялась у вирішенні питання про зняття її з реєстрації, а в квартирі й понині знаходяться її речі, тому цю обставину вважала формальною дією. При залишенні квартири вона не керувалась вільним волевиявленням, тому що її було введено в оману, адже іншого житла вона не мала і не має. Переконана, що її доводи підтверджуються показаннями свідків, однак суд не дав належної оцінки обставинам спору і зробив формальний висновок про залишення позову без задоволення. Твердження суду про те, що вона вже скористалась правом на приватизацію квартири, вважає необґрунтованим і таким, що позбавляє її законного права на житло.
У судовому засіданні ОСОБА_1, підтримавши подану апеляційну скаргу, надала пояснення в межах її доводів.
Справа №22-1693-10 Головуючий у суді 1 інстанції: Сидорук Є.І.
Категорія: 5 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
ОСОБА_2 і її представник, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, вважали оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.
Представник Управління ЖКГ, не визнаючи апеляційну скаргу, зазначала про її необґрунтованість.
Представник Міськвиконкому надала заяву з проханням розглянути справу за її відсутності через зайнятість у іншому судовому процесі.
КП РМБТІ, бувши повідомленим належним чином про час і місце розгляду справи, явку свого представника не забезпечив, про поважність причин неявки не повідомив.
Заслухавши доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її відхилення.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент приватизації спірної квартири на користь ОСОБА_2 позивач добровільно припинила реєстрацію місця проживання в цьому жилому приміщенні, а оскільки сторони ані в родинних, ані в сімейних відносинах не перебували, тому наявність письмової згоди від ОСОБА_1 на приватизацію ОСОБА_2 квартири чинним законодавством не передбачається.
Знаходячи досягнуті міським судом висновки правильними і такими, що відповідають обставинам спору, а оскаржуване рішення – законним та обґрунтованим, колегія суддів виходила з такого.
З матеріалів справи безспірно вбачається, що 20 січня 1984 року Міськвиконком своїм рішенням №36-а закріпив три квартири по АДРЕСА_2, в т.ч. і квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 10). Протягом часу з 30 березня 2000 року по 16 червня 2007 року ОСОБА_1 була зареєстрована в цій квартирі. Факт реєстрації підтверджено записами в паспорті громадянина НОМЕР_1 (а.с. 20) і сторонами в судовому засіданні не оспорювався. В цьому жилому приміщенні позивач проживала з ОСОБА_2, яка також там була зареєстрована і місце реєстрації в подальшому не змінювала. Квартиру для проживання сторонам було надано за місцем їхньої роботи Відкритим акціонерним товариством «Рівненська друкарня».
Очевидним є те, що станом на 19 червня 2007 року, тобто на момент зняття ОСОБА_1 з реєстрації, це жиле приміщення знаходилося в статусі гуртожитку і на той час приватизації не підлягало.
На підставі відповідного клопотання директора Відкритого акціонерного товариства «Рівненська друкарня» від 19 липня 2007 року рішенням Міськвиконкому від 10 липня 2007 року №107 з квартири АДРЕСА_1 було знято статус гуртожитку і основним квартиронаймачем визнано ОСОБА_2 (а.с. 13-14). 7 вересня 2007 року Міськвиконкомом їй було видано свідоцтво про право власності на житло (а.с. 17), а право на квартиру 11 вересня 2007 року відповідач зареєструвала в органах реєстрації прав на нерухоме майно (а.с. 16).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) – приватизацією державного житлового фонду є відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Колегія суддів знаходить правильними висновки суду попередньої інстанції про те, що з припиненням реєстрації місця проживання в спірній квартирі позивач втратила і право на це жиле приміщення, а тому й на приватизацію частки у квартирі. Так, ч. 2 ст. 8 зазначеного Закону України вказує про те, що передача займаних кімнат (будинків) здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, в т.ч. і тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло .
Тому доводи апеляційної скарги про неврахування судом тієї обставини, що зняття з реєстрації місця проживання носило формальний характер і не відповідало її волевиявленню, адже позивач не перервала зв’язок з квартирою, на увагу не заслуговують і є необґрунтованими.
Рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 21 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвалу апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: