Справа № 2-2444/2010     р   .  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

08 вересня 2010 року Старобільський районний суд Луганської області у складі:

головуючого  - судді            Олійник С.В.,

при секретарі                         Дубейко К.В.,

за участі сторін:  

позивача                                 не  з’явилася,

представника відповідача    не  з’явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Старобільську цивільну справу за позовом   ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання нарахувати і виплатити недоплачену щомісячну соціальну допомогу «Дітям війни»,

встановив:  

ОСОБА_1 зв  ернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі (далі УПФ) про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання нарахувати і виплатити недоплачену щомісячну соціальну допомогу «Дітям війни», у якому просить суд визнати неправомірною бездіяльність УПФ щодо не нарахування і невиплати їй, як «Дитині війни» щомісячної соціальної допомоги за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, за період 22.05.2008 року по 31.12.2008 року та за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року; зобов’язати УПФ нарахувати і виплатити їй недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, за період 22.05.2008 року по 31.12.2008 року та за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, з 01.01.2010 року по 31.08.2010 рік виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позову   ОСОБА_1  посилається на те, що вона є дитиною війни і відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. У 2008-2009 роках виплачувалась частково в розмірі 10%. Відповідач відмовляється нарахувати і виплатити передбачену законом вказану допомогу. Крім того, її законні права було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень законів, а також їй не було повідомлено про належні їй суми допомоги. Про порушення прав їй стало відомо після звернення до УПФ.

Позивач   ОСОБА_1  в судове засідання не з’явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Надала суду заяву про розгляд справи у її відсутності.

Представник відповідача – Управління Пенсійного Фонду України по Старобільському району в судове засідання не з’явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. В своїй письмовій заяві просить суд розглянути справу у її відсутності. Надала суду письмові заперечення проти позову.

Відповідно до вимог ст.169 ЦПК України судовий розгляд справи здійснюється без участі сторін на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши докази по справі, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлені такі факти і відповідні ним правовідношення.

Позивачка   ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження  , має соціальний статус дитини війни, що підтверджується пенсійним посвідченням і не оспорюється відповідачем УПФ.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18 листопада 2004 року, що набрав чинності з 01 січня 2006 року, -  з 1 січня 2006 року  передбачено, що д ітям війни   пенсії   або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, -  позивач має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком .  

Управління Пенсійного фонду відмовило в такій доплаті з тих підстав, що фінансування таких виплат законодавчо не врегульовано і кошти на ці виплати не передбачені. При цьому УПФ у 2009 році передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком позивачу сплачувало частково у розмірі 10%, що підтверджується  розрахунком та виплатою надбавки, викладеним у письмових запереченнях УПФ. Управління Пенсійного фонду відмовило в такій доплаті з тих підстав, що фінансування таких виплат законодавчо не врегульовано і кошти на ці виплати не передбачені.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, судом встановлено, що позивач є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і відповідно до ст. 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

Згідно з п. 12 ч.1 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» призупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007  рік».

Статтею 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007  рік» встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка  виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої  для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року спірні відносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2007 року.

Що стосується вимог позивачки зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі при нарахуванні їй пенсії з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року враховувати ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою передбачено підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, суд вважає ці вимоги задовольнити, оскільки відповідачем порушено право позивачки у 2009 році і їй відповідач не сплачує передбачену надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року, а сплачує тільки 10мінімальної пенсії за віком.

Статтею 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року № 835-VI та ст.1 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009 року № 1646- VI  встановлений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність: з 01.01.2009 року –498 грн., з 01.11.2009 року – 573 грн.

 Суд вважає, що вимога ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-УI, якою було надане право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами, в даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки на виконання вищезазначеної норми Кабінетом Міністрів України не приймалося окремої постанови щодо встановлення в 2009 році розміру підвищення до пенсії особам, віднесеним до категорії «дитина війни». Пунктом 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремої категорії громадян» передбачено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня – 48,1 гривні, з 1 липня – 48,2 та з 1 жовтня – 49,8 гривні, проте вказана Постанова Кабінету Міністрів  суперечить принципам верховенства права.  

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Крім того, статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Що стосується позовних вимог про зобов’язання виплачувати підвищення до пенсії як дитині війни починаючи з 01.01.2010 року і виплачувати його і надалі, суд приходить до висновку, що період, який підлягає перевірки  позовних вимог щодо  нарахування та виплати підвищення до пенсіїї з   01.01.2010 року по 31.08.2010 рік.  

Статтею 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 року № 2154-VI та ст. 1 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009 року № 1646-VI встановлений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність: з 01.01.2010 року –695 грн., з 01.04.2010 року – 706 грн.  

Тому суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача щомісячно підвищувати пенсію у вказаний період є обґрунтованими.

Суд не бере до уваги доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».  

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Також суд вважає, що відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується  на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюжетних асигнувань.

Оскільки дітям війни згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розмір якої на час виникнення спірних правовідносин визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», то суд вважає необхідним покласти на відповідача обов’язок нарахувати і виплатити позивачу доплату до пенсії відповідно до вимог зазначених нормативних актів.  

Також суд приймає до уваги, що відповідно до ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», - нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більше як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії; суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.  

Аналогічні положення містяться і у  ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Крім того, суд враховує, що строк позовної давності відрізняється від строку, вказаному у  ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і  ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який є строком, за який може бути стягнута певна сума пенсії.  

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача УПФ проти позову, оскільки обґрунтування відповідача протиречать вимогам діючого законодавства, про що суд вказав вище в своєму рішенні. Посилання відповідача на відсутність коштів не приймається до уваги, оскільки протиречить принципам верховенства права. Також не можуть бути взяті до уваги доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІУ.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 22, 46, 92 Конституції України, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», положеннями Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, ст. 62 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, ст.58 та п.28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», положеннями Закону України “Про прожитковий мінімум”, ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 р. від 09.07.2007 року, рішення Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року, ст.54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року № 835-VI та ст.1 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009 року № 1646- VI,   керуючись ст.ст. 10-11, 209-210, 212-215 ЦПК України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами»  № 1691-VI від 18.02.2010 року, суд

  вирішив:  

Позов   ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання нарахувати і виплатити недоплаченої щомісячної соціальної допомоги «Дітям війни» задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі щодо нездійснення нарахування і належної виплати   ОСОБА_1  як дитині війни підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, з 01.01.2010 року по 31.08.2010 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області здійснити нарахування   ОСОБА_1  відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01.01.2009 по 31.12.2009 року, з 01.01.2010 року по 31.08.2010 року з урахуванням фактично виплачених сум.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Старобільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судлового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

  Суддя                                                     С.В. Олійник