АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

_______________________________ у м. ФЕОДОСІЇ_______________________________

Справа № 22-ц-1303-Ф /06                         Головуючий першої інстанції

Чулуп О.С. Суддя доповідач Іщенко В.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2006 року липня місяця   25 дня Колегія судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі: Головуючого, судді   Іщенка В.І.

Суддів    Кателіна В.П. Соболюка М.М.

При секретарі   Апостолові О.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Придніпровська залізниця» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою представника ДП «Придніпровська залізниця» Мусафірової Т.М. на рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 березня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1. звернулася до суду першої інстанції з позовом до Державного підприємства «Придніпровська залізниця» про поновлення її на роботі на посаді провідника пасажирських вагонів Керченського пасажирського вагонного депо та стягнути на її користь за період вимушеного прогулу середній заробіток, мотивуючи вимоги тим, що працювала провідником пасажирських вагонів і наказом № НОМЕР_1 була звільнена з роботи по п.8 ст.36 КЗпП України в зв'язку з порушенням умов контракту. Вважає, що звільнено її з роботи незаконно, оскільки на день звільнення була вагітна, що підтверджено довідкою медичної установи, про вагітність повідомляла керівництво як шляхом подання довідки, про проходження дослідження на предмет наявності вагітності, яку в кінці лютого 2005р. передала в Керченське вагонне депо ДП «Придніпровська залізниця» через нарядника поїздних бригад ОСОБА_2, оскільки склався такий порядок передачі кореспонденції з ст..Айвазовська до ст..Керч, а також безпосередньо поінформірувала інспектора відділу кадрів Обозинську Н.В., голову профкому Хоменко А.П.

Рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 22.03.2006 року позов задоволено. ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді провідника пасажирських вагонів Керченського пасажирського вагонного депо Державного підприємства «Придніпровська залізниця» і стягнуто не її користь 10550 гривень заробітної плати за час вимушеного прогулу і 520 гривень витрати на правову допомогу, на користь держави 51 грн. державне мито на користь держави. В частині стягнення середньої заробітної плати за один місяць в розмірі 859 грн. 71 коп. допущено негайне виконання.

На рішення від 22.03.2006 року представник ДП «Придніпровська залізниця» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Апелянт вважає рішення суду незаконним і необгрунтованим як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1. на час звільнення була вагітна, що підтверджено тим, що у вересні 2005 року вона народила дитину. Однак апелянт з такими висновками не погоджується тому, що ОСОБА_1 на момент звільнення не надала керівництву документів про вагітність. 18.02.2005 року ОСОБА_1 порушила умови контракту та інструкцію провідників пасажирських вагонів № ЦЛ-0038 і допустила провіз безквиткових пасажирів у своєму вагоні поїзду НОМЕР_5 сполученням Феодосія -Вадим, про що було складено акт НОМЕР_1 і 20.02.2005 року у Керченському пасажирському вагонному депо було проведено оперативний розбір акту, на якому було прийнято рішення про розірвання контракту з нею та її звільненні на підставі п.8 ст.36 КЗпП, про що вона була попереджена за два тижні, згідно п.19 контракту. Позивач мала два тижні для того, щоб отримати довідку про вагітність та надати її керівництву підприємства, яке прийняло рішення про розірвання контракту, але вона такою можливістю не скористувалась. Також суд не надав належної оцінки показанням свідків. Також суд не взяв до уваги, що якби ОСОБА_1. не була звільнена, а залишилася працювати, то вона отримала зарплатню лише до листопада 2005 року, тобто після родів в вересні вона отримувала зарплатню ще два місяці, бо знаходилась би в на після родовому лікарняному. Крім того вини відповідача в вимушеному прогулі більш ніж 12 місяців не має, так як справа довгий час не вирішувалась судом, і відповідач не повинен повністю відшкодовувати, цей прогул.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

При вирішенні справи суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 184 КЗпП України не допускається звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Суд прийшов до висновку, що позивач отримавши попередження про звільнення та перебуваючи в стані вагітності поінформувала керівництво про свій стан. Адміністрація ж відповідача, володіючи інформацією про те, що позивач знаходиться в стані вагітності, що виключає в даному випадку звільнення працівника, не надала цій обставині належної оцінки, що і призвело до безпідставного звільнення позивача.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, оскільки вони зроблені на підставі ретельно досліджених доказів, яким надана належна правова оцінка. Судом вірно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.

Відповідно до ч.З ст. 184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Як вбачається з матеріалів справи, дійсно 18.02.2005 року бригадою ревізорів в присутності позивача при ревізії поїзда НОМЕР_5 сполученням Феодосія-Вадим в вагоні № НОМЕР_2 на дільниці Новофедорівка- Джанкой виявлено перевезення позивачем, яка працювала провідником, двох безбілетних пасажирів(а.с.20), за що позивача було звільнено з роботи наказом № НОМЕР_1 за п.8 ст.36 КЗпП України, в зв'язку з порушенням умов контракту.

Однак на день звільнення позивач була вагітна, що підтверджено УЗІ дослідженням, згідно якого на день проведення дослідження 24.02.2005 року вона знаходилась в стані вагітності терміном 6 тижнів та листом Юровської ЦРБ згідно до якого в кабінеті УЗД зроблено про це запис під НОМЕР_3 і в цей день їй видана довідка(а.с.64,65).

Крім того відповідачем не спростовано, що позивач не передала довідку до відділу кадрів про вагітність, так як факт передачі довідки підтвердили свідки в судовому засіданні, а також є запис в журналі вхідної кореспонденціі, що приймається нарядником проїздних бригад на ст.Айвазовська для передачі кур'єром до Керченського пасажирського вагонного депо, де під НОМЕР_4 міститься запис про прийняття кореспонденції для передачі в Керч у відділ кадрів(а.с. 133-137).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони грунтуються на вимогах закону та на матеріалах справи і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст.303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати по цивільних справах, -

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу представника ДП «Придніпровська залізниця» - відхилити.

Рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 березня 2006 року залишити без змін.

             Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців до суду касаційної інстанції.