У Х В А Л А
іменем України
2 грудня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю ОСОБА_1, представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3, представника Рівненської міської ради – Чепиля М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 6 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Рівненської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Комунальне підприємство «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»; про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 6 жовтня 2010 року в задоволенні зазначеного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення та вважаючи його таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового – про задоволення позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, де покликався на порушення судом норм процесуального права; незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню; неправильне визначення і встановлення судом обставин справи та відповідних правовідносин; неповноту з’ясування обставин, що мають значення для справи.
На її обґрунтування вказував про суперечність зроблених судом першої інстанції висновків обставинам справи, оскільки в зустрічному позові ОСОБА_2 ствердила про недобросовісність користування нею суб’єктивними правами. Суд не врахував докази, подані ним як позивачем на підтвердження своїх вимог, зокрема письмові пояснення, квитанцію про перерахування коштів на депозит відповідача, медичні документи про захворювання на час приватизації спірної квартири, техпаспорт, а також посвідчення про інвалідність і учасника війни, в зв’язку з чим, на його думку, ці докази підлягають дослідженню судом апеляційної інстанції. Вважав, що судом порушено вимоги ст.ст. 209-210 ЦПК України щодо умотивування підстав відхилення позовних вимог та оцінки наявних у справі доказів. При вирішенні справи і ухваленні рішення не встановлено характеру спірних правовідносин, а тому апеляційному суду слід встановити конкретні правовідносини, факт обману і насильства та тяжкого стану здоров’я під час приватизації спірного житла. Також судом залишено без уваги той факт, що в заяві про приватизацію квартири відсутній його особистий підпис.
Крім того, місцевий суд не застосував положення ст. 48 ЦК Української РСР та п. 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Справа №22-1815-09 Головуючий у суді 1 інстанції: Мельник О.В.
Категорія: 5 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
У судовому засіданні ОСОБА_1, підтримавши апеляційну скаргу, надав пояснення в межах її доводів.
Представник ОСОБА_2, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, посилався на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Представник Рівненської міської ради не визнав апеляційну скаргу, про що висловив відповідні пояснення.
Комунальне підприємство «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації», бувши повідомленим належним чином про час і місце розгляду справи, явку свого представника в судове засідання не забезпечило, про поважність причин його відсутності не повідомило.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 на надав достатніх і переконливих доказів про те, що дії з приватизації ним та відповідачем спірної квартири не відповідали внутрішній волі позивача та не були направлені на виникнення цивільних прав.
Погоджуючись з правильністю досягнутих міським судом висновків, колегія суддів виходила з такого.
За змістом ст.ст. 10, 60 і 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Матеріалами справи встановлено, що сторони, знаходячись у зареєстрованому шлюбі і складаючи одну сім’ю, 22 лютого 1995 року на підставі положень ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» звернулись до Фонду державно-комунального майна м. Рівного з заявою про передачу їм у приватну власність квартири АДРЕСА_1. Зазначена заява власноручно підписана ОСОБА_1 і ОСОБА_2, що в засіданні суду попередньої інстанції ними не оспорювалося. 9 березня 1995 року їм видано свідоцтво про право власності на цю квартиру, за яким сторони набули на цей об’єкт право спільної сумісної власності.
У 2002 році шлюб між сторонами було розірвано.
Як правильно взяв до уваги при вирішенні спірних правовідносин і ухваленні оскаржуваного рішення міський суд, обставини здійснення приватизації сторонами у спосіб обману з боку ОСОБА_2, неусвідомлення на момент виникнення спірних прав і обов’язків ОСОБА_1 значення своїх дій та неможливість керувати ними, на яких наполягав позивач, спростовуються матеріалами справи. Зокрема фактами, встановленими у рішенні Рівненського міського суду від 23 травня 2008 року, що набрало законної сили, за яким право спільної сумісної власності сторін на квартиру було припинено і визнано за кожним право власності на 1\2 частину цієї квартири, де ОСОБА_1 не заперечував проти права рівності часток сторін у квартирі, а також відсутність об’єктивних доказів у справі, які підтверджували б обґрунтованість його вимоги.
Так, норми ч. 1 ст. 58 та ч. 2 ст. 59 ЦПК України вказують про належність доказів, тобто таких фактичних даних, що містять інформацію щодо предмета доказування, та про їх допустимість, а саме, що підтвердження обставин справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Очевидним є те, що перевіривши всі обставини у справі та відповідність заявленої вимоги положенням закону, а також врахувавши відсутність таких доказів, що безперечно стверджували б факт порушення речового права позивача, суд першої інстанції законно і обґрунтовано залишив без задоволення позов ОСОБА_1.
Щодо доводів апеляційної скарги про договірний характер спірних правовідносин, а тому й застосування при їх вирішенні правил ст. 48 ЦК Української РСР, то вони на увагу заслуговувати не можуть, оскільки права і обов’язки сторін випливають з акту органу приватизації – свідоцтва про право власності на житло, що видане Фондом державно-комунального майна. Інші доводи ОСОБА_1 також не підлягають задоволенню як необґрунтовані.
Тому рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 6 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: