У Х В А Л А
іменем України
2 грудня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою підприємця ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 5 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до підприємця ОСОБА_2 про стягнення розрахункових виплат та середнього заробітку за час затримки розрахунку,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 5 жовтня 2010 року зазначений позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з підприємця ОСОБА_2 на користь позивача 3 009 гривень 53 копійки, з них - 1 026 гривень 50 копійок заборгованості по невиплаченій заробітній платі та використаній відпустці, 449 гривень 70 копійок компенсації за порушення термінів виплати заробітної плати, 1 533 гривні 33 копійки оплати за час вимушеного прогулу.
В решті позовних вимог відмовлено.
Цим рішенням вирішено питання про стягнення судових витрат і присуджено з відповідача на користь ОСОБА_1 51 гривню судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, підприємець ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, де покликалася на невідповідність висновків обставинам справи, неповне з’ясування всіх обставин справи, порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.
На її обґрунтування вказувала про суперечність твердження місцевого суду щодо набуття відповідачем права на звільнення ОСОБА_1 з 15 грудня 2007 року, тобто з дня невиходу її на роботу, що призвело до позбавлення ОСОБА_1 терміном до 28 березня 2008 року, тобто до до моменту розірвання трудового договору, права одержати трудову книжку і влаштуватися на інше місце роботи. Вважала, що підстав для звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України у неї не було, як і не було можливості встановити причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці.
На її думку, після припинення трудових відносин 28 березня 2008 року позивач мала змогу отримати невиплачену заробітну плату, однак вона своїм правом не скористалась. Зволікання ОСОБА_1 з’явитися на робоче місце призвело до затягування та порушення термінів виплати заробітної плати.
Посилання суду на лист Територіальної державної інспекції праці у Рівненській області від 20.05.2008 року №17-07\536 як на підтвердження порушення законодавства про оплату праці вважала хибним, оскільки станом на день проведення перевірок позивач не була звільнена. Переконана також про необґрунтованість присудження судом
Справа №22-1883-09 Головуючий у суді 1 інстанції: Рогозін С.В.
Категорія: 51.53 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
компенсаційних втрат грошових доходів, які понесла ОСОБА_1 нібито з порушенням термінів виплати заробітку
Підсумовуючи апеляційну скаргу, зазначала про не встановлення судом об’єктивних обставин, які б вказували про те, що нею як роботодавцем здійснено порушення умов і порядку виплати заробітної плати, що спричинило затримку її виплати ОСОБА_1 та відповідно – і виникненню збитків.
З наведених підстав просила скасувати рішення Рівненського міського суду від 5 жовтня 2010 року і ухвалити нове, який відмовити позивачу у задоволенні її вимог.
Підприємець ОСОБА_2 у судове засідання не з’явилась. У поданій апеляційній скарзі вказала свою адресу, за якою слід направляти судову повістку, в АДРЕСА_1, однак з повернутого поштового конверта з судовою повісткою з рекомендованим повідомленням вбачається та обставина, що відповідач за цією адресою не проживає. Враховуючи наведене та те, що інша адреса підприємця ОСОБА_2 для поштової переписки в матеріалах справи відсутня, тому колегія суддів знайшла, що відповідно до правил ст. 77 ЦПК України її слід вважати повідомленою належним чином про час і місце розгляду цієї справи, а причина неявки є неповажною.
ОСОБА_1, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, посилалась на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості вимог про невиплату заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, оскільки належними і переконливими доказами стверджено лише факт заборгованості по заробітній платі розміром у 805 гривень 55 копійок та 220 гривень 95 копійок компенсації за невикористану відпустку. Обґрунтувавши наявність компенсації за порушення термінів виплати заробітної плати позбавленням позивача у праві одержати належним чином оформлену трудову книжку та влаштуватися на іншу роботу протягом часу, відколи позивач фактично припинила трудові відносини з роботодавцем і до моменту розірвання трудового договору і зняття його з реєстрації у органах державної служби зайнятості, суд стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 1 533 гривні 33 копійки. Так само суд визнав доведеним розрахунок компенсації втрати грошових доходів позивача і присудив з підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 449 гривень 70 копійок.
Погоджуючись з правильністю досягнутих районним судом висновків, колегія суддів виходила з такого.
Матеріалами справи встановлено, що 16 квітня 2007 року між сторонами було укладено безстроковий трудовий договір, за умовами якого працівник зобов’язалася прати, сушити і прасувати білизну та інші текстильні вироби в італійській хімчистці «Perfetto», а роботодавець зокрема взяла зобов’язання оплачувати працю ОСОБА_1 в розмірі мінімальної заробітної плати (а.с. 11-11, зв.). Цей договір було зареєстровано у Рівненському міському центрі зайнятості 23 квітня 2007 року за реєстраційним №24878. З 15 грудня 2007 року через розбіжності у виконанні обов’язків за трудовим договором сторонами позивач фактично припинила виконувати обов’язки, передбачені угодою. 28 березня 2008 року вона написала заяву про своє звільнення з 15 грудня 2007 року, яка була задоволена підприємцем ОСОБА_2, у зв’язку з чим внесено відповідний запис до трудової книжки і знято зазначений трудовий договір з реєстрації в державній службі зайнятості.
При цьому колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що підприємцем ОСОБА_2 її не було допущено до робочого місця, оскільки ця обставина узгоджується з обставинами спору.
Між сторонами виник спір з приводу утвореної з вини відповідача заборгованості по розрахункових виплатах та середньому заробітку за час затримки розрахунку, з метою врегулювання якого ОСОБА_1 звернулась до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України – при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
При вирішенні спірних правовідносин і ухваленні оскаржуваного рішення суд попередньої інстанції, повно з’ясувавши обставини, що мають значення для справи, через оцінку наявних доказів у їх сукупності, правильно прийшов до переконання, що заборгованість по невиплаченій заробітній платі на користь позивача становить 805 гривень 55 копійок, оскільки саме така сума підтверджена змістом платіжних відомостей за листопад і грудень 2007 року №ВЗП-000009 і №ВЗП-000012.
Так само обґрунтовано міським судом вирішено вимогу про стягнення компенсації за невикористану відпустку, що склало 220 гривень 95 копійок.
За змістом ст.ст. 10, 60 і 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
При вирішенні спору щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, місцевий суд правильно врахував те, що строк затримки виплати звільненому працівникові належних йому сум склав 3 місяці і 13 днів (з 15.12.2007 року, тобто з моменту фактичного припинення трудових відносин і до 28 березня 2008 року, тобто до зняття трудового договору з реєстрації).
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України – в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тому за таких обставин колегія суддів знаходить вірним розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначений міським судом у 1 533 гривні 33 копійки.
Стягуючи з підприємця ОСОБА_2 на користь позивача 449 гривень 70 копійок компенсації втрати грошових доходів в зв’язку з порушенням термінів виплати суд попередньої інстанції вірно взяв до уваги наданий ОСОБА_1 розрахунок і обґрунтовано застосував Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність позовних вимог, з якими необґрунтовано погодився суд першої інстанції, не можуть бути враховані як такі, що заслуговують на увагу, оскільки обставини спору встановлено на підставі перевірки переконливих і об’єктивних доказів у їх сукупності. Судом також вірно встановлено відповідні їм правовідносини.
Частина 1 ст. 58 та ч. 2 ст. 59 ЦПК України вказують про належність доказів, тобто таких фактичних даних, що містять інформацію щодо предмета доказування, та про їх допустимість, а саме, що підтвердження обставин справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу підприємця ОСОБА_2 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 5 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: